Про нації на фоні вимираючого клімату

2017-03-02 20:39:24

Переглядів: 1942

http://chytay-ua.com/

Попередження: даний текст – суб’єктивна думка автора, котрий не є ні економістом, ні істориком, ні екологом, ні біологом, ні археологом і навіть політологом він теж не є.

2016-ий без перебільшення можна назвати роком нон-фікшну (це та література, яка будується лише на реальних історичних або наукових фактах). І, звісно, важко не погодитися, що минулорічним флагманом нон-фікшнвидавання був "Наш Формат". Тож сьогодні поділюся думками і враженнями від прочитаних книг цього жанру та подякую видавництву за те, що ризикнули, переклали і таки видали!

Ну а щоб не придумувати велосипед, писати буду в порядку прочитання. Отже, вітайте: 

Елізабет Колберт, "Шосте вимирання"

Якщо вимирання є жахливою темою, то масове вимирання, скажімо так, є приголомшливо жахливим.

Елізабет Колберт, "Шосте вимирання"

Я довго не писала про цю книжку, але це не означає, що я про неї забула. Насправді про шосте вимирання забути важко, оскільки я про нього чую кожен день, а іноді навіть бачу наслідки. А проте, про книгу і без мене говорили багато і в різних контекстах, когось вона відверто налякала, когось страшенно мучили помилки та неточності в перекладі.

"Шосте вимирання" – це дуже і дуже корисна книжка! Вона виконує одразу декілька важливих функцій. По-перше, це, звичайно, пізнавальна. Перед нами 13 окремих історій, які об’єднує тема вимирання конкретного виду. Ну і ще, звісно, причина цього вимирання – люди як біологічний вид. Великий плюс книги в тому, що Елізабет Колберт писала її, можна сказати, для гуманітаріїв. Вам не обов’язково мати диплом біолога чи палеонтолога, авторка простими зрозумілими словами розповідає про причини і наслідки вимирання, про методи, способи, теорії, гіпотези, докази та інші речі, які не лякають читача надмірною кількістю розумних слів, а навпаки, спонукають знайти більш детальну інформацію про певну подію чи вид.

У "Шостому вимиранні" зібрано дуже багато інформації і цифр, але це не робить книгу важкою для сприйняття. Вона буде однаково цікавою як учням-старшокласникам, так і дорослим дядькам з профільними дипломами.

Ще одна важлива функція – не знаю, як краще сказати, але назву її «приземляючою». Розділ за розділом, вид за видом нам ненав’язливо дають зрозуміти, що поява Homo Sapiens – це найбільша катастрофа, яка спіткала всі інші земні види за останні мільйони років. Ми – вид-убивця, як би образливо чи претензійно це не звучало. Ми – не обранці, не найрозумніші і не найблагородніші. Ми вижили і еволюціонували тому, що вбивали більше і ефективніше.

А тепер трохи спойлерів: парку юрського періоду не буде, бо ми теоретично можемо дістати більш-менш придатні гени, вік яких до 500 тис. років. На той час динозаври були мертвими вже 65 млн років. А ще ми всі на 1-4% є неандертальцями (правда, я думаю, що дехто умудрився перехитрити еволюцію і зберегти значно більше генів нашого предка).     

І ще трохи цифр: діяльність людини змінила від третини до половини поверхні суходолу планети; лише виробники добрив для рослин продукують більше азоту, ніж призначено природою для всіх екосистем; через підвищену кислотність світового океану ми втратимо Великий Бар’єрний Риф до кінця цього століття (морські організми не можуть виробляти кальцій, він банально розчиняється в кислоті); з початку промислової революції людство викинуло в атмосферу близько 365 млрд тонн вуглецю, вирубка лісів додала ще 180 млрд тонн. Якщо простіше, ми майже змінили атмосферу планети.

Ну і моя ложка дьогтю – одиниці вимірювання. Акри, фути, дюйми – мені важко уявити, скільки це. Тому аби зрозуміти, якого розміру був зуб мамонта чи площа Великого Бар’єрного рифу, величини доводилося «конвертувати» ледь не в голові. Не зовсім зручно, якщо чесно.

А підсумовуючи, скажу, що книга справді потрібна. Вона дозволяє наче згори глянути на все те, що ми робимо тут, на Землі, на поки що єдиній планетці, де можливе життя у звичній для нас формі. Точніше, поки що можливе.

Наомі Кляйн, "Змінюється все: капіталізм проти клімату"

Економіка воює з багатьма формами життя на планеті, включно з людьми.

Наомі Кляйн, "Змінюється все: капіталізм проти клімату"

Ця книга – справді титанічна праця людини, якій не байдуже. Канадська журналістка Наомі Кляйн вже не вперше шокує, викриває і зриває маски. До того вона писала про бренди, про капіталізм катастроф, вела репортажі з Іраку та висвітлювала наслідки однієї з найстрашніших екологічних і техногенних катастроф ХХІ ст. – вибуху і загоряння нафтової платформи для глибоководного буріння Deepwater Horizon (належала нафтовидобувній компанії British Petroleum) в 2010 р., коли в акваторію Мексиканської затоки 152 дні виливалася нафта. Словом, пані Кляйн знає, про що говорить, і до її слів варто щонайменше прислухатися.

Отож, "Змінюється все" розповідає про те, що всі ми знаємо і бачимо, але боїмося і не хочемо визнати: ми власноруч робимо все, аби за декілька поколінь життя на цій планеті якщо не повністю зникло, то вже точно сильно ускладнилося.

