Уривок книги Колма Тойбіна "Будинок імен"

2018-09-20 14:15:51

Переглядів: 339

http://chytay-ua.com/

Колм Тойбін визнаний одним зі ста найбільш впливових британських інтелектуалів за версією газети Guardian. Його книги тричі входили до короткого списку Букерівської премії.

Останній роман ірландського метра заснований на історії царя Агамемнона та його непростого сімейства. У день весілля своєї дочки Агамемнон наказує принести її в жертву. І коли дочку ведуть на смерть, Агамемнон веде свою армію на битву, в якій здобуде славну перемогу. Через три роки, повернувшись додому, він виявить там справжнє пекло, спровоковане його убивчим вчинком. 

Тойбін по-новому розкрив міф про Клітемнестру, Агамемнона, Електру і Ореста, автор нарочито представляє цю історію не як трагедію (хоча, звичайно ж, орієнтується і на Есхіла, і на Софокла, і на Евріпіда), а як сімейну сагу, яка балансує між історією повсякденності і «Грою престолів».

Мені знайомий запах смерті. Нудотний, солодкуватий запах, що разом із вітром залітає в усі кімнати цього палацу. Тепер уже мені не важко зберігати спокій і самовладання. Ранок я провела, споглядаючи за небом і за зміною тіней. Щойно благословляється на світ, пташки починають співати, а коли день згасає, звуки теж блякнуть і стишуються. Я спостерігаю за тим, як видовжуються тіні. Стільки всього зникло назавжди, але запах смерті залишається незмінним. Можливо, цей запах уївся в мої кістки і тіло прийняло його, як бажаного гостя. Запах жаху та паніки. Цей запах завжди тут, здається, він живе в самому повітрі й повертається щоранку разом із денним світлом. Він постійно мене супроводжує; він повернув вогонь моїм очам, які потьмяніли від чекання, та зараз знову наповнилися життям, засвітилися жагою.

Я наказала, щоб тіла на кілька днів залишили під палючим сонцем, аж доки цей солодкуватий запах пере­твориться на огидний сопух. Мені подобається дивитися на зграї мух, на їхні маленькі, сміливі тільця, що дзижчать і кружляють, охоплені нестримним голодом і засмучені потребою постійно продовжувати свій кривавий бенкет. Їхній невситимий голод і мені знайомий теж, але я з ним змирилася й навіть йому радію.

Ми тепер усі голодні. Їжа заледве вдовольняє наш апетит, тільки заохочуючи зуби до кусання; м’ясо викликає в нас ще більший потяг до м’ясних страв, точнісінько як одна смерть потребує інших смертей. Убивство пробуджує в нас бажання подальших убивств, наповнює наші душі задоволенням, яке є настільки нестримним, що викликає в нас потяг до ще більшої жаги та її задоволення.

Ніж м’яко входить у ніжну плоть під вухом так ніжно і точно, а потім обертається навколо горла так само беззвучно, як сонце рухається небосхилом, однак швидше та невідворотніше. А потім темна кров бризкає із тією самою мовчазною приреченістю, що й темна ніч, яка спадає на всі знайомі нам речі.

* * *

Перш, ніж потягти до місця для жертвопринесення, вони відрізали їй волосся. Моїй дочці міцно зв’язали руки за спиною, аж шкіра на зап’ястках потріскалася від мотузок, ноги під коліньми їй теж обмотали. До рота їй упхали кляп, аби зупинити прокльони, що ними вона обсипала свого батька, свого боягузливого, двоєдушного батька. І все одно було чутно її придушені скрики, коли вона нарешті зрозуміла, що батько і правда збирається її вбити, збирається пожертвувати нею на догоду своєму війську. Вони обрізали їй волосся так поспішно й недбало; одна з жінок порізала іржавим лезом шкіру на голові моєї дочки, й коли Іфігенія почала проклинати свого батька, от тоді вони запхали їй до рота якусь стару шмату, щоб не чути її слів. Я пишаюся тим, що вона не припинила боротьби, що навіть на жодну секунду не змирилася зі своєю долею, хоча й виголосила раніше ту свою принизливу та повну лестощів промову. Вона не облишала спроб послабити пута на ногах і розплутати мотузки, обмотані навколо її зап’ястків, аби втекти від своїх убивць. А ще вона ні на мить не припиняла проклинати батька, щоб він нарешті відчув увесь тягар її презирства.

