Уривок з книги Хуана Рамона Хіменеса "Платеро і я"

2017-10-18 20:52:00

Переглядів: 402

http://chytay-ua.com/

Платеро і я / Хуан Рамон Хіменес. — Брустурів : Дискурсус, 2017, переклад з іспанської Юрія Ананка

Хуан Рамон Хіменес (1881-1958) – іспанський поет, лауреат Нобелівської премії з літератури 1956 року за «ліричну поезію, зразок високого духу і художньої чистоти в іспанській поезії». Він народився в Могері (Андалузія) у сім'ї багатого виноторговця. Хіменес  навчався в Севільї, у 1898 р. відвідав Мадрид, а в 1902–1903 рр. побував у Парижі та Швейцарії, де розширив свої уявлення про французьку модерну поезію. 

На формування психологічного образу Хіменеса дуже вплинула важка нервова хвороба, яка змушувала його періодично лікуватися в санаторіях Франції й Іспанії. 

Українською мовою книга ліричної прози Хуана Рамона Хіменеса «Платеро і я» вже перекладалася, але в Україні вийшла уперше.

Коли влітку 1905 року після чотирилітнього лікування в санаторіях під Мадридом і в самій столиці од нервово-емоційного виснаження поет повернувся до рідного Могера, з’явився в нього віслючок сріблисто-сірої масті, на означення якої є в іспанській мові окреме слово — платеро. Саме так і було звати нового поетового приятеля.

Поетові нікуди не дітись від самотності, так само нікуди йому не дітись від потреби в слухачеві. Отож і став Платеро для Хіменеса свідком його самотності, а водночас тим ідеальним слухачем, майже другим «я» поета.

IV – ЗАТЕМНЕННЯ

Мимохіть ми поховали руки до кишень, коли до наших лиць торкнулася тінь прохолоди, немов увійшли ми до густого соснового лісу. Кури, одна поперед одну, побігли на рятівні сідала. Довкільна зелень одягла жалобу, наче окрило її темною вуаллю з головного вівтаря. Біліло вдалині море, й у небі поде-не-де проступили зорі. Як мінилися крейдою вибілені пласкі дахи! Видершись сюди, ми викрикували щось більш-менш дотепне, здитинілі й невидні в цій затемненням породженій тиші.

Проз що лиш і звідки-но не дивилися ми на сонце: крізь театральні лорнети, крізь довгу трубу телескопа, крізь пляшки, крізь задимлене скло; із балкона, із приставленої до клуні драбини, із вікна піддашшя, із-поза вхідних дверей крізь пурпурові й блакитні шибки в них…

Зникнувши, сонце, сяйво котрого ще хвилину тому робило все довкола вдвічі, утричі, у сто разів більшим і яскравішим, ураз, без поступовости сутінків, зоставило все вбогим і сірим, ніби розмінявши золоту монету спершу на кілька срібних, а потім на купку блідих мідяків. Зробилося містечко бляклою й вже неходовою копійчиною. А як змаліли вулиці, площі, вежі, гірські дороги!

І Платеро внизу серед двору, здавалось, був несправжнім, підміненим, ніби з паперу вирізаним, зовсім чужим ослом…

V – ДРИЖАКИ

Нас супроводжує місяць, величезний, круглий і чистий. На сонних луках вгадується серед ожини чорна коза… Хтось невловно-мовчазний прошкує разом із нами… На пагорку величезний мигдаль, засніжений квітами й місяцем, повиснув білою хмарою, укриваючи дорогу від холоду пронизливих березневих зір… Паморочливий запах помаранчів… вільгість і тиша… Урвище Відьом…

– Платеро, як… холодно!

Платеро, гнаний своїм, а чи моїм страхом, швидко біжить і, минаючи струмок, товче в ньому місяць, аж летять скалки. Рій світло-рожевих бризок оплітає йому ноги, немов бажаючи стримати його біг…

Та Платеро легко збігає на пагорок, ще тремтячи, ніби хто женеться за ним, одначе вже чуючи таке жадане, а наче й недосяжне тепло близьких осель…

VI – ШКОЛА

Коли б ти пішов, Платеро, як усі діти, до школи, то вчив би літери й писав би палички. Знав би стільки, як осел в музеї воскових фігур, сусіда русалоньки, що виринула з води в лахмітті з квітів, висвічуючи золотаво-рожевим тілом, – знав би більше ніж лікар чи палоський кюре, Платеро.

Однак, не зважаючи на те, що тобі лишень чотири роки, ти таки вже дорослий і, як мало хто, тямкий. То й тобі сідати за парту, писати в зошиті пером, на хорах разом з усіма співати Символ Віри? Щоби Донна Домітіла, у монастирській фіолетовій сутані й підперезана жовтим шнурком, як ото Рейес, перевізник риби, – ставляла тебе на дві години на коліна під платанами в закутку подвір’я, чи підганяла тебе довгою лозинякою, чи полуднувала твоєю айвою, або ж пхала тобі під хвіст запалений папір і так наминала вуха, аж вони горіли б, як у сина керуючого маєтком у частих його бідах?..

Ні, Платеро, ні. Ти підеш зі мною. Я розповім тобі про квіти й про зірки. І не сміятимуться над тобою, мов над тим тупаком, якого ще й узивають віслюком і саджають за останню парту, іменовану ослячою.

 

Придбати книгу можна на сайті видавництва Discursus.

Редакція Читай.ua

Редакція сайту Читай.ua

author photo