Кейт Аткінсон "Руїни бога"

2017-10-12 21:26:15

Переглядів: 692

http://chytay-ua.com/

Кейт Аткінсон "Руїни бога" ; пер. з англ. Я. Стріха.  — Київ : Наш формат, 2017. — 416 с

“Людина – це руїни бога. Коли людство стане невинним, життя триватиме довше й перетікатиме у безсмертя так плавно, як ми прокидаємось від сну”.
Ральф Волдо Емерсон, “Природа”

“Руїни бога” – сіквел роману “Життя після життя” письменниці Кейт Аткінсон. Цей роман вона присвятила молодшому братові Урсули Тедді. 

Одна з найкращих книжок 2015 року за версією видань Washington Post, Time, The Chicago Tribune, Kirkus, The Seattle Times тощо. Також отримана премія Costa Book Awards 2015 за найкращий роман. 

“Це насправді віртуозний і свіжий виступ романістики, яка, здається, зовсім не боїться величезних завдань, поставлених перед нею”.
The New York Times

Кейт Аткінсон – відома британська письменниця. Тричі лауреатка престижної літературної премії Costa Book Awards. В 1995 році вона отримала дебютну нагороду. Її роман “Музей моїх таємниць” тоді оцінили вище, ніж книжку Салмана Рушді. А серія романів письменниці про приватного детектива Джексона Броуді сам Стівен Кінг назвав “головним детективним проектом десятиліття”. Кейт Аткінсон написала одну п’єсу, збірку оповідань і дев’ять романів. Її книжки отримують схвальні відгуки як від поважних критиків, так і від книголюбів. Цей автор – приклад письменника, який пише як серйозну, так і жанрову літературу.

““Руїни бога” разом зі своїм попередником “Життя за життя” є найкращими творами Аткінсон і доказом того, що її стиль, який кидає виклик жанру, продовжує вражати”.
The Guardian

“Руїни бога” – історія хлопця, який пережив війну і бачив таке, що важко уявити. Героїчний льотчик, який навіть не усвідомлював, що справжні жахіття чекають на нього в майбутньому. Хлопець, який швидко відчув на собі усі "приємні" миттєвості життя. 

Кейт Аткінсон у своєму романі розкриває безліч проблем, як сімейних, так і соціальних. Письменниця уміло робить це, не переходячи грань засудження зі сторони. Гострі питання, непередбачувані вчинки і муки совісті. Усе це поєднано у книжці.

Для себе я виділила три основні проблеми, які розкриваються у цій книжці. Перша з них - це родинні негаразди, а якщо точніше, то сімейні образи. 

Я переконана, що саме з дитинства ми беремо в доросле життя усі радості, позитивні спогади, а також комплекси і негативні емоції. “Руїни бога” - ідеальний приклад того, як недоказані слова руйнують саме життя і не дають рухатись вперед. 

Родина Тедді могла б бути набагато щасливішою, якби усе недоказане було розказаним. Адже речі, які нам в дитинстві могли здатися жахливими, насправді такими не були. І саме щира розмова пояснила б усе. Але цієї розмови не було, і усе покотилося у прірву. Стосунки батька і дочки, а пізніше уже дорослої дочки з її дітьми, важкі і тяжіють нещадними спогадами. І питання уже не в тому, чи стануть вони кращими, а в тому, чи варто взагалі підтримувати ці стосунки. Можливо, усе вирішить час?

Наступна проблема - це ветерани. Ні, у самій постаті ветерана проблеми немає. Усі шанують тебе, вважають героєм, поважають. Але чи насправді усе так легко? Ні, не легко. Бо саме ветеранам важко. Бо що ж робити, коли війна закінчилась, а ти іще живеш нею. І важко, дуже важко бути простим робочим в цьому світі, коли там, на війні, ти обманював смерть. А тут ти хто? Той, хто підстригає кущі і не може знайти спільної мови з власною дочкою? І саме це важко!

І наступна проблема, але як на мене, найболючіша і найгостріша: як жити з тим, що ти насправді бомбардував цивільне населення? Як поєднати ось цей героїзм льотчика, відданість наказам вищого керівництва з муками совісті? Адже ти таки скидав ті бомби туди, де були люди. І вони там вмирали. Кого б вони не підтримували, але вони були цивільним населенням. І саме їх ти мав захищати, а не вбивати. 

Ось така трагедія розгортається у свідомості головного героя книжки. І ніби герой, і ніби усе робив правильно, але таки вбивав. І кому ж розказати про свої сумніви? Таким же льотчикам? Пробував, не зрозуміли. А може рідним? Та ні, у них свої проблеми. 

То що ж виходить, тоді приймав овації, привітання і чистий захват, а тепер сам на сам зі своєю проблемою. Так і виходить. Таке життя. Немає нічого на 100 відсотків правильного і на 100 відсотків не правильного1.

Книжку не дарма називають однією з найкращих за 2015 рік. Вона заставляє задуматися. І ще вона не нав'язує істину, а дозволяє самим роздумувати над цією істинною природою речей. Якщо ця істинна існує, звичайно ж.

Мар`яна Паславська

Редактор Читай.ua, booklover і провайдер іміджу команди

Сторінка автора в Facebook

author photo