Володимир Селезньов "Мовні війни: Міф про «зіпсованість» української мови"

2016-10-05 14:07:48

Переглядів: 1740

http://chytay-ua.com/

Володимир Селезньов. Мовні війни: Міф про «зіпсованість» української мови. – Х.: Віват, 2016. – 256 с.

Всупереч тому, що українська нація має багатовікову історію та прагне сьогодні посісти гідне місце серед інших європейських народів, є багато осіб (в переважній більшості проросійсько-налаштованих), які будь-яким чином прагнуть принизити українців. Зокрема, знаходяться й такі, які не втомлюються говорити про те, що Україна штучно створена держава, мешканці якої називають рідною українською мову, яка насправді є полонізованою російською. На щастя, українські автори не залишають ці питання поза увагою. Одним з них є дніпровський журналіст Володимир Селезньов. Його  книжка «Мовні війни: Міф про "зіпсованість" української мови» була опублікована видавництвом «Віват».

Селезньов розуміє, що сьогодні «українська мова перетворюється з об’єкта наукового вивчення на об’єкт політичний, навіть геополітичний», адже «імперські російські шовіністи вбачають у самостійній, незалежній Україні перешкоду для повернення Росії на геополітичну арену як повноцінної наддержави». Відповідно, «Цим і пояснюється безпрецедентний тиск на Україну (політичний, економічний, військовий) і безприкладна за своїми масштабами пропагандистська антиукраїнська кампанія, розгорнена в Росії». Автор бідкається, що не зважаючи на часті нападки на українську мову та поширення міфів про її «зіпсованість» «Українські автори не надто квапляться спростовувати подібну нісенітницю». Бажаючи «заповнити цю прогалину […] розвінчавши один із основоположних українофобських міфів – міф про "зіпсованість" української мови» він і написав «Мовні війни».

На сторінках книжки автор наголошує: «На жаль, останнім часом у суспільну свідомість через засоби масової інформації, у тому числі Інтернет, посилено проникає те, що називається "аматорською наукою", а по суті є лженаукою, або псевдонаукою. Зокрема, поширилися всілякі лінгвістичні аматорські вигадки, автори яких намагаються переглядати наукові дані про історію слів та історію цілих мов». Його книжка є відповіддю цим «аматорам» (Андрію Мелькову, Анатолію Залізняку, Олесю Бузині та іншим).

В «Мовних війнах» Селезньов розглядає списки так званих «полонізмів» в українській мові наведені Мельковим, Желєзним, Бузиною, вщент руйнує їх твердження та аргументовано доводить, що багато зі згаданих ними слів не тільки не були запозичені, але й мають праслов’янські корені. Автор наголошує, що українська мова ґрунтується на праіндоєвропейській, праслов’янській та давньоруській мовах. З іншого боку, він відверто визнає, що вона, як і всі інші мови, не тільки формувалась під впливом мов сусідських народів, але й сама вплинула на них.

Не оминає увагою Селезньов і ситуацію з полонізмами в російській мові. Зокрема, він показує, що використовуючи методику опонентів (наприклад, Желєзного) можна, у свою чергу, навести списки польсько-російських слів-відповідників. Щоправда, він зізнається, що в наведеному ним «переліку багато слів є спільнослов’янськими лексемами».

Окрім того, Селезньов не оминув увагою сучасну моду на «різноманітні списки нібито перекладів російських слів українською, які є абсолютно вигаданими лексемами» (наприклад, більярд-шаротик, шприц-штрикалка, Кощій Безсмертний – Чахлик Невмирущий) та робить висновок, «що хтось спеціально продукує подібну нісенітницю із наперед відомою метою дискредитувати українську мову».

Загалом, книжка складається з передмови, дев’яти доволі розлогих розділів, післямови та додатків в одному з яких автор подав список використаних джерел, а в іншому – короткі біографічні відомості про осіб що згадані тексті. В «Мовних війнах» багато цитат, зокрема, російською, давньоруською, церковнослов’янською мовами. Також, в тексті присутня термінологія, без якої автору не вдалося б пояснити специфічні поняття функціонування мови. Та попри це, книжка читається легко і, що особливо важливо, цікаво.

Безперечно, «Мовні війни» Селезньова розраховані на широке коло читачів. Як на мене, доцільно було б перекласти книжку й російською мовою для того щоб і опоненти змогли її прочитати. Можливо, тоді б їх поменшало.

Микола Петращук

Літературний оглядач

author photo