Уривок з книги Рендала Рея "Сучасна теорія грошей"

2018-01-31 11:00:00

Переглядів: 493

http://chytay-ua.com/

Американський економіст Рендал Рей – професор економіки і старший науковий співробітник Економічного інституту Леві, він також викладав економіку в Денверському університеті та Міссурійському університеті в Канзас-Сіті. Одним із наукових пріоритетів Рея є створення альтернативного підходу до розгляду монетарної теорії грошей. 

«Сучасна теорія грошей» – це книга, яка подає логічну альтернативу традиційним поглядам на макроекономіку. На противагу загальноприйнятим уявленням про грошово-кредитну та фіскальну політику, ця книжка допоможе по-новому поглянути на процес створення грошових систем і на роль, яку гроші відіграють у різних режимах валютного курсу. Автор також детально пояснює, чому приховування справжніх джерел походження державних коштів стримує розвиток демократичного суспільства і перешкоджає забезпеченню інтересів громадськості.

Дана книга покликана заповнити прогалину між формалізованим академічним поданням ідей сучасної теорії грошей і підходом блогерів. Рендал Рей починає з базових принципів і підводить до теорії, як насправді працюють гроші. Чітка й проста форма викладу дає широкому колу читачів ґрунтовне розуміння теорії та природи грошей, а довідкова інформація й огляди досліджень, подані в окремих блоках, підкріплюють теоретичні знання.

 

Уривок з книги Рендала Рея «Сучасна теорія грошей» 

Золотий стандарт та фіксовані обмінні курси

Століття тому чимало держав використовували золотий стандарт, за яким країна обіцяла не лише викуповувати свою валюту за золото, а й здійснювати цей викуп за фіксованим обмінним курсом. Прикладом фіксованого валютного курсу може бути обіцянка конвертувати 35 доларів США в 1 унцію золота. Упродовж багатьох років це справді був офіційний обмінний курс Сполучених Штатів. Інші держави теж прийняли фіксовані валютні курси, прив’язуючи вартість своєї валюти або до золота, або, після Другої світової війни, до американського долара. Наприклад, офіційний валютний курс британського фунта був 2,8 долара США. Тобто уряд Сполученого Королівства давав 2,8 долара США за кожен фунт, наданий йому для конвертації. У міжнародній узгодженій системі фіксованих обмінних курсів кожна валюта буде прив’язана у вартості стосовно всі інших валют у системі.

Для того, щоб виконати обіцянку конвертувати свою валюту за фіксованим обмінним курсом, Великобританія повинна була тримати резерви в іноземних валютах (і / або в золоті). Якби для обміну було надано багато британських фунтів, резерви іноземної валюти Великобританії могли швидко вичерпатися. Існували певні заходи, до яких британський уряд міг удатися, щоб уникнути браку резервів іноземної валюти, та жоден із них не був надто приємним. Вибір зазвичай зводився до трьох: 

а) девальвувати (знецінити) фунт; 

б) позичити резерви іноземної валюти;

 в) здійснити дефляцію в економіці.

У першому випадку уряд змінює коефіцієнт конвертації, скажімо, до 1,40 долара за британський фунт. У такий спосіб він ефективно подвоює свої резерви, оскільки йому потрібно буде віддати лише половину іноземної валюти (чи золота) в обмін на фунт. На жаль, такі дії з боку уряду можуть, по суті, збільшити попит на конвертацію фунта.

У другому випадку, щоб задовольнити попит на конвертацію власної валюти в іноземну, уряд позичає резерви в іноземній валюті. Це потребує зацікавлених кредиторів і змушує Великобританію залізти в борги, за якими необхідно сплачувати відсотки. Наприклад, уряд може позичити американські долари, але тоді потрібно буде виплачувати відсотки в доларах — валюті, якої він випускати не може.

Нарешті уряд може спробувати здійснити дефляцію або сповільнити економіку. Сповільнити економіку можна за допомогою низки інструментів економічної політики. Сукупно такі інструменти називаються «заходами жорсткої економії», й ідея полягає в тому, що сповільнене економічне зростання Великобританії скоротить імпорт товарів та послуг порівняно з експортом. Це дало б змогу Сполученому Королівству підтримувати профіцит у зовнішній торгівлі, накопичуючи резерви в іноземній валюті. Перевага таких заходів у тому, що Великобританія отримує іноземну валюту, але водночас не влазить у борги. Але є й мінус — пригнічення внутрішнього економічного зростання, що зазвичай завершується зниженням зайнятості та зростанням безробіттям.

