Олексій Жупанський «Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек»

2017-09-07 11:42:55

Переглядів: 275

http://chytay-ua.com/

Тут мав бути епіграф, але мені ліньки передруковувати той прекрасний фрагмент, в якому автор переконливо доводить, чому блохи кращі за людей.

Оксана Пелюшенко

Хто вам сказав, що СРСР розпався тоді, в 1991-му? Вас обманули! Ця імперія і досі займає 1/6 частину суші і сильно псує життя всім навколишнім. Тут досі проводять з’їзди партії, періодично кудись кидають ядерну бомбу, за три роки виконують п’ятирічки, а найвищим благом вважають службову «Волгу», путівку в Крим або Сочі чи стрімке просування у черзі за квартирою. 

Маячня, скажете? Так і є, але дочитавши книгу Олексія Жупанського «Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек» («БТБ!ЧГ»), ви на якусь мить в цьому засумніваєтеся.

Ця книга дивна і точно не для всіх. Не обов'язково для обраних, але однозначно не є масовою літературою. Визначити, як же правильно її назвати, одразу не вийде. Це водночас і альтернативна історія, і антиутопія, і фантастика, і якийсь своєрідний критичний реалізм, і задокументований опис епохи. А ще це пекельно-химерна сатира,сюрреалістична естетика, розгорнута декорація для театру абсурду, жорстокий гротеск, пародійний роуд-муві і дуже паралельна реальність. Якби це був фільм, він став би еталоном трешу з флером чорного гумору. Дуже чорного гумору. І ще трохи слугував би одиницею вимірювання ненормальності. Тому, мабуть, найправильніше буде назвати «БТБ!ЧГ» химерною прозою. Це достатньо широке поняття, аби помістити в нього все перераховане.

Якщо ж вам раптом захочеться намалювати «БТБ!ЧГ», то візьміть дуже багато сірої фарби, просто багато червоної і притрусіть їх зверху чорним вугільним пилом. Цього буде досить, щоб зобразити сірий, вбогий, нудний побут людей і потороч, всі оті омріяні «коври», лампові телевізори і народних артистів, кілометрові статуї Леніна з лопатою і Сталіна з кальяном, партзібрання, доноси, промови, які виголошуються всіма за першої ж нагоди, номенклатуру, піонерів і однаковість, тотальну стандартизацію, шаблонування і масову зрівнялівку, оті сірі заселені і водночас наче мертві міста, спальні райони, призначені радше для того, аби в них помирали, а не жили. І все це перемішується, тушкується і накладається, створюючи звичну рутину для головного героя і оповідача Олексія Жужменка – столичного журналіста, який приїздить у східне містечко Новокраснокамінськ, аби написати про трудові подвиги місцевих шахтарів. Цього редакційного завдання він, звичайно ж, не виконає, зате потрапить у такий вир подій, реальних і не дуже, що відрізнити одні від інших стане просто неможливо. 

Так само неможливо не милуватися придуманими Жупанським персонажами (щоправда, милуватися в прямому значенні слова там не завжди є чим). Кожен з них – це персоніфіковане втілення епохи, яка розкривається з усіх можливих сторін і ракурсів. Це не просто люди, це характери, мова, мотиви, алгоритми і очищені від всього моделі поведінки. Це цілий пекельний пантеон, який негласно править містом, це чиновники та інші кабінетники, які вважають, що правлять містом, це, зрештою, дівчинка Правда з паперовою маскою на обличчі, яка зроблена з газети «Правда». 

«БТБ!ЧГ» певною мірою можна навіть назвати інтерактивним романом. Тут виходить гратися з персонажами, розшифровувати приховані символи, натяки і порівняння, можна придумувати всьому цьому власне трактування, а можна одразу питати автора. Хоча, краще, мабуть, не питати, бо, можливо, суть в тому, щоб кожен побачив своє. Трактувати однозначно такі книги - це себе обкрадати.

P.S. Тут є речення, яке займає більше, ніж сторінку! Це не міф, воно існує!!!

P.S.2 Такими текстами теж можна добивати СРСР і його залишки в людських головах. Жаль тільки, що люди з такими залишками таких книг не читають.

P.S.3 НЕ ЧИТАЙТЕ «БТБ!ЧГ», якщо вас перекручує від нецензурної лексики, відрізаних балакучих голів (вітання Булгакову), описів каліцтв і відверто неестетичних персонажів. А ще якщо сумуєте за Союзом. 

P.S.4 Лайвхак для дуже лінивих: прочитайте бодай останні 10-15 сторінок. Вони прекрасні у своїй концентрації абсурду, виправданої критики, сатири і сірості. Звісно, всією красою тексту не полюбуєтеся, але уявлення про книгу в цілому отримаєте.

P.S.5 Не ламайте голову над тим, що ж таке оте «Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек». То просто музичний гурт. Начебто. 

P.S.6 Якщо доведеться вибирати паралельну реальність, то перебирайтеся краще в альтернативну версію історії Кожелянка з його «Дефілядою в Москві». Там шансів вижити більше)

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фрагменти з книги Олексія Жупанського "Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек"