Енріке Віла-Матас "Таке ось дивне життя"

13.08.2016

Переглядів: 2015

http://chytay-ua.com/

Я навіть не знаю, чи варто називати цю книжку романом. «Таке ось дивне життя» можна прочитати за 3-4 години, не сильно при цьому поспішаючи. Тому гадаю, що правильніше було б називати твір повістю, але Вікіпедія думає інакше. Ну що ж, їй видніше, а  я для особистого користування називатиму це «повістю одного дня». Отже, «Таке ось дивне життя» і пара думок, наскільки насправді воно є дивним. Поїхали.

Хто?

Енріке Віла-Матас - уродженець Барселони, каталонець, один із найоригінальніших і найпопулярніших іспанських письменників нашого часу. Його проза характеризується тим, що, як правило, не влазить ні в які канони, часто застряє десь посеред літературних жанрів і відзначається фрагментарністю, уривчастістю, свого роду «обірваністю». А ще Віла-Матас любить погратися з читачами, створюючи своєрідні літературні ігри, приправлені містифікаціями, розіграшами, сумішшю вигадки і реальності та відсилками до творів й біографій багатьох майстрів слова.

Я не знаю, чи перекладалися книги Віла-Матаса українською, принаймні, мені на очі не потрапляли, але гадаю, любителі сучасної прози оцінили б такий жест видавців.

Що?  

«Таке ось дивне життя» – доволі коротка книга, яка не претендує на славу найкращої роботи автора і ніяких особливих відзнак не отримувала, на відміну від інших романів, за які Віла-Матас отримав в тому числі премію Медічі, котра вручається оригінальним авторам і представникам «нової літератури».

Це розповідь про один день з життя давно вже перспективного письменника (а письменники – улюблені герої Віла-Матаса), який готується до лекції про шпигунів, щоб вразити коханку, яка є рідною сестрою його дружини, і переконати її не покидати Барселону і, головне, не залишати його, письменника, сам-на-сам з рутиною, дружиною та не зовсім нормальним сином. Отаке дивне в них там життя.

Про що?

Про те, скільки всього може статися і згадатися за один день. Наш герой, якого за великий ніс називають Сірано, з самого ранку розуміє, що цей день буде незвичайним і визначальним. Остаточно в цьому герой переконався, коли отримав листа від коханки з пропозицією втекти разом, або вона поїде сама. А Сірано такого не хоче, його все влаштовує, як є.

Тож наш письменник вирішує прочитати ввечері лекцію, яка б настільки вразила Росіту, що ця чарівна особа змінила б свої плани. І Сірано починає готуватися до виступу. В процесі цієї підготовки ми дізнаємося і про самого героя, і про працю всього його життя – трилогію про нещасних мешканців його вулиці, і про пристрасть до шпигунства, і про історію з Далі, і про батька, який говорив з підземним світом, і про…

Віла-Матас залишається вірним собі, в його романі багато фрагментарності, багато історій і спогадів, які герой збирається використати на лекції. І на лекцію, як на стержень, нанизуються всі оті намистинки-історії, іноді здається, що саме для цього автор її і використовує – як клейку стрічку, котра б склеїла все розказане докупи.

Чому?

«Таке ось дивне життя» – повільна, розмірена і навіть меланхолійна книжка, яка сюжетно нагадує «Місіс Делоуей» Вірджинії Вульф. Вона з тих, яку читають перед сном, аби не мучитися від безсоння. А проте, це не зовсім справедливе ставлення. Спокійна і нуднувата розповідь раз у раз переривається відсилками-згадками, кожна з яких розкриває погляди і думки автора. Мені особисто дуже сподобався епізод з дідом героя, який шукає формулу хорошої смерті. В інтерпретації старого пенсіонера і дещо спрощена мною ця формула виглядає так: дістати всіх рідних і близьких так, щоб після смерті діда вони якщо не зрадіють, то принаймні переживуть втрату значно легше. Може і жорстоко, але дід переконаний, що дієво.  

Також важко не погодитися, що всі письменники – шпигуни, і всі читачі – теж шпигуни. Письменник шпигує за людьми, аби мати про що писати, читачі шпигують за письменником, за тим, як він пише, про кого пише і чому він пише. Сірано повністю підтверджує цю думку: він водночас і закоханий письменник, і шпигун, який підглядає за всіма, кого зустрічає. І робити це йому однозначно подобається.

Ну і, звісно, в книзі іспанця не може не бути любові і пристрасті. Так сталося, що любов у героя з дружиною, а пристрасть його палає до коханки, проте, настав день, коли треба робити вибір. І обоє жінок про це знають. Хоча, чому тут дивуватися? Життя може бути і не таким дивним.

Для чого?      

Для чого Віла-Матас написав цю книгу? Ну, про це знає тільки Віта-Матас, та й то не обов’язково. Може, йому просто хотілося писати. Можливо, в якийсь момент у автора зібралося стільки коротких історій, що він вирішив розповісти їх усіх таким от дивним чином. А можливо, пан Енріке просто захотів показати одну дуже просту річ: він створив роман, який кожен з нас може писати хоч щодня.

Це не потребує ретельної підготовки, місяців, проведених в бібліотеках, і консультацій з експертами. Достатньо лише прокинутися і занотовувати кожну дію, вчинок, кожен рух і думку, яка прийшла в голову. І обов’язково записувати хід ваших думок, асоціації, які навколишні речі у вас викликають, спогади, які оживають в пам’яті від випадкового погляду перехожого або несподіваного звуку за вікном.

Автор наче говорить, що нічого особливого в його книзі немає, просто зберіть волю в кулак і почніть писати. І з такої точки зору «Таке ось дивне життя» – дуже надихаюча книга!

Мабуть, я теж почну писати такий роман… Найдивніше в цьому житті – його простота. То чому б не спробувати?