Гаррі Поттер. 20 років потому

2017-06-26 19:00:28

Переглядів: 777

http://chytay-ua.com/

Був 2002 рік, кінець літа, скоро до школи. Ми сиділи на лавочці на території сусідньої школи, де того року трохи відпрацьовували за денних сторожів (вся робота була в тому, аби не дозволяти коровам лізти в квітник) і з роззявленими ротами слухали, як сестра переказує перші три книжки про якогось Гаррі Поттера. В Богдани це виходило просто блискуче! З деталями, подробицями, зі збереженою до останнього інтригою і всіма елементами акторської майстерності.

В нас в селі про Поттера тоді навряд чи чули, а от Київ вже шаленів через пригоди хлопчика, який вижив. Тож поки Богдана вправлялася в ораторському мистецтві, а ми з братом з відкритими ротами її слухали, не одну клумбу попробували на зуб корови (ми за це чесно отримали заслужений наганяй ввечері), але воно було того варте!

Ще трохи пізніше ми взяли перші вже чотири книги у братового однокласника і рекордно швидко, з криками і з’ясуванням, хто швидше читає, їх проковтнули.

«Орден Фенікса» я забрала у сестричок, коли з бабусею гостювали в них в Києві перед Різдвом. Ми чесно хотіли купити ту книгу для мене, але приїхали ненадовго і не встигли знайти книгарню, яка була б відчинена, і де б та книженція продавалася. Тому прийняли вольове рішення: я забираю книжку дівчат, а їм залишаю гроші, аби вони купили собі нову після свят.

Пам’ятаю, як їхали тоді додому. В мене була верхня полиця в купе і я тоді як ніколи мріяла, аби провідник забув вимкнути світло в вагоні. Він згадав про світло десь на 120-ій сторінці і то було дуже жорстоко з його боку!

Зате вдома ми з братом вже не сварилися за «черговість» читання, а одразу виробили систему: читаємо по півгодини кожен. Якщо до кінця розділу залишається менше 2 сторінок – дозволяємо дочитати, але засікаємо «перевикористаний» час і віднімаємо від наступних півгодини. То була дуже ефективна система, яка дала збій лише одного разу – коли братик потягнув книжку і серед ночі умудрився десь її дочитати, поки я мирно сопіла і бачила сни про Сіріуса. До речі, про Сіріуса: його смерть єдина, яка змусила мене ридати над книгами Поттеріани. Смерть Снейпа – то теж було боляче, але там я просто схлипнула. Але Сіріус – то було надто жорстоко!

«Напівкровного принца» я купила, вже навчаючись в універі. Тут було без пригод: 2 ночі без сну – і те відчуття, яке важко описати, але котре приходить лише після справді прекрасної, хоч і трагічної історії.

І нарешті «Смертельні реліквії». На «Петрівці» мені сказали, що їм щойно привезли ці книги, і я перша, хто в них купує примірник. Потім знову 3 ночі без сну – і спустошення, сум, задоволення і тягуча порожнеча від усвідомлення того, що закінчилася прекрасна, заплутана, повчальна і близька тобі особисто Історія! Це так, ніби найкращий друг назавжди кудись переїжджає, не залишивши нової адреси. Це так, ніби закінчилася якась важлива епоха. Це так, ніби довелося покинути світ, який встиг страшенно полюбити. Це сумно, але щемливо-приємно від спогадів і багаточисленних перечитувань.

Потім, і навіть під час, було і ще, впевнена, буде багато інших світів, багато інших історій і Історій, багато чарів, перемог, втрат і нових пригод. Але так, як тоді, вже не буде, бо «Гаррі Поттер» в неперевершеному і геніальному перекладі Віктора Морозова – то була магія, яку вже ніщо не зможе перевершити. Дякую, Дж.К. Роулінг, дякую, «Абабагаламага», дякую, Віктор Морозов і Іван Малкович, дякую за те, що одного дня я повірила в магію і вірю в неї досі.

А чому, власне, я все це згадую? Тому що сьогодні 20 років тому, 26 червня 1997 року, в британському видавництві Bloomsbury побачила світ книга Дж. К. Ролінґ «Гаррі Поттер і філософський камінь». Книга, яка перевернула чимало світів і звільнила не одного Добі з рабства сірості, буденності і зневіри. І впевнено продовжує це робити досі.

Тому просто – ДЯКУЮ!

Фото з сайту видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА"