Уривок з книги Насіма Талеба "Чорний лебідь. Про (не)ймовірне у реальному житті"

12.08.2017

Переглядів: 2350

http://chytay-ua.com/

«Чорний лебідь. Про (не)ймовірне у реальному житті» — бестселер New York Times і входить до 12 найвпливовіших книжок, написаних після Другої світової війни, за версією Sunday Times. «Чорний лебідь» перекладено 32 мовами світу. Видавництво «Наш формат» також готує до друку наступну книжку Насіма Талеба «Антикрихкість».

ПРО КНИЖКУ

Цілком очевидно, що життя — це сумарний ефект небагатьох важливих потрясінь. Згадайте своє життя. Перерахуйте важливі події й технологічні винаходи, що припали на ваш вік, і порівняйте з колись напрогнозованим. Скільки їх «приїхало за розкладом»? Подивіться на особисте життя, згадайте, як вибирали професію, зустріли свою половинку, емігрували, стик- нулися зі зрадою, несподівано розбагатіли або впали у злидні. Чи часто ці події відбувалися за планом? Малоймовірну подію, яка справляє колосальний ефект, колишній трейдер Насім Талеб влучно називав Чорним лебедем.

УРИВОК З КНИЖКИ

Що ми шукаємо? Пташиний послід

Улітку 1998 року я працював в одній фінансовій компанії. Вона дуже трималася за репутацію фірми європейської, солідної й далекоглядної. У торговому відділі працювало п’ятеро менеджерів, усі — люди серйозні (завжди в темно-синіх костюмах, навіть у «неформальну п’ятницю»). Вони все літо складали «п’ятирічний план» — грубий компендіум стратегій і принципів. П’ятирічний план? У скептиків сама ідея централізованого планування викликає сміх; кар’єри працівників складалися спонтанно й без жодної системи, начальство в операційні процеси не особливо втручалося. Усі знали, що найприбутковіший відділ фірми виник завдяки випадковому дзвінку клієнта, якому була потрібна нестандартна транзакція. Керівництво зметикувало, що можна створити відділ, який вестиме саме такі операції, раз вони прибуткові, і невдовзі цей відділ вийшов на перші ролі.

Менеджери літали на зустрічі по всьому світу: Барселона, Гонконг і так далі. Що більше налітали, то більше наплітали. Ясна річ, не висипалися. Бути начальником — великого розуму не треба, потрібна харизма, здатність переносити нудьгу й уміння вдавати страшну зайнятість. Додайте сюди «обов’язок» ходити в оперу.

На зустрічах менеджери влаштовували мозкові штурми на тему середньострокових перспектив — вони шукали «нове бачення». Аж раптом стало ся те, чого п’ятирічний план не врахував: Чорний лебідь російського дефолту 1998 року й обвал цін на південноамериканські кредитні облігації. Фірма зазнала такого удару, що не допомогла жодна політика утримання кадрів: через місяць після затвердження базового плану на п’ятирічку всі п’ять менеджерів звільнилися.

Але я впевнений, що їхні наступники розробляють план нової п’ятирічки. Ми не вчимося.

Ненавмисні відкриття

Дослідники відкрили епістемологічну самовпевненість людини цілком випадково, як і багато інших явищ. Випадкових відкриттів значно більше, ніж нам здається.

Класична модель відкриття: ви шукаєте те, про що маєте певне уявлення (скажімо, новий спосіб потрапити в Індію), а знаходите щось несподіване (Америку).

Винаходи не створюють у кабінетах за розкладом — це майже завжди результат серендипності, тобто щасливого випадку, осяяння, прориву, підказки інтуїції. Слово serendipity придумав письменник Г’ю Волпол (від назви казки «Троє принців із Серендипу» — там герої завдяки випадку й кмітливій голові постійно знаходили те, чого не шукали).

Словом, ви знаходите щось, чого не шукали; це «щось» змінює світ, а ви дивуєтеся, чому ж одразу не додумалися до таких очевидних речей. Журналістів тоді ще не існувало, ніхто нам не розкаже правди, але я впевнений, що колесо (двигун прогресу) винайшли не тому, що люди сказали собі «давайте запустимо проект з винайдення колеса й завершимо його вчасно». Те саме стосується й решти винаходів.

