Улюблені книги: Ігор Дунець

2018-01-29 22:27:47

Переглядів: 704

http://chytay-ua.com/

Що спільного у «Перевтілення» Кафки, «HHhH» Лорана Біне, «Першому гравцеві приготуватися» Ернеста Клайна та «Флаша» Вірджинії Вульф? Дизайнер, який створював обкладинки до цих, і не лише цих книг. Графічного дизайнера, про якого йдеться, звати Ігор Дунець, з ним ми говоримо про улюблені книги, а подивитися його роботи можна тут.  

Ігор Дунець називає себе меломаном, книгоголіком та дизайнером-самоучкою, який любить хорошу музику, круті, якісні фільми і хороші історії, любить подорожувати, відкривати щось нове для себе і знайомитись з цікавими людьми. 

«Якщо сказати про себе коротко, то читаю книжки, критикую книжки, оформлюю книжки, – каже Ігор. – Ще досі не можу до кінця в це повірити, адже почалось все з звичайнісінької дрібнички. У випадковості я не вірю, вважаю, що всі випадковості визначені наперед, тому розумію і усвідомлюю, що так воно і мало бути:) Якщо б мені ще 2 роки тому сказали, що я буду займатися графічним дизайном, я б просто розсміявся у відповідь.

Я не впевнений, чи вірно казати, що в мене є улюблені книжки. Здається, що в кожному жанрі є щось своє, і порівняти дві книги між собою надзвичайно складно. Книжка після прочитання або зникає, майже стирається з пам’яті, або залишається там надовго і постійно про себе нагадує. Кожна прочитана книга варта того, адже кожна залишила по собі якийсь слід. А от із тих книг, які залишили найпомітніший слід, викристалізувати краще з кращого – дуже важко. Але спробувати все ж можна і варто!»

Книга: паперова чи електронна?  І паперова, і електронна. Переважно читаю паперові, але люблю, коли в мене під рукою є та ж книжка в електронному форматі. ЇЇ зручніше тягти з собою в громадському транспорті, в потягах під час подорожей – закинув на телефон десяток книжок і можна читати на ходу. В електронному вигляді читаю багато російською, переважно наукова фантастика і фентезі, оскільки в нас з цими жанрами біда, виходить дуже мало, і то в основному класичні твори, 50-60х років. Але є тенденції до розвитку саме цього жанру і це страшенно тішить.  Ще часто читаю декілька розділів в електронці, щоб зрозуміти, чи вартує книга того, щоб її купити, чи ні.

Взагалі, немає принципової різниці – головне, щоб текст був хорошим)

Книга, з якою асоціюєш себе:  «Подорож на край ночі» Луї-Фердинанд Селін

Книги, котрі читати НЕ будеш:  Таких книг безліч. До вибору книг підходжу дуже виважено, адже життя занадто коротке, щоб витрачати його на нецікаві книги. Мабуть, простіше вже сказати, які буду читати. Але давайте спробуємо.

-Економічні і політичні трактати, великі філософські праці і психологію (за деяким винятком), тому що не тямлю добре в цих сферах і не знаю, з якого боку підходити.

-Мотиваційна література, оці всі «Як стати щасливим», «Як примножити багатство», «Як ніколи не помилятися», «Як зробити правильний вибір» тощо.

-Жіночі романи, «справжні чоловічі романи», графоманські трилери від чергових «українських Стівенів Кінгів», попсові детективи, сотні кілограмів збірок про «Львів, кохання і ще щось там»

-Українська і російська класика – любов і, взагалі, бажання читати нашу класику начисто відбили ще в школі. Скучно, затягнуто, нудно і нецікаво.

-Книги, які переповнені водою (і то я не про мариністику) – надмірні описи, розганяння тексту безглуздими деталями, непотрібні порожні діалоги, просто для того, щоб книжка товстіша була.

Взагалі, маса прочитаних книжок принесла певний досвід, і погані книжки я тепер визначаю за декількома прочитаними сторінками.

Недочитані книги:  Раніше цього не любив – завжди дочитував до кінця все, але тепер зразу кидаю книжку, якщо вона мені чимось не подобається. Як я вже казав, життя надто коротке, щоб витрачати його на нецікаві книги, порожні балачки і нудних людей)

З того, що можу пригадати – недочитаними залишилися «Атлант розправив плечі» Айн Ренд, «Стів Джобс» Волтера Айзексона, Ремарк. Не розумію, за що їх вважають геніальними.

Особистість, котра надихає:  Не можу виділити якусь одну конкретну людину. Надихають люди, з якими я спілкуюсь, автори, яких я читаю, і музиканти, яких я слухаю.