Тепер нікому не хочеться повторювати слова, що їх вона сказала перед тим, як їй упхали до рота кляп, але я знаю, що ті слова були. Це я навчила її тих слів. І то були слова, що їх я видобула зі свого серця, щоб морально знищити її батька та його послідовників із їхніми ідіотськими прагненнями; то були слова, що мусили розповісти всім про те, що станеться із ним і його поплічниками, щойно стане відомо, як вони тягли нашу дочку, горду і прекрасну Іфігенію, до місця для жертвопринесення, як вони кинули її в пилюку, як її стратили тільки для того, щоб отримати перемогу в тій своїй війні. Мені сказали, що в останню мить свого життя вона голосно закричала, і той її крик розбив серця всім, хто його чув.

На зміну її передсмертним зойкам прийшли мовчання й інтриги, а коли Агамемнон, її батько, повернувся, я зуміла змусити його повірити, що змирилась і що не готую помсти. Я чекала нагоди, шукала знаків, усміхалась і розкрила йому свої обійми, а ще приготувала для нього повний стіл наїдків. Страви для дурня! Я змастила себе особливими парфумами, що не залишили його байдужим. Пахощі для дурня!

Я була готова діяти, а він ні,— герой, що повернувся додому, уславлений перемогою, руки по лікоть у крові власної доньки. Але чисто вимиті його руки були тепер білими, ніби й не зазнали ганьби, вони були готовими обійняти близьких друзів. Він усміхався так широко й щиро, як тільки може видатний вояк, упевнений у тому, що от зараз сяде за святковий стіл, підійме кубок і покладе до рота смачний шматок. До свого ненажерливого рота! Розслаблений, бо повернувся додому!

Я побачила, як його руки сіпнулися від раптового болю, сіпнулися від нестерпного й шокуючого розуміння, що прийшло до нього тільки тепер, коли він нарешті опинився вдома, у своєму палаці, коли розслабився в передчутті купелі у своїй улюбленій старій кам’яній ванні, де сподівався віднайти бажану полегкість.

Він сказав, що саме це його надихало на звершення,— думка про живлющу воду зі спеціями, про м’я­кий і чистий одяг, про рідне повітря та знайомі звуки. Він був схожим на лева, котрий опустив морду, облишивши все своє загрозливе гарчання, розслабивши втомлене тіло, забувши й думати про небезпеку.

Я усміхнулась і сказала, що теж думала про святковий прийом, який для нього влаштую. Він постійно був у моїх снах і мріях, сказала я. Я мріяла про те, як він устане, очищений, із пахущої ванни. Я сказала йому, що ванну вже наповнюють, що частування вже готують, столи накривають, а його друзі вже збираються. А ще я сказала, що він мусить піти та прийняти ванну прямо зараз, мусить добряче вимитись. Мусить митися доти, доки не відчує полегшення від того, що нарешті повернувся додому. Так, додому. Наш лев повернувся додому, а що робити з левом, коли той повертається додому, я чудово знаю.

* * *

Я мала шпигунів, які й повідомили мені, коли він повернеться. Спочатку один чоловік запалив вогонь, що його було видно з далекого пагорба, а потім інші по черзі зробили те саме, щоб мене попередити. Тож, новину приніс вогонь, а не боги. Серед богів тепер ніхто не пропонує мені своєї підтримки, ніхто не спостерігає за моїми вчинками, але ніхто й не знає, що в мене на думці. Серед богів немає нікого, до кого б я звернулася. Я живу сама, у тремтливій одинокості знання того, що час богів уже минув.

Я не молюся жодному з богів. Я тут сама серед усіх, бо більше не молюсь і ніколи вже не молитимуся. Натомість, я пошепки промовлятиму звичайні слова. Я говоритиму простими фразами, навіяними земним життям, і ті мої слова аж гірчитимуть від жалю за тим, чого не повернути. Я видобуватиму зі себе звуки, подібні до звуків молитви, але то будуть молитви, що виникають нізвідки та спрямовані в нікуди, що навіть не будуть людськими, бо моя донька мертва й не може їх чути.

Як ніхто інший, я знаю, що боги далекі від нас, смертних, і що вони мають власні турботи. І їм до людських бажань і примх таке саме діло, як мені до тріпотіння листя на деревах. Я знаю, що на деревах є листя, що воно сохне, опадає і виростає знову, щоб наново пожовкнути й опасти, так само, як і люди, кот­рі народжуються, живуть і помирають, щоб на їхньому місці з’явилися інші, такі самі, як і вони. Але я нічим не можу допомогти чи якось зупинити опадання листя. Я не маю нічого спільного з бажаннями листя на деревах.

Редакція Читай.ua

Редакція сайту Читай.ua

author photo