Уривок з книги Христі Фріланд "Плутократи. Епоха нових багатих і занепад старої системи"

2017-08-13 19:10:58

Переглядів: 427

http://chytay-ua.com/

Бестселер TheNewYorkTimes. Найкраща книга 2013 року за версією FinancialTimes. Христя Фріланд отримала за «Плутократів» Премію ім. Ліонеля Жельбера (за документальне висвітлення міжнародних справ) та нагороду National Business Book Award за найбільш видатну канадську книжку, що має відношення до бізнесу. Партнери видання — ICU.

ПРО КНИЖКУ

Сучасні багатії перетворилися на глобальну спільноту рівних: у них більше спільного між собою, ніж зі співвітчизниками. Цей новий клас два десятиліття досліджувала Христя Фріланд. Через численні інтерв’ю авторка препарує життя плутократів з глибоким розумінням і навіть співчуттям. Йде слідами російських, мексиканських, індійських олігархів під час буму приватизації, показує гендерні відмінності між «жіночим» середнім класом і «чоловічою» елітою нагорі. Фріланд розповідає, чим відрізняються нинішні багатії від колишніх рантьє, звідки в них гроші і навіщо вони займаються благодійністю. Зокрема приділяє увагу й українським мільйонерам, які теж ухопили ласий шматок пирога.

УРИВОК З КНИЖКИ

Перший Позолочений вік

Десятого лютого 1897 року сімсот представників американської супереліти зібралися в готелі «Вальдорф» на костюмований бал, який давали нью-йоркський адвокат Бредлі Мартін і його дружина Корнелія. «Нью-Йорк таймс» писала, що найпопулярнішим жіночим образом була Марія Антуанета — роль королеви приміряли на себе п’ятдесят леді. Корнелія, блакитноока повненька матрона з пишним бюстом і другим підборіддям, одягнулася Марією Стюарт, але перевершила всіх — на ній було кольє, яке колись належало французькій королеві. Бредлі був Людовиком XIV — Королем-Сонцем, Джон Джейкоб Астор — Генріхом Наварським. Його мати Керолайн — однією з Марій Антуанет у сукні, розшитій коштовностями на 250 тисяч доларів. Джон Пірпонт Морган вибрав образ Мольєра, його племінниця міс Пірпонт Морган прийшла в образі прусської королеви Луїзи.

За двадцять чотири роки до того Марк Твен опублікував роман «Позолочений вік», який дав назву тій епосі, але бал Мартінів задав нову планку розкоші навіть для країни, яка до неї звикла. «Нью-Йорк таймс» писала, що це «найпрекрасніша приватна вечірка в історії міста». «Нью-Йорк ворлд» відзначила, що серед гостей Мартінів було вісімдесят шість осіб, чиї загальні статки «навіть уявити важко». Газета написала, що серед гостей був десяток людей із капіталом понад 10 мільйонів доларів, ще два десятки — з капіталом понад 5 мільйонів. Немільйонера серед присутніх ще треба було пошукати.

Блиск цих показних грошей заворожував країну. «Фешенебельні кола і навіть проста публіка сьогодні у великому збудженні, — писав “Комершіал адвертайзер”. — Причиною став бал Бредлі Мартіна; договір про арбітраж, Кубинське питання, розслідування Лексоу — все інше відійшло на другий план»27. Тоді, як і зараз, Америка пишалася своїми магнатами й економічною системою, яка їх створила. Та навіть у країні наймасштабнішого капіталізму бал Мартіна виявився прорахунком.

У 1897 році маси не були впевнені в завтрашньому дні і ще не встигли відійти від Довгої депресії, яка почалася 1873-го і стала найбільшим економічним ударом для Сполучених Штатів у дев’ятнадцятому столітті. Місіс Мартін придумала виправдання: вона оголосила про бал лише за три тижні наперед з тих міркувань, що гості в цейтноті шитимуть свої розкішні костюми в Нью-Йорку, а не в Парижі, і тим самим підтримають місцевого виробника. Міська спілка музикантів аргумент підтримала: мовляв, завдяки витратам плутократів існують робочі місця для інших людей.

