Ернст Юнґер "В сталевих грозах"

2017-05-11 23:33:39

Переглядів: 1261

http://chytay-ua.com/

На очах Ернста Юнґера, найсуперечливішого письменника у німецькій літературі, промайнуло майже все ХХ ст.. Він відсвяткував 20-ліття в окопах Західного фронту Першої світової.  На війні отримав 14 поранень, але завдяки щасливій вдачі залишився живим. Був удостоєний ордена «Pour le Mérite», найвищої військової нагороди Другого Рейху. На післявоєнній хвилі захопився націонал-революційними ідеями, але після приходу Гітлера до влади через критику режиму та образливі висловлювання про Геббельса він став «внутрішнім емігрантом» і не зазнав розправи лише через особисту прихильність фюрера. Під час Другої світової війни Юнґер знову мобілізувався у німецьке військо. На жаль, на цій війні смерть не оминула його сина, але сам Юнґер мужньо прийняв таку його долю. Після окупації Німеччини союзниками на публікацію творів письменника було накладено заборону, котра протривала до 1949 року. Він також писав у жанрі фантастики, пробував себе в есеїстиці, експериментував з філософськими ідеями. Застав возз’єднання німецьких земель. Помер у 1998 у віці 102 років.

«В сталевих грозах» вважається найбільш знаковим твором письменника, жодна інша його книга не мала такого успіху. Вперше власні фронтові враження автор опублікував за власні гроші в 1920 році, але вже через кілька років книга стала вітчизняним бестселером. Він переписував його 7 разів, змінюючи акценти, доповнюючи новими враженнями, переглядаючи дещо в силу набутого життєвого досвіду. Остання редакція відбулась у 1978 році. Власне її було вперше видано в Україні у 2014 році в перекладі Юрка Прохаська.

Перша світова дала літературі так зване «втрачене покоління». Свій військовий досвід переосмислювали Луї-Фердинант Селін, Ернест Гемінґвей, Еріх Марія Ремарк. Останній, між іншим, вважав «В сталевих грозах» взірцем для свого роману «На Західному фронті без змін». Позаяк, Юнґер дуже відрізняється від решти письменників, що також писали про війну.

Також читайте: Юрій Косач "День гніву"

Під час Першої світової війни письменник був піхотинцем. Майже вся його служба пройшла в окопах. Він детально нотував свій солдатський побут, що дозволило йому точно описати щоденні звички та спільні для всіх проблеми. Солдатів, що постійно жили у саморобних штольнях, діймали воші та пацюки. Останніх навіть відстрілювали за особливу нахабність. Не зважаючи на бойові дії, бійці мали щоденні ритуали, зокрема кавували, читали газети.

На відміну від решти антивоєнних творів, де герої рефлексують щодо пережитого, Юнґеру характерна відстороненість викладу. Навколо нього усюди знаходяться «сліди смерті» - полишені на полі бою тіла, могили бойових товаришів, смерть постійно чатує на нього самого, але він не втрачає розсудливість, продовжує розповідати свою історію без зайвого пафосу. Він холоднокровно описує моменти шаленства, ницої, майже тваринної поведінки, коли на полі бою солдати різних армій вбивають один одного у ближньому бою. Але це не означало, що на його війні не було місця людяності. Юнґер згадує, що залишив життя англійцю після того, як той замість жалібних прохань про помилування незрозумілою для німця мовою просто показав йому фото своєї родини.  

Юнґер також зміг описати жахливі картини війни з винятковою метафоричністю. Він знайшов художнє вираження для таких речей, про які взагалі неймовірно важко говорити:

«Покинутість і глибоке мовчання, вряди-годи перебиване глухим відгомоном гармат, ще більше підсилювало сумовите видовище руйнування. Роздерті ранці, уламки рушниць, всіляке клоччя, а поміж тим, - моторошним контрастом, - якась дитяча іграшка, запали гармат, глибокі вирви від снарядів, пляшки, рільничий реманент, розмотлошені книжки, потрощене домашнє начиння, діри, в таємничій темряві яких вгадувалися льохи, де, можливо, лежали трупи нещасних домочадців, обгризені завзятими полчищами щурів, самотнє персикове деревце, що, позбавлене підтримки мурів, благально простягнуло руки, в стайнях на ланцюгах ще досі висіли кістяки свійських тварин, на спустошених городах – могили, між ними, заховані в високих бур’янах, зеленіють цибуля, полин, ревінь і нарциси, на сусідніх полях – хлібні скирти, на верху яких вже буяє поросле збіжжя, - і все це розітнуте навпіл напівзасипаною траншеєю, оповите запахом пожежі і тління.» 

Переможців не судять. І Юнґеру вдалось витримати це правило. Його мемуари – це не роздумування над тим, хто переміг, а хто програв і чому. Це історія боротьби людини на безжальній, нищівній війні. Боротьби за виживання проти смерті, що підстерігає на кожному кроці. І навіть якщо для Німеччини Перша світова була програна, зі своєї власної битви Юнґер вийшов переможцем.

Також читайте: Володимир Лис "Століття Якова"

 

Саша Доморосла

Історик, бібліотекар, підпільний критик

author photo