Ніл Ґейман "Американські боги"

2018-02-14 10:41:30

Переглядів: 526

http://chytay-ua.com/

Тільки те, що нас мало, а їх багато, що ми слабкі, а вони сильні, не означає, що ми програли. 

Ніл Ґейман «Американські боги»

 

Буде битва. Проллється кров. Світ зміниться. Трішечки. 

Ніл Ґейман «Американські боги»

У «Книзі кладовища» Ніл Ґейман писав, що куди б ми не вирушили, ми завжди беремо з собою себе. Як з’ясувалося трохи пізніше, не лише себе, а ще й своїх богів. А заразом виявилося, що боги не сильно люблять переїжджати, особливо на голі землі, особливо до нового світу, який цих богів приймати не хоче. Зате там дуже легко приживаються боги нові, яких люди так швидко і легковажно собі створюють. 

Тільки от біда: старі боги не хочуть так просто здаватися і уступати дорогу новим. І ще одна неприємність: Америка виявилася занадто малою, аби вмістити всіх, а люди занадто лінивими, щоб всіх пам’ятати. Кожен розуміє: розв’язка близько, от-от почнеться велика битва старого і нового. В повітрі вже виразно відчуваються її передвісники, а на горизонті збирається буря, така страшна і сильна, якої не було вже тисячі років. Битва от-от почнеться. 

І вона почалася в 2001-му, а остаточного вигляду набула в 2011-му, коли Ґейман трохи переписав і розширив свій поки що найепічніший роман – «Американські боги».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Ніл Ґейман: "Небудь-де", "Зоряний пил", "Добрі знамення"

                                    Ніл Ґейман "Книга кладовища"

Багато хто вже зараз називає «Американських богів» культовим романом одного з найвідоміших британських письменників сучасності. Зрештою, на це є причини: в 2002 році книга Ґеймана отримала премії Г'юго, Локус, Неб'юла, Брема Стокера та премію від журналу SFX як найкращий роман, була також номінована на премію Британської асоціації наукових фантастів (BSFA Award), премії  World Fantasy, International Horror Guild і Mythopoeic. 

В 2003 р. «Американські боги» отримали ізраїльську премію «Ґеффен» як найкращий перекладений фентезійний роман, а у травні 2010 року книгу обрали для запуску проекту One Book One Twitter. В загальному он-лайн голосуванні вона випередила такі знакові твори, як «451° за Фаренгейтом» Бредбері, «Бойню номер 5» Воннегута, «Пісню Соломона» Тоні Моррісон і «Бога дрібниць» Арундаті Рой. Лише цього достатньо, аби повірити, що «Американські боги» – не просто чергова фентезі-історія для дорослих, а щось більше і вагоміше. 

Цей роман справді належить до фентезійного жанру. Його сюжет розвивається навколо битви старих і нових богів десь в центрі Сполучених Штатів. І волею випадку (чи не зовсім випадку) в епіцентрі тих подій опиняється вчорашній в’язень, а нині безробітний Тінь, який з в’язничної камери потрапляє прямісінько на похорон власної дружини. Але по дорозі додому Тінь знайомиться з доволі дивним і ексцентричним старим, який називає себе паном Середою, а насправді є не ким іншим, як Одіном. 

Все! Пазлики склалися, коліщатка завертілися, підготовка до майбутньої битви майже завершилася. Тепер залишилося дочекатися справжньої бурі. І будьте певні, вона прийде. Інша річ, що ця фінальна битва старого з новим принесе світу, богам і особливо Тіні.

На «Американських богів» можна дивитися з різних точок зору. Перш за все, це скорочений, спрощений і адаптований путівник по всіх міфологіях світу. В основну сюжетну канву роману вплітаються вставні новели-оповіді, які дозволяють максимально розкрити «божественне» різноманіття книги. Тут діють боги Древнього Єгипту, Вавилону, Скандинавії та Індії, розгулюють індіанські, африканські і слов’янські боги, леприкони, джини та інші міфічні, казкові й тотемні створіння. І навіть одна зомбі. Всіх їх свого часу привезли до Америки переселенці та втікачі зі всього світу, однак, з часом люди про них забули. А коли люди забувають, старі боги гинуть, на їхнє місце приходять нові, як от Медіа, Телебачення, Технохлопчик. Це дуже могутні боги, але заразом і дуже вразливі. Такими їх роблять люди. 

І тут варто дещо по-іншому глянути на роман Ґеймана. Так, безсумнівно, це розлогий епос про богів, але не в меншій мірі це є і розповіддю про людей. Ми звикли все ідеалізувати і створювати собі кумирів. Дуже часто ці кумири перетворюються на божків і ідолів, а деякі навіть стають богами. 

Але вподобання людей дуже непостійні, вони так швидко змінюють милість на гнів, що молоді боги за ними не встигають. Та й навряд чи Ґейман тут говорить про богів. Складається враження, що йому значно більше хочеться через всіх цих медіа і технохлопчиків показати саме людей. Люди можуть як створювати, так і знищувати богів, але не можуть без них обійтися. Їм потрібен хтось, на кого можна було б молитися і кого можна буде звинувачувати у власних бідах і невезіннях. І ґейманівські нові боги - це просто спосіб показати легкість, з якою сьогодні люди створюють собі кумирів, їхню неперебірливість і непостійність. А ще, мабуть, їхню стадність. Певною мірою старим богам з прихильниками пощастило більше – ті були значно постійнішими і слухнянішими. 

Також книгу можна назвати романом про Америку. Герої постійно в дорозі. Це своєрідний роуд-муві, створений словами і образами. Тінь з Середою проїжджають через мегаполіси, маленькі містечка і ферми, обідають на заправках, говорять з місцевим людом і проводять довгі години за кермом, сам на сам з дорогою. Вони зшивають цю країну, вивчають і відкривають її щоразу по-новому. Бо ніхто по-справжньому не знає, яка Америка насправді. Здається, навіть їй самій це не відомо… 

Варто звернути увагу на ще одну, улюблену тему Ґеймана, яка проходить крізь більшість його історій, – пошук себе. Якщо забрати все те строкате божественне товариство, то на передньому плані залишається Тінь, людина, яка наламала дров в минулому, втратила кохану в теперішньому і геть не уявляє, куди себе приткнути в майбутньому. 

Так, певною мірою його подальшу долю вирішують боги, але і Тінь не здається. Він приймає свої рішення, переглядає свої пріоритети, робить власні висновки, переосмислює своє життя, дізнається свою найважливішу таємницю і, зрештою, обирає власний шлях. Впоратися з цим було не просто, не одним зламаним ребром довелося заплатити за розуміння, але Тінь вибирає цей шлях свідомо. В цьому його головна сила. 

Ну і звісно, коли йдеться про книги Ніла Ґеймана, не можна не говорити про їхню похмуру атмосферу, загадкову таємничість, тонкий, але часто гострий і саркастичний гумор, суворість і навіть жорстокість. В «Американських богах» є смерть, кров і вбивства, є бруд і насилля, є багато добірної лайки і нецензурщини (у «КМ-Букс», до речі, відповідально поставилися до перекладу, тож будьте готові до не зовсім літературних слів і навіть непозбувної бентеги). Але, зрештою, так воно і має бути! Бо Ґейман, як не крути, запрошує не на бал принцес, а на війну справжніх, американських богів! І хто сказав, що вона буде чесною?