Але громадську думку це не переконало. Загальний осуд, з яким Мартіни стикнулися після балу (і податок на прибуток для супербагатіїв, запроваджений на хвилі несприйняття плутократів, що їх Мартіни почали уособлювати), змусив їх виїхати у Велику Британію — в Англії у них був будинок, крім того, вони орендували гігантський маєток на 26 квадратних кілометрів у Шотландії.

Бал Бредлі Мартіна — яскравий прояв глибокої економічної трансформації, яку переживав західний світ попередні сто років. Ми живемо при індустріальній революції вже двісті років, а тому нам важко зрозуміти, наскільки радикально перший позолочений вік відрізнявся від інших періодів в історії людства.

За двісті років після 1800-го в середньому по світу дохід на душу населення виріс удесятеро, а кількість самого населення тільки вшестеро. Суспільство змінилося настільки кардинально, що цю зміну можна порівняти з одомашненням тварин і освоєнням рільництва.

Не тільки економістам першого позолоченого віку здавалося, що вони живуть у поворотний момент історії. 1897-го, у рік безталанного балу Бредлі Мартіна, Марк Твен приїхав у Лондон. Його приїзд припав на святкування діамантового ювілею королеви Вікторії — шістдесят років на троні.

«Британська історія налічує дві тисячі років, — писав Твен, — але відколи народилася королева, світ змінився більше, ніж за всі дві тисячі років до того».

Історик економіки Ангус Медісон, який помер 2010 року, сам себе називав «числофілом» — він вважав, що числа допомагають краще зрозуміти світ. Шістдесят років він збирав всі і всякі дані про розвиток світової економіки в останні два тисячоліття — від довжини корабельних маршрутів до продажу тютюну. Він мав талант видобувати з цих чисел глобальні тенденції.

Один із найпереконливіших графіків показує, наскільки кардинально змінився світ у дев’ятнадцятому столітті, особливо Західна Європа і Сполучені Штати, Канада, Австралія, Нова Зеландія — «західні паростки», як назвав ці країни Медісон: між 1 і 1000 роками ВВП Західної Європи в середньому падав на 0,01 відсотка на рік. Люди у 1000 році були в середньому трохи бідніші, ніж за тисячу років до того. У «країнах-паростках» економіка виросла на 0,05 відсотка. Між 1000 і 1820 роками — понад вісім століть — середньорічний ріст становив 0,34 відсотка в Західній Європі і 0,35 у її «паростках».

А потім різкий злет: між 1820 і 1998 роками економіка Західної Європи росла в середньому на 2,13 відсотка на рік, а в «країнах-паростках» на 3,36 відсотка.

Безпрецедентний економічний розквіт — результат промислової революції. В остаточному підсумку вона зробила нас багатшими за всіх людей в історії — і створила прірву між індустріалізованими країнами і рештою, яка тільки тепер, через двісті років, коли почали активно розвиватися країни третього світу, перестала здаватися нездоланною.

Але за все це багатство довелося заплатити велику суспільну ціну. Перехід від аграрної економіки до індустріальної відбувався болюче, він руйнував традиційні спільноти і ремесла. За апофеозом Бредлі Мартіна і його друзів стояв великий економічний бум, але цей процес водночас зривав з обжитих місць і робив біднішими значну частину населення. Цей бал, зрештою, відбувся під час Довгої депресії, економічного спаду в Сполучених Штатах і Європі, який тривав довше, ніж Велика депресія 1930-х років. Індустріальна революція породила плутократів — англійською їх називали баронами-розбійниками — і створила прірву між ними і рештою населення.

Редакція Читай.ua

Редакція сайту Читай.ua

author photo