Цезарій Збєшховський "Голокост F"

2018-08-21 22:04:57

Переглядів: 497

http://chytay-ua.com/

Світ може не розпізнати кінця світу… Світло піде разом з тими, хто мав очі. А для інших його присутність ніколи не мала значення.  

Цезарій Збєшховський «Іншого не буде»

 

Коли немає Бога, то на сторожі добра має стати людина. 

Цезарій Збєшховський «Голокост F»

Так сталося, що Бог покинув цей (наш) світ. Не те, щоб йому сильно хотілося (хоча питання, звісно, суперечливе). Просто люди (тобто ми) не дали йому вибору. Ми занадто прагнули знань, занадто хотіли розвитку всього… Зрештою, настав Рік Зеро. А після нього настала нова ера і епоха для всього органічного і неорганічного на планеті – почався Новий Голокост, кілька десятків років безперервного вдосконалення вмінь харакірі. Він триває і досі. 

***

«Голокост F» Цезарія Збєшховського відкриває серію польської фантастики Amalgama від «Видавництва Жупанського». Окрім цього роману в книзі є ще 6 оповідань і повістей, які хоч і самостійні сюжетно, однак пов’язані зі світом Рамми, міста і місця, в якому відбуваються описані події. 

І вже з цього моменту книга починає грати з читачем. Її можна читати з власне «Голокосту F», а можна спершу ознайомитися з короткою прозою Збєшховського. Для того, аби пізнати світ Рамми і пройнятися атмосферою, настроєм і темами книги, варто починати читання з оповідань. В іншому випадку занурення у світ, який покинув Бог, буде раптовим і жорстким, без жодного співчуття до читача, без підказок і поблажок. З першого речення, з першого абзацу стає очевидно, що ви у грі, пояснення і правила розкриваються далі і поступово. Тепер головне рухатися, думати, запам’ятовувати деталі, імена і назви, бо нічого просто так в «Голокості F» не відбувається. І якщо читач хоче вижити, дійти до кінця разом з головним героєм Францішеком Еліасом ІІІ і дізнатися, яку вість приніс на Землю космічний тунельник Heart of Darkness (так, він не просто так названий на честь найвідомішого роману Джозефа Конрада), то варто розуміти – просто не буде.

Сюжет «Голокосту F» доволі простий: на Землі трапилася катастрофа, яку люди самі ж собі і привезли, добравшись до технології френів і придумавши агроболото, яке тепер пожирає планету. Сто мільйонів людей померли одразу, більшість з тих, хто залишився, стала зараженими, зомбі, пішаками якогось незнаного колективного розуму, званого Сараною. Ефективно протистояти їм можуть лише найбагатші й найтехнологічніше озброєні люди і корпорації. На їхньому боці вміння переселяти свій розум і свідомість в нові тіла. Вирішальна битва от-от почнеться, але чи чекає на героїв біле світло наприкінці? 

 

Ми шукали загрози космічних масштабів. Дивилися на вибухи зірок, метеоритів і комет, часом думали – приземленіше – про танення полярних льодовиків, епідемії або атомні бомби. Але насправді це ми є загрозою. Ми – вирішальна зброя в руках імовірності. Наша планета покрита дихаючою живою бомбою. 

Насправді це доволі типова фабула для творів такого жанру, а за жанром «Голокост F» – наукова фантастика з більш ніж відчутними домішками постапокаліпсису і кіберпанку. А ось те, що вигідно вирізняє роман Збєшховського, – це проблеми, ідеї і філософські концепції, які в ньому розкриваються (хоча, тут правильніше говорити не про роман, а про книгу загалом, оскільки певні ідеї значно глибше розкриті в оповіданнях).

Отже, маємо світ тіл багаторазового використання, померти в якому стало водночас і значно легше, і набагато важче. Втрачені кінцівки можна відновити, внутрішні органи замінити, мозок (колиску) перенести з одного тіла в інше і зачекати, поки приживеться. І одразу питання: наскільки така людина може вважатися людиною? І хто керує, якщо в голові водночас лунає і власний (начебто) голос, і відлуння голосів інших тіл, і голос штучного інтелекту, який покликаний спростити і полегшити життя (начебто). Питання самоідентифікації, пошуку грані, за якою людина перестає бути людиною, і критеріїв того, чим цю «людськість» вимірювати – це питання, якими Збєшховський завантажує читача вже з перших сторінок. І тут дуже важко не провести паралелі між «Голокостом F» і, наприклад, аніме «Привид в латах» або романом Філіпа К. Діка «Чи сняться андроїдам електровівці?». На думку навіть спадає «Бот» Кідрука з вживленими в мозок малюків нанороботами. 

Але лише на проблемі людина – штучний інтелект – робот Збєшховський не зупиняється. Він ретельно розглядає світ, в якому більше немає Бога, промальовуючи ту нову реальність, з якою зіштовхнулося людство. Цікавий, продуманий погляд автора на питання релігії, її роль в світі, де бал правлять технології, і що, зрештою, робиться з планетою, яку покинуло світло, що б не розумілося під цим поняттям? Існування людства – це прикра для Землі випадковість чи божественний задум? Збєшховський не оминає увагою жодне з цих питань, творячи власний, глибокий світ, який, можливо, і варто назвати фантастичним, але чи можна бути таким певним у реальності «розумних будинків», безпілотників і 3D-принтерів? 

«Голокост F» – це дуже густа і насичена книга, в яку потрібно «вгризатися», бо автор не бачить необхідності в тому, аби розжовувати все. Це гнітюча атмосфера, пригніченість, відчайдушні пошуки відповідей; це смерті, розірвані тіла і справжні війни роботів; це синтетичні кохані і віртуальні реальності; це нецензурна лексика і відвертий натуралізм; це Сарана, зомбі, вампіри і вбивства – це що завгодно, але не легке чтиво перед сном. 

А ще це дуже вдало обрана манера оповіді. Читач потрапляє у світ Рамми і бачить та відчуває його тілом Францішека. Оповідь від першої особи, яка іноді стає дуже схожою то на військовий репортаж з поля бою, то на опис комп’ютерної гри, мала кількість діалогів, потік свідомості героя, думки, які не дають йому жаданого спокою, – і все це настільки реалістично описано, що виникає запитання: а чию свідомість насправді форматують?

Книга Збєшховського, окрім прекрасного оформлення та чудової обкладинки, має ще одну цікаву і символічну штуку – в ній 404 сторінки. Можливо, збіг. А можливо, результат?