Музика, що створює настрій:  Музика – це моє все. Не можу себе почувати комфортно без музики. Її дуже багато. Вона різна і постійно змінюється. Але ділитись нею не люблю, бо не люблю нав’язувати комусь свої смаки. В плейлисті в мене завжди якась така дивна солянка – то і альтернативний рок, і сибірський андеграунд, і гавайські мотиви, і гітарні балади, і класика, і британський ґрайм, і реггі. От, наприклад, останнім часом в моєму плеєрі прекрасно гармоніюють альбоми Five Finger Death Punch, Ghetts, Kool Savas, ATL і Би-2 :)

Фільм, що вразив:  «Апокаліпсис» Мела Гібсона, «Мовчання» Мартіна Скорсезе, «Престиж» Крістофера Нолана, «Лабіринт Фавна» Гільєрмо дель Торо.

Життєве кредо:  Немає і не було. Просто треба займатися тим, що любиш, бути впевненим у собі, отримувати задоволення, а не вигадувати всякі кредо.

Цикл «Пісня Льоду і Полум’я» Джорджа Мартіна

Тут без слів. Просто круто, просто чудово, просто подобається. Тричі прочитана російською (двічі в електронці, і один раз на папері), скоро ще й українською, хоча мені і не дуже подобається переклад власних назв, але все ж цікаво прочитати, і ще раз освіжити в пам’яті.

«Гаррі Поттер» Джоан Ролінг

Просто тому, що це Поттер, це дитинство, тут все само собою зрозуміло :) Мабуть, саме завдяки Гаррі Поттеру і романам Жуля Верна і Роберта Стівенсона в мене з ранніх років з’явилася любов до читання.

«Пастка 22» Джозефа Геллера

На мою думку,  найкраща книжка про війну. Неймовірно, як автору вдалось сумістити такий тонкий гумор та іронію і всю цю жахливу вакханалію війни. І смішно, і сумно одночасно. За всім цим армійським ідіотизмом, абсурдністю дій і наказів, нелогічністю рішень, які так веселять спочатку, ховаються гори трупів, ріки крові і зруйновані долі простих людей. Я порівняв би цю книгу з пазлом, який складається з різних барвистих складових, зібравши який отримуєш картину з операційного столу.

«Дорога» Кормак Маккарті

Читати роман важко, іноді навіть фізично. Це кінець світу без прикрас.  Після катастрофи, яка практично знищила все живе, батько і син рухаються на південь, до океану. На дорогах лише один попіл, випалена земля, трупи і трохи тих, хто вижили, в яких не залишилося нічого людського. Люди, які трапляються на шляху у батька і сина, вселяють жах, здійснюючи речі, про які страшно навіть подумати. Немає опису причини глобального лиха, немає видимих цілей для мотивації героїв.  Людина скотилась до рівня бактерії. Тільки батько і син посеред сірості намагаються рухатися далі, по дорозі з нізвідки в нікуди. Всю книгу мене мучило питання, чи потрібне взагалі таке життя? Дивитися на свою дитину, в якої в очах страх, яку мучить постійний голод? Розповіді батька про світ, який був раніше, про птахів, про тварин хлопчик сприймає як казку, адже він народився після апокаліпсису. Хочеться радити цю книгу кожному і водночас нікому. Тягуча атмосфера безвиході, напруги і справжнього тваринного жаху. Надзвичайно!

«Серця в Атлантиді» Стівена Кінга

Досі вважаю її найкращою, найбільш зрілою книгою майстра. На моє глибоке переконання, - це саме роман. І саме так його потрібно читати і сприймати. Безумовно, кожна зі складових частин в якійсь мірі є закінченим твором і має свою самостійну цінність. Але тільки всі разом, зібрані воєдино, вони зливаються в цілісне полотно. І перед нами розгортається картина дорослішання, переплетіння доль, зміни епох. Картинка така яскрава, що аж боляче дивитися. Хоча, здається, наче все це зовсім не про нас. Те місце і той час здаються дуже далекими і чужими, адже ми не грали в бейсбол, не носили знак миру на куртках, не виходили на протести... Але, читаючи, починаєш розуміти, що це ти сам прожив то спекотне літо 1960-го в маленькому американському містечку, і ти навчався в Університеті штату Мен восени 1966 року, і це ти, п'ятдесятирічний, сидиш зараз в парку, згадуєш минуле життя і думаєш, що «іноді трошки магії залишається». І от за це я найбільше люблю Кінга – за вміння передати такі різні відчуття, емоції і переживання різних – дітей, підлітків, дорослих і літніх людей. 

