Оксана Довгаль "Запиши мої сни"

2017-01-18 16:02:58

Переглядів: 1052

http://chytay-ua.com/

(Довгаль О. Запиши мої сни. Розмаїті історії : літературно-художнє видання / О.В. Довгаль. – Львів : Норма, 2016. – 120 с.) 

Творчість для неї – то її власні інші світи, у яких їй буває комфортно і тепло. Натхнення відчуває тоді, коли в простих речах бачить глибинний сенс. Хотіла би бути журналістом, який мандрує світом. Потаємна мрія – пішки. В книгах шукає щирість. Пише тоді, коли є трохи себе і нема нудних обов’язкових справ. Пише, коли хоче встигнути сказати про щось важливе, аби не забути потім, тому нотує ідеї, які потім «вирощує». Так можна охарактеризувати палітру творчих зізнань і самопошуків Оксани Довгаль, філолога, книголовера, авторки інтернет-блогу «Біла лямпа», письменниці з Львівщини, яка наприкінці 2016 року дебютувала книжкою прози «Запиши мої сни. Розмаїті історії». Здебільшого, це короткі, подекуди – фрагментарні, історії-згадки, заблукалі в чужих снах і словах, нарешті вислухані й записані авторкою. Це книжка-спогад і водночас книжка-повернення. Письменниця по-своєму тонко змальовує відчуття часу, який наче перетікає між снами й дійсністю, між давно минулим і нинішнім, між правдою та ілюзією, між радістю і печаллю.

Оксана Довгаль присвятила свою книгу батькам. Формально – це заявлено на одній з перших сторінок. Ідейно – книга присвячена роду, пам’яті роду, духові роду. Принаймні Пам’ять і Дух в жіночому письмі авторки виступають нероздільно, своєрідним гендерним тандемом константи буття.

Книга снів складається з чотирьох розділів: «Запиши мої сни», «Любов на кілька згадок», «Дякую, що прилетіла», «Сни і не тільки». Є навіть невеличка інструкція – «Кілька підказок від авторки», де О. Довгаль пояснює свій намір укласти чужі поодинокі сни у цілісну «сновидну» книжку: «Ті сни і слова чомусь обрали мене й оселилися в мене. Час до часу давали про себе знати, а деколи просто собі були. Чекали, поки я здогадаюся…».

І письменниця здогадалася про найважливіше – таки записати й переповісти нам ці почасти реальні, почасти художні історії, у яких чиясь сказана фраза, або ж чиясь (не)буденна подія у житті «обросла деталями й виросла в чиюсь драму».

Аналізувати таке настроєве письмо пам’яті – завжди непросто. Його треба читати. І відчувати, як це (?!), коли сни потребують, щоби їх записали… ті, що снили ними, потребують… чистих аркушів і чистих душ…Коли десь там, за висохлою, змілілою річкою, лишилося трохи снів (з) дитинства, і ти ступаєш поволі обома берегами пам’ятей – своєї і чиєїсь, боячись, щоби мимохідь одного дня вони не стали нічийними. А за тобою – тільки одинокий «Привид річки», якої тут-вже-нема і яка там-згадкою-ще-у-тобі; а над тобою – «Ангели без крил», що все бачать і розказують тобі пошепки «…хто то сотворив світ». Тепер ти знаєш все про них. Тих, що на землі невловимими вустами дарують тобі свою болючу «Сповідь на два голоси». Тих, що рахують ще й досі «Дев’ятсот дев’яносто дев’ять дубів». Тих, які, покидаючи нас, залишають нам трохи себе – свої історії і свої «Сльози битим склом». Тих, які впізнають свої кисло-терпкі долі серед інших (солодших, щасливіших чи безпечніших) доль у світі – так само, як турботливий садівник впізнає плоди свого саду, а на прохання сховати у кошик чужі відказує: «То не мої яблука»…

Коли чиясь «Любов на кілька згадок» обпікає твою свідомість і ти відчуваєш неуникність письма, бо ж і сама любов – така розмаїта і така небуденно урочиста. Коли сама любов як прочування минулого, застряглість у теперішнім і поклик у майбутнє. Любов як спраглість приглядання до тих, які, покидаючи нас, залишають нам трохи своїх життів. Любов як прозріння, погляд у понадчасся очима Сови, яка все ще повертається у рідний сад, обіймаючи кожну гілочку відбутого, блукаючи між деревами згадок і здогадок. А ти радісно промовляєш їй (тихо-тихенно, щоби бува не сполохати), так по-сестринськи щиро і любляче, наче звертаєшся і до своєї дитинної Пам’яті – «Дякую, що прилетіла…».

Роксолана Жаркова

Літературознавиця, письменниця

author photo