Оксана Забужко "Музей покинутих секретів"

2018-06-18 09:08:16

Переглядів: 705

http://chytay-ua.com/

Маю зізнатися, що читати роман Оксани Стефанівни Забужко доволі непросто, тому що це – інтелектуальна праця, яка потребує постійного зосередження думки, навіть тоді, коли закрив книжку і займаєшся іншими справами. Спробую розповісти про свої роздуми, враження, спостереження, відчуття. 

За жанром «Музей покинутих секретів» – це роман-епопея, тому що оповідає про історію життя кількох поколінь родини Адріяна і Дарини та охоплює період від 1940–х рр. до весни 2004-го. Він – власник крамниці з антикваріатом, вона – відома журналістка. Вони кохають одне одного і разом прагнуть «докопатися до істини» в історії життя і боротьби двоюрідної бабусі Адріяна Олени Довгань. Це роман про пам’ять роду, про те, що й досі в багатьох українських родинах обговорюють пошепки або воліють взагалі не згадувати – болючі сторінки спротиву ОУН, УПА заради вільного майбутнього України.

Наскрізною темою в романі проходить думка про те, що дуже часто люди випадково відкривають деталі минулого своїх рідних і аж тоді з болем усвідомлюють, що нічого не знають про те, яким було життя їхньої бабусі чи дідуся, а вже й не спитаєш, бо найрідніші відійшли у засвіти.

Письменниця з однієї фрази, залишеної батьком героїні на полях випадкової книги, розплутує, наче  клубок ниток, його історію життя і спротиву системі радянського тоталітарного комуністичного режиму. 

Очевидною є спорідненість проблематики «Музею» із проблематикою роману «Травам не можна помирати», адже в обох книгах викриваються злочини каральної психіатрії радянських «лікарень»-катівень, діагноз маніакальна шизофренія ставлять тим, хто визнає вголос свою боротьбу проти радянської влади, моральний тиск і залякування з боку НКВД, допити, вивезення в Сибір цілих родин, які не скорилися.

Актуальність  книги Оксани Забужко  сьогодні тільки зростає, тому що важливо пам`ятати уроки минулого, аби творити успішне майбутнє. Події в книзі відбуваються у двох часових паралелях: сучасність – журналістська діяльність Дарини, бізнес Адріана, трагічна загибель художниці Влади Матусевич; небажання Дарини порушувати принципи професійної діяльності, працюючи заради рейтингів, замовних матеріалів, викриття шахрайських схем та нечесних прибутків власника телеканалу; і у минулому – сни Адріяна про буденність, звитяги та втрати повстанської боротьби. 

Оксана Стефанівна з легкістю акцентує увагу читача на проблемах та викликах сьогодення. Успішні митці, науковці, лікарі, інтелектуали залишають Україну у пошуках кращого життя, бо їхні здобутки тут нікого не цікавлять. Часто твори відомих художників, музикантів здобувають визнання за кордоном і лише після цього їх помічають в Україні. Як от: «…І не тільки з митцями, – відхихотівши, погоджується журналістка. – Те саме й з науковцями, яких купують на Заході, а в себе вдома їхні відкриття академію нітрохи не цікавлять, і з інтелектуалами, які розбрелися по чужоземних  ґрантах, бо своїх українських катма... З країни просто вимиваються мізки, боюсь, якщо так триватиме й далі, років через десять-п'ятнадцять ми всі тут бігатимемо на чотирьох...»

Ще однією важливою темою філософських акцентів письменниці є заувага про пам`ять на емоційному, генетичному рівні. «Схема, як бачиш, дуже проста: наші бабусі ховали ікони по ямах, наші мами підглядали, як це робилося, певно, й бавилися, наслідуючи дорослих, як звичайно діти, – а нам лишилася вже сама тільки позбавлена видимого глузду маніпуляція підібраними скельцями, таке ніби затихаюче відлуння, звук без мови... Ну, а нашим дітям уже й того не лишилося…»

Читаючи роман, виникає думка про те, що однією із найбільших проблем сучасності є страх людей приймати власні рішення і нести за них відповідальність. Все це було закладено в ганебному радянському минулому підкреслює  Оксана Забужко «… Цей не відволодний страх перед життям, у якому треба щось вирішувати самостійно, тлів у них змалечку латентно, наче вірус невиліковної хвороби, і треба було аж розвалу цілої суспільної системи,  яка ним і держалася, щоб він виліз на яв…»

Тема зв`язку між поколіннями є однією із провідних в сюжеті книги. Після прочитання виникає бажання глибше дослідити історію своєї родини і дізнатися більше про ті «невидимі ниточки, які береже наша пам`ять».

У форматі короткого огляду неможливо охопити весь спектр проблем і тем, які стали об’єктом роздумів та філософських рефлексій письменниці. А саме: незнищенність духовної енергії, яка нікуди не зникає, а просто трансформується у сни, спогади, які так часто потребують пошуків  розгадки у архівах, бібліотеках, подальших дослідженнях.

Темами, які спонукають до подальшого осмислення і пізнання є: жіночі долі у повстанській боротьбі нашого народу; ідея боротьби за визволення України від гніту і окупації з боку будь-яких чужинців; про гідність, за яку варто боротися до останнього подиху; нищення німцями євреїв, адже українка рятує Рахіль від загибелі від Гестапо; та багато інших.

 Вустами персонажа письменниця наголошує, що мета боротьби  УПА – визволення України від окупації з боку будь-яких загарбників «… колись, у майбутньому нові покоління потраплять це оцінити…».

Як свідчить досвід і час, боротьба за нову Україну продовжується й зараз на Сході нашої держави, а книга спонукає ще більше цінувати рідну Україну та її захисників, які щодня ризикують життям на фронті, аби ми з Вами, тут, на мирній Україні жили, працювали, займалися своїми важливими справами.

«… і воюємо ми не за що, як за людські душі, щодня й що хвилини, і в цій війні в нас є одиноке право – загинути, але немає права програти… », тому що не існує  вільної держави без свободи людини, однакових прав та рівних можливостей для всіх.  

Кожен з нас творить власне майбутнє, і зміни настануть лише тоді, коли відповідальність перестане бути страхом,  а стане мотивом до активних дій, заради змін на краще.

Ігор Зіньчук

Філолог, автор рецензій на книги.

author photo