Сер Френсіс Бекон завважив, що найбільші прориви — водночас найменш передбачувані, бо «не лежать на стежці уяви». І не один Бекон це помітив. Ця ідея час від часу зринає на поверхню, але дуже швидко тоне. Півстоліття тому відомий письменник Артур Кестлер написав про це книжку із влучною назвою «Сомнамбули». Її герої — винахідники — мов сомнамбули натикаються на якісь результати й не одразу розуміють, що сáме потрапило їм до рук. Нам здається, що сучасники одразу зрозуміли значення відкриття Коперніка, але можновладцям геліоцентрична система «не сподобалася» аж через сімдесят п’ять років після смерті її автора. Усі знають, що Галілей постраждав за науку, але насправді церква не сприймала його всерйоз. Схоже, що Галілей сам спровокував скандал, зачепивши когось особисто. Підсумовуючи результати року, президент Лінеївського товариства, у якому Дарвін і Волес незадовго до того представили свої розвідки про еволюцію й природний добір, констатував, що рік не дав «яскравих відкриттів», нічого революційного в науці не трапилося; а проте дарвінізм кардинально змінив погляди на світ.

Та коли настає наша черга робити прогноз, ми забуваємо про непередбачуваність. Люди прочитають цей розділ, інші роботи на цю тему, з усім погодяться, але почнуть самі думати про майбутнє — і голос розуму замовкне.

Ось яскравий приклад «серендипного» відкриття. Александр Флемінг прибирав у лабораторії й побачив пеніцилінову цвіль, якою взявся невимитий посуд зі старого експерименту. Так він «відкрив» антибактеріальні властивості пеніциліну, врятувавши тим самим життя багатьом людям (зокрема й мені, адже черевний тиф, яким я, пригадуєте, перехворів у восьмому розділі, без належного лікування закінчується смертю). Звісно, Флемінг «щось» шукав, але не пеніцилін. Крім того, це тепер очевидно, наскільки епохальне відкриття він зробив, а тодішня офіційна медицина геть не одразу зрозуміла весь її масштаб. Настільки не одразу, що сам Флемінг устиг зневіритися у власній ідеї.

У 1965 році двоє радіоастрономів з фірми «Лабораторії Бела» в Нью-Джерсі налаштовували велику антену й чули фоновий шум — якесь шипіння, як при поганому зв’язку. Вони подумали, що причина в пташиному посліді, — почистили тарілку антени, але шум не зник. Астрономи далеко не одразу зрозуміли, що це космічне мікрохвильове фонове випромінювання, реліктовий відго- мін народження Всесвіту. Це відкриття вдихнуло життя в теорію великого вибуху, яку обережно висловили були їхні колеги. На сайті «Лабораторій Бела» про це «відкриття» — одне з найважливіших у минулому столітті — сказано:

Коли Пензіас [один із двох астрономів-лауреатів] ішов на пенсію, Ден Станціоне, тодішній президент «Лабораторій Бела» й директор компанії «Люсент», відзначив, що він «уособлює творчий підхід і технічну майстерність, якою славляться лабораторії Бела». Він назвав Пензіаса людиною Ренесансу, яка «прояснила наші хиткі уявлення про світобудову й розширила межі науки в багатьох важливих ділянках».

Чорти б вас узяли з вашим Ренесансом! Хлопці шукали пташиний послід! Вони й гадки не мали, що там докази великого вибуху, мало того, як це часто буває, вони не одразу зрозуміли, що знайшли. Уявіть, із яким подивом прочитав у «Нью-Йорк таймс» про це відкриття фізик Ральф Альфер — саме він спільно з такими зубрами, як Георгій Гамов і Ганс Бете, першим припустив існування реліктового випромінювання. Насправді дослідження про народження Всесвіту з’являлися дедалі рідше, і науковці майже зневірилися коли-небудь виміряти це випромінювання. З відкриттями часто так: один шукає й не знаходить, а інший не шукає й знаходить (і потрапляє в підручник).

Парадокс ось у чому: мало того, що прогнозисти тотально не спроможні передбачити, до яких кардинальних змін приведуть несподівані відкриття, самі ці зміни відбуваються повільніше, ніж передбачається. Ми або дуже недооцінюємо, або занадто переоцінюємо нові технології. Томас Вотсон, засновник IBM, якось сказав, що світ обходитиметься кількома комп’ютерами.

Той факт, що хтось читає ці рядки зі сторінок анахронічного пристрою під назвою «книжка», а не з екрана комп’ютера, комісари «цифрової революції» вважатимуть дивною примхою. Але той факт, що ви читаєте ці рядки архаїчною, заплутаною й нелогічною українською, а не мовою есперанто, спростовує прогнози п’ятдесятирічної давнини, що світова спільнота невдовзі перейде на логічну, однозначну й по-платонівськи струнку лінгва франка. А ще ми не гуляємо вихідні на космічних станціях, як передрікали тридцять років тому. Ось приклад корпоративної зарозумілості: після першої висадки на Місяць нині покійна авіакомпанія «Пан Ам» відкрила бронювання на рейси Земля—Місяць—Земля. По-хазяйськи завбачливо, тільки от своєї передчасної смерті компанія не завбачила.