Василь Теремко "16 весна"

2017-11-10 09:55:07

Переглядів: 399

http://chytay-ua.com/

Хто б міг подумати, що будучи дорослою жінкою, зачитуватимусь літературою для підлітків. Вікове це чи осіннє, але є в цих книгах така свіжість і максималізм, якого, бува, не вистачає в тридцять з хвостиком. Читаючи повість Василя Теремка «16 весна», крутилось в голові: поставте на повтор, поставте на повтор цю весну, і мою, шістнадцяту.

Повість «16 весна» – одна з останніх книг підліткової серії «Видавничого центру «Академія». На вигляд трохи хлопчача, хоча граційний момент, у якому дизайнер обкладинки зафіксував футболістів, нагадав мені чомусь античних героїв. Та й назва книжки (мабуть, випадково) збігається з радянським фільмом 1962 року, в якому головний герой закохується в старшу за нього дівчину, кидає школу, щоб швидко й рішуче – як на фінішній прямій – перервати стрічку в доросле життя.

До слова, «початковим» і фінішним прямим автор приділяє достатньо уваги. У героїв – Артика, Славка, Кольки та інших починаються нові «двіжухи», говорячи мовою сучасних підлітків (та й дорослих). Потрапити у футбольну збірну, не втратити позиції перед класом та вчителями, не «зафейлити» з дівчиною, яка, напевно, подобається. Пригадую, у свої шістнадцять слово «напевно» перманентно витало в повітрі. Бо ніхто не міг толком розповісти, що відбувається з твоїм тілом (дівчата зрозуміють, про що я), що ліпше робити, а куди взагалі не потикатися. Якщо розмови й були, то здебільшого мали моралізаторський тон і виховну мету. Тому сучасним підліткам по-хорошому заздрю: вони можуть прочитати про себе, побачити в книжці героя, яким є самі.

«Мама ніколи так відверто й легко з нею не розмовляла, тому не всі натяки Ілона зрозуміла. Спробувала відбутися жартом.
— У школі казали, що всі імпровізації мають бути добре підготовлені.
— Мабуть, правду казали. А ми будемо імпровізувати всупереч усьому, чого вчать у школі. Такий сьогодні вечір, — ще раз здивувала. Цього разу — інтонаціями прогульниці уроків.
— Ма’, що сталося? Не впізнаю тебе.
— Виросла ти вже, а ми ще ні разу не спілкувалися як дорослі дівчата, — не змогла сховати чогось ностальгійного в настрої». (с. 68)

І от вони, фініші, які може прогледіти мама чи батько, і ще зовсім затуманені для їх дітей, – їхні спроби, досвіди, які формують підлітка як особистостей.

Книжка не обтяжена відвертим моралізаторством, зачіпає проблемні теми (війна в країні) – це плюс, але від деяких інтригуючих для підлітка (та й для старшого читача, чому б ні?) тем Василь Теремко наче ухиляється – це мінус. Можливо, не осмілився перейти освітньо-виховну межу, бо ж значок «високоморальності» наше суспільство вручає всім вчителям, і вони мусять із ним миритися (загуглила: Василь Теремко – викладає в кращому виші країни, доктор наук із соціальних комунцікацій). Тому сцена першого інтимного досвіду видалася трохи скупою – всього на один абзац. Звісно, кожен автор мислить по-різному, та й не всім підліткам потрібна деталізація, – їх тепер мало чим здивуєш, на відміну від мого покоління, коли таку інформацію доводилося збирати, наче супершпигун. Зате персонажі у «16 весні» – не «вилизані» стереотипно з погляду гендерного: лірична героїня Ілона – трохи задерикувата, з нотками нарцисизму, Колька – самозакоханий, поверховий. Але те, що з ними трапляється показує і виворітню сторону характерів. Тому такі книжки треба читати і підліткам, і тим, хто інколи відчуває себе таким. Це хороші історії, приперчені побутовими проблемами, труднощами в стосунках, емоційними переживаннями невідомого. І мені, читачці в тридцять з хвостиком, таки захотілося повернутися у свою шістнадцяту весну і поставити на паузу. 

Саша Полтавська

Відгуки на прочитані книжки

author photo