Майкл Каннінгем "Години"

2017-09-14 21:51:32

Переглядів: 151

http://chytay-ua.com/

Не думаю, що були люди, щасливіші за нас.

Майкл Каннінгем, «Години» 

…Вірджинія вже написала листи чоловіку і сестрі, запхала камінь в кишеню і зробила перший крок до води…

…Кларисса вийшла з дому назустріч новому дню з твердим наміром купити квіти…

…Лора прокинулася і всіма силами намагається не чути метушіння чоловіка і сина внизу на кухні…

…Над Річмондом, що неподалік Лондона, Лос-Анджелесом і Нью-Йорком починався свіжий і прекрасний червневий день… 

***

Роман Майкла Каннінгема «Години» з’явився у 1998 році, ставши третім в літературному доробку письменника. У 1999 році він приніс автору Пулітцерівську премію, а в 2002 році був екранізований. Саме за роль Вірджинії Вульф у цій стрічці Ніколь Кідман отримала свій поки що єдиний Оскар.

Фільм, як і книга, розповідає про один день з життя трьох жінок. Їх розділяють десятиліття, країни і навіть континенти. Кожна з них належить своєму часу і епосі, але всіх  трьох об’єднує одне – найвідоміший роман Вірджинії Вульф «Місіс Делловей».

Героїні, на перший погляд геть різні і нічим одна з одною не пов’язані, духовно перебувають ближче одна до одної, ніж до своїх дітей та коханих. Їх мучать спільні тривоги, майже однакові роздуми і схожі переживання. Навіть рішення у них дещо схожі, відмінність лише в тому, що не всі вони доводять його до кінця. 

Вірджинія Вульф, письменниця та інтелектуалка, яка страждає на душевну хворобу, живе з чоловіком неподалік Лондона у містечку Річмонд у 1923 році і прагне повернутися до насиченого життя столиці. Проте, вона відчуває, як зачаїна глибоко всередині хвороба поволі підводить голову, як нечутно підкрадається, як починає кігтями продирати свій шлях до її свідомості. І разом з тим місіс Вульф починає писати книгу, у майбутнє якої дуже вірить. Вона записує перші речення роману про Клариссу Делловей. Але навіть творчість не змусить відступити потворну хворобу. Вірджинія чує її кроки і, зрештою, приймає те, що їй здається неминучим.

Лора Браун прокидається о сьомій ранку в червні 1949-го. Вона читає роман про Клариссу Делловей, вдруге вагітна, проте страшенно втомлена. Настільки втомлена від щоденної рутини і одноманітності, що і сама не може зрозуміти, де криється причина її страхів і переживань. Лора любить чоловіка, якому вирішила спекти святковий торт, любить трирічного сина, але з останніх сил опирається бажанню сісти в авто і помчати геть, подалі від цих двох, цього міста і цього життя.  

Кларисса Вон живе в сучасному нам Нью-Йорку. Вона успішна 52-річна жінка, в якої є доросла донька, є певні труднощі в стосунках з нею і яка саме сьогодні влаштовує вечірку на честь близького старого друга, якого саме нагородили престижною літературною премією і який завжди називає її місіс Делловей. Кларисса йде за квітами, аби прикрасити дім з нагоди такого свята. Вона зустрічає давніх друзів, переживає величезні емоційні потрясіння і так само, як і Вірджинія, багато думає про життя і творчість.

«Години» – це три різні історії, далекі і водночас настільки переплетені, що не завжди одразу вдається «перестрибнути» з однієї в іншу. Жовті троянди з саду Вірджинії, що ними маленька Анджеліка прикрашає смертне ложе дрозда, жовті троянди, якими Лора прикрашає торт для чоловіка, жовті троянди, які купує Кларисса, готуючись зустрічати гостей… Певною мірою «Години» – це роман про роман, про те, як Вірджинія продумує і пише свою книгу, Лора Браун її читає і приміряє на себе, а Кларисса Вон проживає. Бо вона і є справжня місіс Делловей. Але звідки ж було про це знати Вірджинії?..   

«Години» – це роман про час, про любов, яка буває дуже різною, про творчість і творення, про жертву, про самотність, але в першу чергу це роман про життя як воно є: з поразками, втратами і щасливими митями біля озера, за які не страшно і померти. 

Каннінгему вдалося занурити читача одразу в три часові площини. Дія в теперішньому часі не дає особливо засиджуватися, герої, які виходять з-за рогу будинку, просто з’являються, їхня історія розкривається в діалогах і спогадах, величезна кількість дрібних і відверто необов’язкових деталей, як от червоний повідок мопса, миски чи тріщини на стільці дозволяють ледь не фізично відчути світ кожної героїні.  А ще тут є любов. Різна любов: платонічна і одностатева, втрачена і покинута, повернена і подарована. І є життя. Унікальне, єдине і неповторне життя під чудесним червневим сонцем, яке навіть смерть робить світлою.

Українському виданню дуже пощастило з обкладинкою. Вона чудесна. А от деякі перекладацькі звороти (як от «віриться з трудом», «причинець події», «утомно» чи «чоловікові вродини») таки ріжуть око. Хоча і не настільки, аби зіпсувати приємне, хоч і дещо щемке враження від книги.