Так, знаю, що це перегукується з тим, що я писала про "Шосте вимирання". Власне, я не просто так читала ці книги, можна сказати, дуетом і паралельно. Вони розповідають фактично про одне і те ж, але з різних ракурсів: Колберт акцентується в основному на видах рослин і тварин, які або вже вимерли, або вимирають просто зараз, поки ми зайняті завантаженням фото в Інстаграм і плануванням літньої відпустки. Можна навіть сказати, що вона просто розповідає історію зникнення того чи іншого виду. Так, про причини у "Шостому вимиранні" теж згадується, але вони аналізуються і висвітлюються менше.

А от Кляйн себе не стримує. Вона чітко окреслює проблему і методично, розділ за розділом, доводить, що часу для порятунку в нас залишилося значно менше, ніж ми чомусь звикли вважати. Журналістка детально описує причини, через які засихає Африка і йдуть під воду цілі острівні держави, викриває лицемірство багатьох так званих "зелених" організацій, які існують на кошти нафтовидобувної промисловості – найбільшого «постачальника» вуглецю в атмосферу та руйнівника екосистем у всіх закапелках планети. Розповідає Наомі про Річарда Бренсона та інших, які, виголошуючи пафосні промови на захист довкілля, не поспішають знижувати шкідливі викиди на своїх підприємствах та авіакомпаніях. СОТ, ООН, Кіотський протокол, симбіоз корупції і комерції, геоінженерія, яка фактично є спробою людей влізти в закони природи і поламати їх, не знаючи до пуття, до чого воно приведе, – всі вони отримали свою хвилину сумнівної слави на сторінках книги.

Однак, викриваючи і осуджуючи, Кляйн не забуває про альтернативу. Вона розповідає про Блокадію, про успішні спроби корінних народів відстояти своє право на власні землі та здорове довкілля, про те, що "екологічна свідомість" поступово починає пробуджуватися практично у всіх розвинених країнах.

Підсумовуючи, маю сказати, що мені сподобався системний підхід авторки, її прагнення показати проблему глобальної зміни клімату різносторонньо, максимально висвітлюючи всі можливі точки зору, проаналізувати всі можливі ризики і наслідки. Але, є і ложечка мого суб’єктивного дьогтю: останні сторінки книги просто переповнені оптимістичним пафосом і посилом, вірою в те, що у всього людства раптом проснеться совість, мудрість і природоцентричне бачення світу, і кудись подінеться жага до легкого збагачення та наживи. Цю думку я з Кляйн не сильно поділяю, в будь-якому випадку аргументації такої віри в світле екомайбутнє планети я не побачила або просто не зрозуміла.

І ще додам, що книга була написана в 2014 році, тобто дослідження, дані і цифри вже не є настільки актуальними. А мені б дуже хотілося прочитати, скажімо так, продовження праці Кляйн. Хочеться вірити, що за ці майже три роки позитивні зрушення таки відбулися.

Дарон Аджемоґлу, Джеймс Робінсон "Чому нації занепадають?"

Є чотири види країн: розвинені, недорозвинені, Японія і Аргентина.

Саймон Кузнець

Це ще одна фундаментальна праця, яка ґрунтується на п’ятнадцятирічних дослідженнях у галузі історії, політології та економіки, хоча для себе я її визначила як історико-економічний фоліант.

З трьох згаданих тут книг саме цю мені було найважче читати. Я не достатньо володію економічною термінологією, тому чесно зізнаюся, що значення певних понять і визначень довелося шукати в мережі. Разом з тим, я жодним чином не поділяю думки деяких оглядачів про те, що книга занадто складна для розуміння і читання. Так, вона, можливо, не розрахована на масового читача, але гадаю, людина, котра купує таку книжку, має розуміти це і бодай здогадуватися, що економіки і термінології в ній буде достатньо.

Але не економікою єдиною. Як на мене, в "Націях" більше історії та історичної компаративістики. Великим плюсом книжки вважаю те, що автори приділили увагу фактично всім країнам і регіонам, пояснюючи історичні, політичні та економічні процеси і в розвинених країнах Заходу, і в Богом забутих державах екваторіальної Африки. До того ж свої екскурси в історію вони спрямовують не на декілька десятиліть назад, а дуже часто навіть на тисячоліття. Тому будьте готові прочитати про Чорну смерть в Європі, про конкістадорів, занепад інків і ацтеків, промислову і не тільки революцію в Британії, «освоєння» Північної Америки і Австралії, Північну та Південну Кореї, Китай, СРСР і багато про що ще. Це я теж зараховую до плюсів, оскільки такий підхід дозволяє створити картину економічного розвитку людства в цілому.

Автори намагаються дати відповідь на питання, яке мучить людство віками: чому є бідні і багаті країни? Вони смачно пройшлися по всіх гіпотезах і теоріях, довівши їхню цілковиту або часткову неправильність, і таки дають відповідь: інновації та інклюзивні економічні інститути. Це ті речі, які зробили Британію Британією і відсутність яких залишає Сьєрра-Леона, власне, Сьєрра-Леоне.

І ще один позитив від книжки: коли читаєш про двадцятирічні громадянські війни в Африці, в яких до ноги вирізаються цілі села і міста, починаєш розуміти, що народитися і жити в Україні – далеко не найгірше, що могло статися, навіть з глобальної точки зору.