Два музиканти, один кіношник і переселенець.

2016-11-17 17:30:18

Переглядів: 1191

http://chytay-ua.com/

Вчора в київській галереї «Дукат» пройшла благодійна презентація антології «ДНК». Всі зібрані від заходу кошти будуть перераховані на придбання освітніх товарів для дітей Станично-луганського району. Про цю книгу ми писали раніше, але було неймовірно цікаво почути, що ж самі автори кажуть про неї. А сказали вони дуже багато цікаво.

Жадан. З політичної точки зору проект цієї антології просто ідеальний. З семи авторів у нас 2 російськомовні письменники, один переселенець та жінка. Дуже хотілося, аби в книзі звучали різні голоси,  певно, тому серед авторів у нас двоє з Харкова, один з яких писав російською. Мені як упоряднику книги було надзвичайно складно зібрати всі роботи, щоб врешті отримати цілісне полотно. Але з усіх антологій, що ми готували спільно з КСД, на мою думку, ця найкраща. В ній на прикладі однієї родини показаний весь український ідеологічний травматизм. Свого героя, наприклад, я списав зі збірного образу покоління розстріляного відродження.

Фоззі. Ідея антології виникла ще у 2013 році, коли мені захотілось написати про маловідомий факт ядерного вибуху у Харківській області в 70-ті роки. Не знаю, що б я робив, якби книга не була написана. Можливо, історія б просто висіла серед ідей, але з «ДНК» ми зробили більше ніж просто видали антологію. Ця книга яскраво показала, що відбувалось з Україною протягом декількох століть. Мій герой вигаданий персонаж, але події. які з ним відбуваються, цілком реальні. Аби достовірно написати про будбат в Харківській області, я, наприклад, консультувався з Сергієм Сивохою, що в той час проходив там військову службу. Зараз нам всім дуже важливо займатись світлими справами і проект «ДНК» - одна з таких.

Кокотюха. Я в першу чергу кіношник, а не письменник, тому мені було писати найпростіше. Адже письменники не люблять переписувати готовий матеріал, а я до такого звик. Чи може з мого тексту вийти повноцінний роман? Не знаю. Як людина, яка орієнтована на ринок, я маю з’ясувати, кому б то могло бути цікаво. Але як показують наклади книжок, людям цікавіше читати історичні романи та фантастику, ніж книги про сьогодення. І завжди залишається питання, а чи буде це взагалі потрібно українському читачеві , такі книги про 90-ті роки?

Рафєєнко. Як ставляться в Україні до переселенців, якось так і до мене ставились в цій антології. У всіх було на роботу півроку, я ж мав написати за чотири тижні. Про Донбас я писав і раніше, але публікували мене чомусь виключно в Москві. Війна, яка зараз триває, в якомусь сенсі шанс на розуміння між нами, тому що Україна завжди поділялась не на україномовну та російськомовну, а на тих, хто розумів в якій країні він живе, і тих, хто ні. Я російськомовний письменник з Донбасу, але роблю вибір на користь України.

Під час презентації було багато сказано і про війну, і про важливість та необхідність пам’ятати своє коріння та свою історію. У скорому часі ми матимемо можливість побачити продовження двох з семи історій, адже Макс Кідрук та Юрій Винничук планують написати на основі своїх оповідань повноцінні романи. А Фоззі зізнався, що вже задумав іншу антологію, в основу якої мають увійти реальні історії з родин український письменників.

На початку заходу Кокотюха пожартував, що книгу в Києві представляють два музиканти, один кіношник та переселенець. Не знаю, наскільки серйозним був це й жарт, але робота, яку зробили ці чоловіки для молодого покоління читачів просто грандіозна. За що я не перестану їм дякувати.

Читайте, бо воно того варте!

Завжди Ваша,

Книжкова Відьма