Річард Фейнман "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака"

2018-04-19 11:31:56

Переглядів: 859

http://chytay-ua.com/

Подивіться на світ. Розмаїття – класна штука!

Річард Фейнман «Та ви жартуєте, містере Фейнман!»

 

Мій інтерес до науки – це бажання більше дізнатися про світ, і що більше я про нього дізнаюся, то більше мені хочеться дізнатися більше.

Річард Фейнман

Більшість людей вважає, що вчені – страшенно нудні, зациклені на собі і науці люди, яких хлібом не годуй, дай засипати співрозмовника цифрами і поставити якийсь експеримент. Як не дивно, але ця думка часто буває правдивою. Але, як і в будь-якому правилі, тут є виняток. Насправді тут є багато винятків, але зараз говоримо про той, якого звали Річард Філіпс Фейнман. 

Містер Фейнман – американський фізик-теоретик, професор, нобелівський лауреат за фундаментальні роботи з квантової електродинаміки, один з учасників Мангеттенського проекту, в рамках якого було створено перші атомні бомби. А ще містер Фейнман – невгамовний жартівник, любитель найрізноманітніших розіграшів, жартів, загадок, кодів, шифрів, головоломок і задач. Разом з тим містер Фейнман – людина надзвичайно допитлива, спостережлива, цікава і прямолінійна. 

Здавалося б, не було нічого, що б не привертало його увагу: календар майя, життя і звички мурах, музика, сейфи, з яких запросто можна викрасти таємниці ядерної бомби, радіо, навіть тарілки в ресторані. Окрім того, що блискуче рахував, містер Фейнман був ще й художником-портретистом, прекрасно грав на барабанах, полюбляв проводити найрізноманітніші експерименти (дуже часто єдиним «піддослідним» був він сам), а ще ж була самба, мандрівки, нічні клуби, танці і багато чого іншого.

Також після лекцій чи репетицій містер Фейнман полюбляв розповідати веселі, повчальні і цікаві історії з власного життя, кумедні ситуації, в які потрапляв, та розіграші, які влаштовував колегам і друзям. Як правило, слухачів у професора не бракувало, адже людиною він був відкритою, легко сходився з іншими і завжди мав тему для розмови. Отож, люди, з якими Фейнман найчастіше ділився своїми історіями, записали все почуте, трохи поредагували і видали книгу «Та ви жартуєте, містере Фейнман!», яка стала свого роду автобіографією великого вченого. 

Цьогоріч, до 100-річчя з дня народження Річарда Фейнмана (1918-1988), ця книга з’явилася в українському перекладі у видавництві «Наш формат». Повна її назва – «Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака». І що пригод, що допитливості тут вистачить не на одне життя!

Мабуть, переповідати всі дотепи, жарти і історії з книги сенсу немає, однак, за дотепною і веселою розповіддю криються справді глибокі і тонко підмічені речі. Фейнман, сам будучи викладачем, багато уваги приділяє навчанню: і власному, і моделі освіти в США та Бразилії, розповідає про заклади, в яких сам навчався і в яких навчав інших.  Аналізує, порівнює, робить висновки і ставить слушні запитання, наприклад, про те, як можна чомусь навчитися, не розуміючи, власне, предмету вивчення. Сам же вчений, викладаючи, стояв на тому, аби навчити студентів не завчати, а розуміти. 

 Я не розумію, що відбувається з людьми: вони вчаться не шляхом розуміння, а якось по-іншому – шляхом запам’ятовування чи що. Їхні знання такі ненадійні! 

Він також звертає увагу на шкільні підручники з фізики і не тільки та нещадно критикує їх за приземленість, неточності та відверті помилки. Можливо, розчарування в таких непридатних для навчання юних умів книгах і підштовхнуло його до написання знаменитих «Фейнманівських лекцій з фізики» – популярного «замінника» традиційних підручників. 

Значна частина автобіографії видатного фізика присвячена часу, який він провів в закритому містечку Лос-Аламос, де разом з найкращими вченими з різних країн працював на уряд, створюючи на замовлення військових атомну зброю. Так, до тих бомб, які впали на Хіросіму і Нагасакі, доклав руку і Річард Фейнман. Співпрацював він тоді з найсвітлішими умами свого часу: Енштейном, Бором, фон Нейманом…

І, чесно кажучи, саме ця частина книги викликає дещо двояке відчуття: ці люди розробляли атомну бомбу, міркуючи, як зробити її ефективнішою, і не задумувалися над тим, що проектують смерть мільйонів людей. Для них це було чергове завдання, цікава задача, яку треба розв'язати. Розуміння прийшло згодом…

–Те, що ми зробили – жахливо. 

Ми починали з добрими намірами, тяжко працювали, щоб розв’язати задачу, це було так цікаво, ми знаходили в цьому задоволення. При цьому перестаєш думати про все інше, просто перестаєш… і тільки Боб Вілсон у той момент думав про наслідки, про решту речей.

Річард Фейнман в Лос-Аламосі під час участі в Мангеттенському проекті

Читаючи історії Фейнмана, може виникнути оманливе враження, що йому постійно і невимовно щастило. Та й сам вчений веде оповідь в легкій, жартівливій манері: так розповідають небилиці друзям за пивом ввечері після роботи. 

Насправді ж за науковими успіхами Фейнмана стоїть не лише вроджений геній, а й неймовірна працелюбність, невгамовна цікавість, непереборна допитливість і гідна найвищого подиву спостережливість. Бо як ще пояснити факт, що він потратив півтори року, аби таки відкрити замок сейфа, який вважали найнадійнішим на той час? І при цьому, завважте, фізик ще й активно працював в Мангетенському проекті! Фраза «Я постійно практикувався» дуже часто зустрічається в книзі. 

А ще в книзі зустрічаються слова та вирази, об які трохи спотикається око, як то окейний результат,  впихнути невпихуєме, ломиголовки, якимось макаром чи образовані люде. Можливо, таким чином прагнулося донести читачеві особливості авторського стилю Фейнмана, однак, занадто вже різко такі слова виділяються на загальному фоні.

В цілому ж, «Та ви жартуєте, містере Фейнман!» – дуже мотивуюча і натхненна книга, від неї одразу хочеться вивчати щось нове, братися за те, що раніше здавалося недосяжним. Ну, наприклад, навчитися грати на фрігідейрі. Бо таким був і Фейнман. Його скрізь багато, він постійно спостерігає, постійно навчається, постійно в пошуку. Він заряджає і надихає. Може і викликає дещо двояке ставлення, але точно заслуговує на повагу за той неймовірний заряд енергії, який цей непересічний містер випромінює. І так, іноді містер Фейнман справді жартує)