Остап Українець "Малхут"

2018-04-05 13:58:38

Переглядів: 560

http://chytay-ua.com/

Як безперспективна і розчарована у світі речей філологиня-недоук, я люблю купувати книжки із меркантильною метою бездушно їх прочитати, а після подарувати комусь на День народження. 

Недавно пощастило отримати книжку Остапа Українця «Малхут». Кому б хотілося її подарувати? Певно, тим, хто не від того, щоб познущатися з Дена Брауна в елегантний та складніший спосіб; тим, у кого на твердому дискові збережений «Монті Пайтон і Священний Грааль» з субтитрами на 4-х мовах; навіть, мабуть, тим, хто року з 2007-го в дальньому куті шафи ховає шестикілограмовий меч та шолом із забралом: так, на всяк випадок. 

А з яких причин хотілося б подарувати? По-перше, така міфологізована краса галицького міста шістдесятих років ХІХ століття не може не причарувати. Історія про контрабандиста Іґнація Камінського, якому до рук «випадково» потрапляють старі листи, де йдеться про якийсь лицарський орден, що має на меті створити щось близьке до соціальної рівності, не може до тієї причарованості не додати ще й зацікавленості. 

А ще словосполучення «історична спекуляція», яке вже встигло прикріпитися до «Малхуту» у рецензіях. Це чудова характеристика роману в цілому, а кількість джерел, опрацьованих автором, свідчить про філігранне обтісування сюжету та деталей. 

Темпоритм оповіді – уривчастий та динамічний, зміна ситуаційних кадрів створює враження перегляду фотоальбому, що доповнює колажність та очевидну постмодернову гру на формальному рівні. Крім того, що автор вдається до побудови складної, багатошарової наративної структури із заплутаним хронотопом, його рекурсивне обрамлення, що переростає в постійний мотив, змушує вчитуватися в книжку, аби не пропустити раптом «приховані скарби». До того ж, читача супроводжує доладна мовна інтертекстуальна гра, починаючи від назв розділів і закінчуючи внутрішньотекстовими алюзіями та стилізаціями. 

Щодо рівня сенсу, то очевидно, основна проблема твору – проблема віри та міфу. Люди взагалі кажуть, що непоганий філософ той, хто вміє ставити питання. Утім нині, коли стільки «Ви вірите в Бога?» навкруги, непоганий філософ – це той, хто може трохи більше. «Малхут», так щільно й претензійно намагаючись викликати питання й роздуми, полишає читача із розумінням, що непогано інколи ставити під питання саме питання, не лиш заради естетичної та інтелектуальної втіхи, а ради того самого, трансцендентного, ефекту. Люди кажуть, лиш назване є справжнім; у написаного теж більше шансів уможливитися, найпаче якщо написано вдало. 

***

Як безперспективна філологиня, деякі книжки я не дарую, а лишаю для себе. «Малхут» покладу поряд із мечем.