Зауважте, що дефляція економіки може працювати разом зі знеціненням валюти для створення ефекту переходу економіки у стан нетто-експорту (або, іншими словами, профіциту зовнішньої торгівлі). Це відбувається завдяки тому, що знецінення національної валюти здешевлює товари внутрішнього виробництва для іноземців (вони надають менше своєї власної валюти в обмін на фунт), тоді як товари іноземного виробництва стають дорожчими для британців (їм потрібно більше фунтів, щоб купити щось номіноване в іноземній валюті).

Отже, щоб задовольнити попит на конвертацію власної валюти і водночас збільшити свої запаси американських доларів чи інших іноземних валют, Сполучене Королівство могло б використовувати комбінацію всіх трьох інструментів економічної політики.

Запитання: Як країни формують резерви іноземних валют, які вони використовують для прив’язки власних валют?

Відповідь: Переважно вони підтримують профіцити поточного рахунку платіжного балансу (продаючи товари та послуги за кордон, за робляючи так звані факторні доходи в іноземній валюті або отримуючи грошові перекази з-за кордону) чи позичають їх. Як ці резерви стають офіційними валютними резервами держави? Експортерам, які заробляють, скажімо, долари США, потрібно оплатити свої власні внутрішні витрати в національній валюті. Центральний банк пропонує своїм банкам послуги з обміну — створює внутрішні резерви в національній валюті, купуючи резерви в іноземній валюті. Зазвичай потім центральний банк обмінює доларові резерви, що зберігаються у Федеральній резервній системі США, на державні боргові зобов’язання Сполучених Штатів, оскільки хоче заробити більший відсотковий дохід. Ось звідки такий тісний зв’язок між дефіцитами поточного рахунку США та зовнішнім накопиченням боргових зобов’язань США.

Плаваючі обмінні курси

На початку 70-х років ХХ століття Сполучені Штати Америки, як і більшість розвинутих держав, перейшли до системи плаваючого валютного курсу, відповідно до якої уряд не зобов’язаний конвертувати долар. Звісно, легко конвертувати долар США у будь-яку іншу основну іноземну валюту в комерційних банках та в спеціалізованих пунктах обміну валют у міжнародних аеропортах. Такі валютні обмінні операції проводять за поточним обмінним курсом, визначеним на міжнародних фінансових ринках (за винятком комісійних витрат, що стягуються за такі трансакції). Ці обмінні курси валют змінюються щодня чи навіть щохвилини, коливаючись для задоволення попиту (від тих, хто намагається отримати долари) та залежно від пропозиції (від тих, що пропонують долари за інші валюти).

Визначення обмінних курсів у системі плаваючого обмінного курсу — надзвичайно складна справа. На міжнародну вартість американського долара можуть вплинути такі фактори, як попит на американські активи, торговельний баланс та інфляція в США, процентні ставки й зростання країни стосовно решти світу. Через велику кількість факторів жодна модель не є досконалою настільки, щоб надійно прогнозувати рухи валютних курсів.

Але для нашого аналізу важливо ось що: з плаваючим обмінним курсом державі не слід боятися, що вона вичерпає резерви іноземної валюти (чи золота); причина дуже проста — вона не конвертує національну валюту в іноземну за фіксованим валютним курсом. Справді, державі взагалі не потрібно обіцяти здійснювати будь-які конвертації своєї валюти.

На практиці держави, в яких діє плаваючий валютний курс, для зручності своїх фінансових установ усе-таки тримають резерви іноземних валют і пропонують послуги з обміну. Проте вони не стримують валютний курс від стрибків, й обміни відбуваються за поточними ринковими валютними курсами. Однак держави можуть втручатися в роботу валютних ринків, щоб підштовхнути валютний курс у бажаному напрямку. Намагаючись вплинути на валютні курси, вони також використовуватимуть макроекономічну політику (зокрема монетарну та фіскальну політику). Іноді це працює, а іноді — ні.

Редакція Читай.ua

Редакція сайту Читай.ua

author photo