Ніл Ґейман: "Небудь-де", "Зоряний пил", "Добрі знамення"

2017-11-24 20:35:24

Переглядів: 637

http://chytay-ua.com/

Якщо ви прочитали бодай одне оповідання Ніла Ґеймана, подивилися екранізацію хоча б однієї історії чи натрапили на добірку цитат з його творів - все! В більшості випадків ви приречені. Приречені на те, аби знову повернутися до цього письменника. Може, не одразу, дуже ймовірно, що ви не кинетеся скуповувати всі його книги. А проте, існує величезна імовірність, що ви все ж повернетеся до історій, створених цим істинним майстром похмурого фентезі. Комікси, найвідоміший з яких - «Піщана людина» або «Сендмен, романи «Книга кладовища», «Хлопці Анансі», «Океан в кінці дороги», «Американські боги», повість «Кораліна» та декілька збірок захоплюючих, моторошно-незвичних і непередбачуваних оповідань – Ніл Ґейман пише багато і різного, але дещо залишається незмінним: його неперевершений англійський гумор, захоплюючі сюжети і цікавих нешаблонних героїв не впізнати неможливо.

НЕБУДЬ-ДЕ

— У тебе добре серце. Іноді цього досить, щоб убезпечити себе, куди б ти не подався. Але здебільшого – ні.

Ніл Ґейман «Небудь-де» 

«Небудь-де» - той нечастий випадок, коли не кіно знімають за книгою, а книга стає новелізацією серіалу, в даному випадку телесеріалу Neverwhere, знятого у 1996 р. компанією BBC Two. Того ж року вийшла друком і одноіменна книга, оскільки Ніл Ґейман, який працював над сценарієм шоу, справедливо вирішив, що телеформат не дозволяє йому розповісти історію і розкрити персонажів такими, якими він їх бачив.

Незвичайності в романі починаються вже з його заголовка, бо перекласти оте ґейманівське Neverwhere – завдання не з простих. Перш за все, його не варто перекладати дослівно (книга з назвою «Ніколиде» виглядала б трохи незвично), а по-друге, назва покликана водночас і пояснити, і описати світ, який чекає на читача. Тому тут один вихід – адаптація. І треба визнати, у видавництві «КМ-Букс» з цим завданням впоралися чудово. «Небудь-де» звучить водночас загадково, містично, інтригуюче і спокусливо. Додаємо до цього красиву атмосферу – і у фанатів фентезі майже немає шансів просто пройти повз книгу!

«Небудь-де» – чудовий зразок міського фентезі. Книга розповідає про Ричарда Мейг'ю, молодого новоспеченого лондонця, який не так давно перебрався до столиці з Шотландії, але вже встиг непогано обжитися, знайти друзів, хорошу роботу і навіть прекрасну наречену. І ось, коли все йшло до розміреного, забезпеченого і розпланованого майбутнього, Ричард несподівано навіть для самого себе рятує дивну і загадкову дівчину, яка стікає кров’ю і просить про допомогу. 

Чи варто казати, що добрі вчинки не залишаються непокараними, і життя Ричарда буквально зникає. Точніше, зникає його життя в Горішньому Лондоні, зате герой дізнається, що під Лондоном є зовсім інший, фантастичний світ, сповнений ельфів, щуровустів, ангелів, чудовиськ, безсмертних убивць і ще багатьох істот, яких не знайдеш в офісних кабінетах. І хоче Ричард того чи ні, але йому доведеться навчитися жити в Долішньому Лондоні і всупереч всім випробуванням, зрадам, небезпекам і втратам, таки полюбити цей дивний світ стічних колекторів і таємниць.    

У чому Ніл Ґейман беззаперечно майстер, то це у творенні атмосфери своїх книг! І «Небудь-де» не виняток. З перших сторінок читач з головою поринає в дивний і більш ніж достатньо божевільний світ авторової фантазії. Велика заслуга в цьому не лише чудово прописаних персонажів, а і того, наскільки автору вдалося описати Лондон, це неймовірне і трохи схиблене місто, розкрити його красу і потворність, провести читача не лише величними коридорами музеїв, а і брудними і смердючими каналізаційними трубами. Лондон, і Горішній, і Долішній, у Ґеймана повноцінний герой книги, в нього свій характер і своє обличчя, це місто дихає разом з героями і доповнює їх. А окрім Лондона в автора є ще парочка світів і місцин, в яких можливо все, що завгодно, тож сумувати не доведеться нікому. 

Визначальною рисою всіх творів Ґеймана є його тонкий, гострий, трохи цинічний і безперечно англійський гумор, а також унікальне поєднання красивої казки з речами страшними, кривавими і жорстокими. Чого тільки варті підкреслено-врочисті діалоги двох вбивць, котрі розповідають про улюблені тортури, чи вагон метро, набитий самогубцями. І заразом в «Небудь-де» є місце благородству, мужності, самопожертві і справжній дружбі. Відчуття казки, зловісна атмосфера і жорстока реальність у світі, заселеному всіма видами міфічної фауни і трохи, може, флори – ось те, що дуже майстерно переплелося в романі.

