Венко Андоновські "Пуп землі"

25.07.2016

Переглядів: 1684

http://chytay-ua.com/

Є така штука, мнемоніка називається. Хто не в курсі, то на хлопський розум це мистецтво запам’ятовувати. Це методики, котрі в основному будуються на асоціаціях, і з їхньою допомогою людина може запам’ятати в рази більше. Так от, якщо коли-небудь вам доведеться мати справу з постмодернізмом в літературі, то дуже раджу перечитати роман Венко Андоновські «Пуп землі». Все, що називають його ознаками і головними рисами, у цій книжці є.

Ім’я Венко Андоновські навряд чи відоме багатьом в Україні, однак в себе на Батьківщині, в Македонії, він вважається живим класиком і ледь не найкращим письменником сучасності. Доказ того – багато престижних літературних премій, в тому числі «Книга року» і «Балканіка». 

А тепер, власне, про книгу. Як я вже казала, це класичний хрестоматійний постмодернізм. Однак, така разюче помітна приналежність «Пупа землі» до цього напряму зовсім не робить книжку нудною і схожою на підручник. Навпаки, вона затягує і інтригує з самого початку, вже навіть з того, як написана.

По суті, це два романи, віддалені один від одного на 2 тисячі років і запхані під одну обкладинку. Вони абсолютно автономні і самодостатні, однак, для кращого розуміння мають таки бути прочитані обидві. Ну а крім двох різних історій читач ще отримує збірку віршів, передмову так званого видавця і рецензію самого Андоновські на свій же роман. Автор виправляє власні помилки, перевіряє читача на уважність, грається з ним. А що поробиш, постмодернізм – він такий. 

Перша частина книжки повністю присвячена Слову. Монахи на пару з правителем та мандрівним мудрецем-філософом намагаються розшифрувати послання в таємній кімнаті, знайти код і прочитати те саме, найголовніше Слово. Загалом же ця частина – це ода Слову, найціннішому дарунку Бога, від якого люди з часом почали відхрещуватися, намагаючись спростити і письмо, і слова. Зрештою, письмо і слова занепадають досі. Скільки смайликів ви надіслали друзям сьогодні? Коли востаннє писали чи бодай переписували щось на папері, вкладаючи в текст свою волю і душу?

Далі нас закидають в Македонію в роки десь так 70-80-ті, коли життям, поглядами і бажаннями людей править Партія, покликана розвивати здоровий народний дух. Якщо ти не в Партії – ти ніхто і майбутнє тобі не світить. Партія керує всім, вітання Оруеллу! Ну і звісно, тут є бунтар! Підліток-бунтар, який любить джаз і цирк та вміє ходити по драбині, що спирається лише на небо. Голден Колфілд, спускайся! Ми тебе впізнали!

А ще в цій книжці є любов. У всіх значеннях цього слова. Є пошук істини, є прагнення віднайти отой самий пуп землі, начало начал, першопричину всього, центр світу. Є багато образів-символів, цитувань інших творів, де найбільше «дісталося» «Пісні над піснями», авторство якої приписують Соломону (от вам і інтертекстуальність). Та й сам цар згадується не раз. Це я вже не кажу про чорного павука, купол, який є перевернутою чашею, літеру Ж чи драбину, які вкупі зшивають роман в одне ціле.

Ну і якщо вже згадала про інтертекст, то, мабуть, продовжу. Окрім широкого цитування інших творів, «Пуп землі» відзначається також гіпертекстуальністю, іронічністю, сюжетними алюзіями, тягою до міфу та архаїки, елементи карнавальності та бравади, мішаниною жанрів і стилів письма, фрагментарністю. І велика майстерність автора в тому, що все це не робить текст важким, він легко читається і заманює читача пограти в гру, де все настільки переплелося, що минуле і теперішнє іноді важко розділити. Учень Ян іноді стає монахом Ілларіоном, святий отець іноді проникає в думки Людвіка. Таємниця і суть літери Ж не змінюється з часів створення світу, велике завжди складається з малого, а люди і досі вперто шукають пуп землі..

 

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.

poster