Анатомія алфавіту. Е, Є, Ж

2018-02-04 18:30:02

Переглядів: 65

http://chytay-ua.com/

Е

Електричка 

Не знаю, за що люди так сильно не люблять електрички. Я от люблю. Можливо, причина в тому, що я не їжджу ними щодня, але навіть якщо і так, від своїх слів в мене немає наміру відмовлятися. 

Електрички – це не просто засіб пересування. Це цілий пласт культури, історії і власної вагонної філософії. Це наче зріз суспільства: студенти, працівники-кочівники, бабусі-продавчині, дачники, пільговики, ледарі, безробітні і скнари – тут є всі. 

Якщо вам хочеться відчути і почути справжні народні настрої – ласкаво просимо в електричку! Політикам і чиновникам варто було б обзавестися спеціальними людьми, які будуть з блокнотом кататися електричками у всіх напрямках і записувати почуте. Тут можна почути такі плани реформ, які не родяться в жодному професорському чи аналітиковому мозку, такі плани виборчих кампаній, що їх жоден Голлівуд не народить. До речі, письменникам теж не завадила б така практика. За одну поїздку можна наслухатися сюжетів на цілі трилогії. 

Ще тривалі поїздки електричками мали б дуже зацікавити аскетів. От спробуйте добратися з одного кінця країни до іншого електричками. Дерев’яні лавки, порізані сидіння, брудні вікна, холодні вагони, запльовані тамбури, сумки, візки, коляски, велосипеди, сапи і саджанці, не кажучи вже про поважне товариство, яке часто під пиво і рибку розмірковує над питаннями світобудови. Останнім часом, правда, поважне товариство все більше озброюється телефонами, планшетами і навушниками, від чого і вагони чистіші, і поїздка тихіша.      

А загалом електрички – справжні трудівники. Вони не дають поважним корінним містянам, які щотижня їздять додому до мами, забути, звідки ми всі вийшли. Електрички щодня зв’язують великі і не дуже центри з їхніми передмістями і навколишніми селами. За таких умов забути не вдасться. Це як робота капілярів: невидима зовні і не вирішальна в якомусь одиничному випадку, але архіважлива в цілому. Бо душа завжди вертає на свої руїни. І не важливо, який транспортний засіб вона для цього обирає. 

Є

Єнот 

Всі люблять єнотів. Вони милі. А ще приносять багато шкоди, іноді розносять всілякі інфекції, а коли їх стає забагато, то доводиться навіть відстрілювати цих чудесних створінь. Але то не важливо. Єноти милі. І всі люблять єнотів. 

Звичайно, і тут мав би бути єнот. Але не буде. В нас його не було через тебе. «Мені для рейваху вистачить і тебе!» – пам’ятаєш? 

Словом, далі єнотів не буде, далі буде про єдність і нехай тобі буде соромно за мене! 

Насправді єдність – це така штука, в яку до кінця я не дуже вірю. Я вірю в те, що є люди і місця, з якими можна відчувати глибокий, підсвідомий зв'язок все життя. Я точно знаю, що так є, бо в мене ж, врешті, є ти. Але я не вірю, що можна все життя бути в єдності з цілим світом. Він надто великий і суперечливий, занадто багато тут правд, мотивів, образ та прихованих бажань. Можна знайти парочку людей і прожити з ними на одній хвилі все життя, але неможливо грати в одній команді зі всім цим божевільним світом. 

Тому я не вірю в глобальність єдності як такої. Та й не потрібна вона мені! В мене є єдність з тобою і цього більш ніж достатньо. Я знаю, тобі вистачить одного дня, аби в повній єдності і гармонії зі світом покохати мене, зненавидіти, проклясти навіки, передумати і знову полюбити до кінця життя чи, принаймні, до мого приходу. Ось цю єдність я люблю і ціную. Мені не потрібно стояти в тебе за спиною, щоб відчувати тебе. Ти в моїй голові, а отже, яка різниця, в якому кутку світу ти п’єш каву сьогодні? Ми з тобою все одно заварюємо її одночасно. 

І така наша кавова єдність – не єдина, яку я плекаю. Я дуже дорожу відчуттям прив’язаності до певних міст і місць. Деякі з них живуть в мені, мабуть, значно довше, ніж я думаю, а щоб зрозуміти близькість і спорідненість з іншими, довелося багато пройти і ще більше передумати. 

Повір, я ціную все, що було на шляху до обох цих єдностей. Мені подобається відчуття взаємозамінності, подобається знати, що ти все закінчиш за мене, що тобі не обов’язково сидіти поруч зі мною, аби знати і відчувати те, що відчуваю і знаю я. Тобі достатньо приїхати в котресь із моїх міст чи місць, і я там буду, не важливо, що незримо, важливо, що завжди поруч. Оце і буде єдність, в яку я вірю. Так, вона химерна, так, чудернацька, так, нікому окрім мене не зрозуміла, так, егоцентрична, але завжди чесна, непідробна і справжня. І я дякую тобі за це.

Хоча, знаєш, чесне слово, краще б ми завели того єнота! Єноти милі, про них писати приємно. 

Ж

Жасмин

Жасмин ніколи не був моїм улюбленцем. Так, мені подобається дивитися, як ніжні білі квіти легенько погойдуються на блискучих зелених кущах, мені подобаються доріжки, обсаджені жасмином, але мені не подобається запах жасмину. Без причини. Просто не люблю. Як на мене, кущі черемхи і виглядають красивіше, і пахнуть значно приємніше.      

Але жасмин для мене пам’ятний тим, що такий кущ ріс в нас колись за туалетом. Точніше, кущ росте і досі, а от туалету там вже ой як давно немає. Не знаю, чия то була ідея, але, як на мене, вийшло доволі непогано – такий собі природний освіжувач повітря. Діє, правда, не довго (бо скільки там той жасмин цвіте?), але виглядає зелено і красиво. А я завжди за все, що здатне рости і виробляти кисень. Навіть якщо мені не сильно подобається, як воно пахне, коли цвіте.

ПОПЕРЕДНЄ ТУТ

ДАЛІ БУДЕ...