І, звісно, як завжди у Ґеймана, якою б фантастичною і неймовірною не видавалася історія, вона звертається до світу цілком реального і матеріального. «Небудь-де» – це про втечу від буденності, про неприйняття нудного, одноманітного і сірого життя, про страх назавжди застрягнути в рутині. Так, Ніл Ґейман пише казки, але практично ніколи не пише їх для дітей.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Ніл Гейман "Книга кладовища"

 

ЗОРЯНИЙ ПИЛ

Ти повинен повірити. Інакше цього ніколи не трапиться. 

Ніл Ґейман, «Зоряний пил»

«Зоряний пил» дещо відрізняється від інших книг Ґеймана і жанрово найближчий до казки. Іноді навіть може здатися, що це добра дитяча казка, наповнена магією, благородними вчинками і прекрасними леді . Однак, не поспішайте! Ми говоримо про казку Ніла Ґеймана, а отже, треба бути готовим до того, що будь-якої миті на голову може впасти відрубана голова єдинорога.

Істрія книги закручується навколо юнака Трістана. Він вирушає до Чарівної Країни, аби відшукати зірку, що впала. Без цього прекрасна Вікторія геть не бажає йти за нього заміж! Спершу хлопець трохи збентежений тим, що та сама зірка насправді виявилася доволі норовливою панянкою, а потім, рятуючись від злої відьми та жорстоких спадкоємців покійного короля Штормгольда, усвідомлює, що вже і не пам’ятає обличчя тієї, через яку вирушив у подорож… 

Порівняно з іншими книгами автора «Зоряний пил» може видатися дещо простакуватим, передбачуваним і наївним. Однак, книга все ж здатна причарувати своєю просякнутою магією історією, де знайшлося місце відьмам, єдинорогам, принцам, королям, повітряним піратам, літаючим кораблям і, звісно, щирому вічному коханню. І гумор. Тонкий, проникливий і трохи саркастичний – все, як ми любимо.

 

ДОБРІ ЗНАМЕННЯ

Влаштовувати Армагеддон може бути небезпечно! Не намагайтеся зробити це у власному домі! 

Террі Пратчетт, Ніл Ґейман «Добрі знамення»

«Добрі знамення» Ніл Ґейман написав у співавторстві з Террі Пратчеттом, і цього достатньо, аби зрозуміти: в цих двох просто не могла не вийти книга, по вінця наповнена гумором, несподіваними сюжетними перипетіями, дивними персонажами, добротою і, звісно, котами (а хіба може бути по-іншому, якщо один з авторів – сер Террі?).

Тут, однак, варто зазначити, що за манерою письма книга все ж ближча до Пратчетта. Воно і не дивно, адже він сам без зайвої скромності заявив, що написав більшу половину роману і навіть редагував його, бо по-перше, сам хотів написати найкращі моменти, по-друге, якби то був графічний роман, головним був би Ґейман, але роман не графічний, тому керував сер Террі. До того ж, Ніл Ґейман тоді ще трудився над коміксами про Сендмена, тому за головного був Пратчетт. І це відчувається! В «Добрих знаменнях» не просто є улюблені Пратчеттові персонажі (так, ми зараз знову про котів і Смерть), тут ще є відьми, невдаха, ангели, демони, мисливці на відьом, голос Бога, вершники Апокаліпсису (правда, в їхній команді сталася невеличка заміна), сам Апокаліпсис, диявол, син диявола і навіть ціла військова база з ядерною зброєю.

Щодо сюжету, то тут все просто: ангел Азірафаель і демон Кроулі тисячоліттями живуть на землі серед людей, виконуючи свої безпосередні обов’язки, і вже встигли добряче прив’язатися і до землі, і до людей (а Кроулі ще й до машини і треків Queen). Тож не дивно, що цій дружній парочці зовсім не подобається ідея влаштувати з метою профілактики черговий Армагеддон. Але діватися нікуди, дитя сатани вже народилося, і від цього нікуди не дітися. Хоча, не все так погано, бо дітей – в кращих традиціях жанру – переплутали, в гру вступають несподівані гравці, і ангело-демонічний тандем раптом вирішує, що можна дозволити собі піти проти волі власного начальства. Тепер додайте до всього цього фірмовий тонкий гумор Пратчетта, не менш фірмовий, але трохи цинічніший, гумор Ґеймана, харизматичних персонажів (особливо тут вирізняється Кроулі, такого олюдненого демона ще потрібно пошукати!), помістіть це божевільно-абсурдне асорті в іронічно-веселу атмосферу роману і матимете більш-менш правильне уявлення про те, чого ж чекати від «Добрих знамень». А ще зробіть поправку на те, що це, мабуть, найекологічніша книга-фенезі всіх часів, яка до того ж в 2018 р. з'явиться на екранах в форматі мінісеріалу.

Девід Теннант (Кроулі) і Майкл Шин (Азірафаель) на зйомках мінісеріалу «Добрі знамення»