Іво Брешан "Астарот"

2017-11-09 19:49:13

Переглядів: 644

http://chytay-ua.com/

Добро й зло знаходяться у вас самих, тож не шукайте його зовні. 

Іво Брешан «Астарот»

Угода з дияволом – це культурний мотив, поширений в переказах і легендах середньовічної Європи, який, проте, і досі не втрачає своєї популярності. Звісно, найвідомішою в даному контексті є легенда про доктора-чорнокнижника Фауста, котрий уклав угоду з Мефістофелем. Саме її взяв за основу Гете, пишучи трагедію «Фауст», саме вона значно пізніше надихнула Томаса Манна на роман «Доктор Фаустус». Беззаперечно, з цієї старої оповіді черпала натхнення і англійська письменниця вікторіанської доби Марія Кореллі, працюючи над книгою «Скорбота Сатани», яку часто називають першим у світі бестселером. 

Середньовічна легенда не забута і сьогодні. Особливо активно її використовують в кіноіндустрії, а проте, і в сучасній літературі задніх вона не пасе. Як приклад, написаний у 2001 році роман хорватського письменника Іво Брешана «Астарот», виданий українською у видавництві «Комора». 

В демонології Астарот вважається великим князем пекла і разом з Люцифером та Вельзевулом належить до найвищої демонічної ієрархії. Це ім’я походить від назви фінікійської богині Астарти, хоча в демонології Асторот, незважаючи на різні його описи, все ж залишається демоном чоловічого роду. Він згадується в більшості гримуарів, зокрема, в «Малому ключі Соломона», каббалічних та окультних текстах. Загалом же, Асторат – це демон політики, часто зображується як худий високий чоловік із головою осла, розумний, іронічний, спокушає людей багатством та можливостями.

Прикметно, що якби Булгаков ледь не в останній редакції «Майстра і Маргарити» не змінив ім’я персонажа на Воланд, то ми б читали про походеньки в Москві саме Астарота та його свити. І наче віддаючи честь Булгакову, свого героя Іво Брешан теж «нагороджує» очима різного кольору. А ще хорватський письменник не забуває про Гете, дозволяючи Астароту цитувати його «Фауста». 

Роман Брешана – це своєрідна відповідь на те, що сталося б з Фаустом, якби йому таки довелося відпрацьовувати свою частину угоди з Мефістофелем. 

Отже, маємо Мартіна Бораса – не вельми тямущого хлопця, який походить з бідної сім’ї, ніякими талантами не відрізняється, втрачає роботу і, боячись потрапити батькові на очі, купує квиток на потяг і вирушає кудись в напрямку Загреба. Саме в тому потягу йому  (не)пощастило зустріти таємничого незнайомця, який пообіцяв виконати всі бажання Бораса в обмін на підписану кров’ю угоду.  

Історія життя Мартіна Бораса розповідається на перших сторінках книги і закінчується його смертю в день власного 80-річчя 12 червня 1940 року. Далі ми вже маємо справу з Борасом – слугою Астарота, і, будьте певні, його завдання простими не будуть. Астарот любить гратися світом і людьми, йому скучно, коли скрізь панує мир, його завдання – не дати загаснути полум’ю війни і ненависті, яка цю війну і породжує. А для цього у демона є ціла армія власних слуг та демонів нижчого рівня. Ну а оскільки події відбуваються саме в роки Другої Світової війни, Астароту є де розгулятися! 

Жанр твору Іво Брешана визначити доволі непросто. Безперечно, це фантастичний роман. Однак, так само його можна розглядати і як роман історичний, і як роман філософський. 

Від історичної прози в «Астароті» доволі детальний опис Хорватії в часи тієї страшної війни. Ну а оскільки Астарот сам вирішує, на чиїй стороні гратиме нова реінкарнація Бораса, то він встигне побути і ідейним комуністом, і партизаном, і головою Служби безпеки держави, і навіть терористом. Таким чином, автор має можливість описати життя своєї країни з різних точок зору, при цьому не відстоюючи і не виправдовуючи жодної з них. Це Борас мучиться сумнівами, стираючи кров невинних людей з рук і власного сумління, а Брешан просто розповідає про те, що робилося не лише в Хорватії (хоча її в романі найбільше), а і на території інших балканських країн. 

Що ж до роману філософського, то Брешан піднімає стільки філософських питань, що їх вистачить не на одну книгу. Ключовими тут, звісно, є поняття Добра і Зла, раю і пекла (автор описує доволі цікаву і оригінальну концепцію останнього), місце людини на полі бою цих двох великих абсолютів, пошук Бога і самого себе і, звичайно, тут є Любов. Звісно, що в межах одного роману, навіть такого складного, метафоричного і різнопланового, як «Астарот», відповісти на всі ці запитання неможливо. Звісно, у кожного будуть свої варіанти відповідей. Звісно, з поглядами Брешана погодяться не всі. Разом з тим, слід віддати автору належне: від береться за справді непрості теми і максимально глибоко, проникливо та обґрунтовано їх розкриває. 

Беручись за «Астарота», не варто розраховувати на легке чтиво наніч. Це книга, яка спонукає думати і переживати, викликаючи при цьому доволі двоякі відчуття: з одного боку, це обурення вчинками героя і почуття безвиході та безнадії, тому що якщо Астарот отак легко може гратися людськими долями і на свій розсуд змінює минуле й теперішнє,  а отже, і майбутнє, то чи можна щось змінити в цьому? Невже справді будь-які зусилля марні, залишається лише плисти за течією і люди заздалегідь приречені на поразку? І водночас постійний внутрішній пошук Бораса, його безкорислива і абсолютно нелогічна любов таки заплутали астаротову гру, нехай і ненадовго. То, можливо, не настільки люди і приречені? 

Іво Брешан залишає ще багато питань без відповіді, дозволяючи читачеві самому вирушити на їхні пошуки. Хоча, автор все ж завершує роман на доволі оптимістичній ноті (наскільки така історія взагалі може закінчитися оптимістично). Кінець твору дещо перекликається з фіналом «Фауста» і нагадує окремі сцени з єршалаїмської частини «Майстра і Маргарити». Так, він теж завершується світлом. Хоча, хто зна, до чого насправді воно виведе змучену душу Мартіна Бораса…