«Світова війна Z» Макс Брукс

Ідея «зомбі в сучасному світі» абсолютно не нова, але ця книга мені дуже сподобалась тим, що тут не просто зомбі в сучасному світі, це зомбі в НАШОМУ світі. Світі, який  роздирають політичні баталії, протиріччя, ідеології і просто банальне бажання напаскудити сусідам. І в результаті кожна країна реагує на навалу нежиті по-своєму. В книзі не обходиться і без стереотипів та перебільшень, але описано це так, що починаєш вірити тому, що відбувається на сторінках, і цілком допускаєш, що щось схоже може статись, і що не це найстрашніше, не самі зомбі, а реакція людей і держав на них. Сюжетно книга побудована як серія оповідань різних людей з різних країн-континентів, відповідно перед читачем виникають досить послідовно всі стадії цього апокаліптичного дійства, починаючи від перших заражень і закінчуючи останніми стадіями виживання і всесвітньої війни з чудовиськами. 

«Осина Фабрика» Ієн Бенкс

Сильний роман, але доволі специфічний, не для всіх. Твір хороший тим, що дуже докладно розкриває внутрішній світ хворої людини. Точніше, людини з хворим розумом. Він - 16-річний підліток, вбивця і садист, який живе в старому особняку на острові, зі своїм дивним батьком. Свої три вбивства він скоїв ще в дитячому віці, і вони ж є ключем до розуміння його образу. Крім цього він робить дивні ритуали з вбивствами тварин і комах, створює хитромудрі механізми і в усьому цьому бачить глибокий «священний» сенс. А ще він досить розумний, його ніяк не можна назвати відсталим. Він розумний, але його світосприйняття дуже вже відрізняється від звичного нам. Його звуть Френк, у нього немає свідоцтва про народження, він ніде не зареєстрований і офіційно не існує. Втім, навколишній світ також нездоровий - чого тільки варті телефонні дзвінки божевільного брата, який втік з психушки, який підпалює собак і змушує малюків їсти черв'яків. Батько щось приховує у себе в кабінеті, а за обіднім столом задає синові дивні питання. Здавалося б, все це повний абсурд, але вся краса тут в логіці головного героя. Мене цей роман заворожує своєю атмосферою, натуралістичними описами і залишає незабутній післясмак! 

«Першому гравцеві приготуватися» Ернест Клайн

Книга написана гіком про гіків для гіків. І цією фразою все сказано. Так, в ній є протиріччя. Так, в ній найшикарніші роялі в кущах. Так, місцями вона безглузда і наївна. Але ж це віртуальна реальність! Тут можна все. І це мені надзвичайно подобається. Написано натхненно, зі знанням справи і з великою любов'ю не тільки до 80-их років, а й взагалі до індустрії розваг. Не дивлячись на свою легкість і наївність, сотні відсилок до того чи іншого твору, книга має досить багато сенсу. Це і боротьба з «системою», і суперкорпорації, і ілюзорність соціальних мереж, статусів і залежність. І, звісно ж, дружба – проста, щира і сильна. І звісно ж, жодна симуляція не замінить живий світ, живе спілкування, живі емоції, навіть погляди.

«Смажені зелені помідори в кафе “Зупинка”» Фенні Флегг

Американський Південь - це особливе місце, що запам'ятовується, залишає сліди в душі того, хто познайомився з його чарівною атмосферою. У письменників Півдня є та особлива інтонація, яка зближує їх один з одним. Їхні книги схожі, наповнені південним шармом, трохи наївним, іронічним і добрим.  У цього роману складна і цікава композиція: переплетення часових пластів і персонажів, від імені яких йде розповідь, спочатку здається хаотичним, але якщо придивитися, то логіка в побудові є. Книга-мозаїка про людей, які люблять життя, про долі жителів маленького містечка на півдні Америки. Дуже зручна і «домашня» книга, яка відкриває прості життєві радощі: смачні пончики, стукіт залізничних коліс, радість того, що просто починається новий день. 

«Готель» Артур Гейлі

Та не тільки! Захоплююче і пізнавально! Після будь-якого роману Гейлі трохи змінюєшся і от вже життя в готелі і робота в аеропорту або на автозаводі виглядає якось рідніше і ближче. А які герої! Не картонки, всі живі люди зі своїми недоліками і перевагами. Гейлі пише свої книги по єдиному «каркасу»: управляючий, жінки, злочини (великі і дрібні), корупція, детектив, драматизм, трагедія. Але те, як він наповнює цей «каркас» відповідно до часу і місця дії - незрівнянно. Проза Гейлі дивовижна. Наприклад, це його вміння парою штрихів створити враження абсолютно особливого відокремленого маленького світу, затишного і на вигляд безпечного, але в той же час за фасадом зовнішнього благополуччя ховається ціла купа скелетів. І неодмінно чесний і щасливий фінал, де кожен отримує, що заслужив.