Уривок з книги Збіґнєва Бжезінського "Велика шахівниця"

2018-10-25 10:30:15

Переглядів: 123

http://chytay-ua.com/

Збіґнєв Бжезінський – американський політолог, державний діяч і великий друг України. Один з  найвпливовіших зовнішньополітичних стратегів США наряду з Генрі Кіссинджером, є видатним теоретиком політики, політичним стратегом і, не в останню чергу, політичним консультантом влади США в різні часи.

Співпрацював з американським Центром стратегічних і міжнародних досліджень, викладав у Школі сучасних міжнародних досліджень Пола Нітце при Університеті Джонса Гопкінса у Вашингтоні, входив до ради директорів організації Національної підтримки демократії, організації Freedom House, а також був почесним доктором Національного університету «Києво-Могилянська академія»;

«Велика шахівниця» – одна з найбільш резонансних книжок, яка з кінця ХХ ст. й по наш час притягує увагу читацької аудиторії – глобальний погляд на геополітичну картину світу.

Куди рухаються у своїй міжнародній політиці найбільші держави світу? Якою може бути доля планети за того чи іншого перебігу подій? Такі питання ставив перед собою автор. Його відповіді на них вражають глибиною та проникливістю і збурюють дискусії та емоції. Бжезінського вивчають, його концепцію детально аналізують; одні захоплюються її довершеністю, інші демонізують і автора, і його твір. І, звісно, слід пам’ятати, що в концепції Бжезінського і, відповідно, у цій книжці вагоме місце належить Україні, тому що нам випало жити в одному з «геополітичних опорних пунктів» світу.

 

Розділ 1 

Гегемонія нового типу

Гегемонія стара як світ. Але сучасне глобальне верховенство Америки вирізняється швидкістю своєї з’яви, всесвітнім розмахом і способом застосування. Упродовж одного століття Америка трансформувалась і самостійно, і під впливом міжнародних динамічних сил: з країни, відносно ізольованої в Західній півкулі,— до сили безпрецедентного всесвітнього розмаху та багатства.

КОРОТКИЙ ШЛЯХ ДО СВІТОВОГО ВЕРХОВЕНСТВА

Іспано-американська війна 1898 року була першою загарбницькою війною Америки. Вона поширила американську владу далеко в Тихий океан, від Гаваїв до Філіппін. На межі століття американські стратеги вже розвивали доктрину двоокеанського морського верховенства, а американські морські сили кинули виклик переконанню, що Британія «панує на морях». Американські претензії на особливий статус охоронця безпеки Західної півкулі, проголошені на початку століття доктриною Монро і надалі утверджувані приписаним Америці «очевидним призначенням», ще посилилися завдя­ки спорудженню Панамського каналу, який сприяв домінуванню на Атлантичному й Тихому океанах.

Основу для зростання американських геополітичних амбіцій забезпечила швидка індустріалізація економіки країни. До вибуху Першої світової війни чимдалі більша економічна потуга Америки вже сягала близько 33 % світового валового національного продукту (ВНП) і посунула Велику Британію з позиції провідної індустрії світу. Такому визначному економічному динамізмові сприяла культура, схильна до експериментування й новаторства. Політичні інституції Америки та економіка вільного ринку створили безпрецедентні можливості для амбітних, бунтівливих винахідників, у яких архаїчні привілеї чи жорсткі суспільні ієрархії не придушували особистих прагнень і мрій. Коротко кажучи, національна культура була унікально сприятливою для економічного зростання і, приваблюючи та швидко асимілюючи найталановитіших людей із-за кордону, збільшувала національну силу.

Перша світова війна дала нагоду для першого масового проникнення американських військових сил у Європу. Відносно ізольована раніше сила нараз переправила через Атлантику кількасот тисяч війська — трансокеанська військова експансія, безпрецедентна за розміром та розмахом, сигналізувала про з’яву нового великого гравця на міжнародній арені. Також дуже важливо те, що війна підштовхнула першу велику американську спробу застосувати американські засади щодо вирішення міжнародних проблем до Європи. Знамениті «чотирнадцять пунктів» Вудро Вільсона становили ін’єкцію в європейську геополітику американського ідеалізму, підсиленого американською міццю. (За півтора десятиліття до того Сполучені Штати відіграли провідну роль у залагодженні конфлікту між Росією і Японією, заявивши про свою зрослу міжнародну вагу.) Отже, поєднання американського ідеалізму та американської сили дало себе відчути на світовій арені.

Попри те, Перша світова війна загалом усе ж була переважно європейською, а не глобальною. Але її саморуйнівний характер позначив початок кінця європейської політичної, економічної та культурної вищості над рештою світу. У ході війни жодна європейська сила не була здатна вирішально переважити — і на наслідки війни сильно вплинуло втручання в конфлікт нової могутньої неєвропейської сили, Америки. Відтоді Європа ставатиме дедалі більше об’єктом, а не суб’єктом глобальної політики сили.

Проте цей короткий спалах американського лідерства не привів до тривалої американської участі у світових справах. Навпаки, Америка швидко відступила в самовдоволений прихисток ізоляціонізму та ідеалізму. Хоча з середини 20-х — початку 30-х років на європейському континенті набирав сили тоталітаризм, американська влада, яка на той час володіла могутнім двоокеанським флотом, шо явно переважав британські військово-морські сили, трималась осторонь. Американці вважали, що ліпше залишатися спостерігачами глобальної політики.

З такою позицією узгоджувалась американська концеп­ція безпеки, базована на сприйнятті Америки як кон­ти­нентального острова. Американська стратегія ґрунтувалася на захисті берегів і тому була вузьконаціональною, в ній мало уваги зверталося на глобальні міркування. Вирішальними міжнародними гравцями все ще лишалися європейські країни і — дедалі більше — Японія.

Європейська ера у світовій політиці дійшла завершення під час Другої світової війни, першої справді глобальної. Триваючи водночас на трьох континентах, цілковито охопивши Атлантичний і Тихий океани, вона символічно явила свій глобальний вимір, коли британські і японські солдати (що представляли відповідно віддалений західноєвропейський острів і так само віддалений східно­азіатський острів) зіткнулися за тисячі миль від своїх домівок на індійсько-бірманському кордоні. Європа й Азія перетворилися на єдине поле бою.

Якби наслідком війни стала перемога нацистської Німеччини, тоді могла б утворитись одна панівна європейська влада. (Перемога Японії на Тихому океані принесла б країні домінантну далекосхідну роль, але найімовірніше, що Японія зосталася б лише регіональним гегемоном.) Натомість поразка Німеччини була остаточно вирішена в основному двома позаєвропейськими переможцями — Сполученими Штатами і Радянським Союзом, які стали спадкоємцями нездійсненого прагнення Європи до глобального верховенства.

У наступні п’ятдесят років домінувало двополюсне американсько-радянське змагання за глобальне верховенство. Де в чому змагання між СРСР і США стало здійсненням улюблених теорій геополітиків: воно протиставляло провідну морську силу світу, що домінувала на Атлантичному й Тихому океанах, провідній світовій силі на суходолі, першорядній на євразійському материку (а китайсько-радянський блок охоплював простір, який дивовижно нагадував обриси Монгольської імперії). Геополітичний вимір був дуже виразним: Північна Америка проти Євразії — і поставлений на карту світ. Переможець по-справжньому панував би над планетою. Ніхто інший не став би на дорозі переможця.

Кожен із суперників мав для світу свій ідеологічний задум, сповнений історичного оптимізму; для кожного цей задум виправдовував зусилля й посилював переконання в неминучій перемозі. Кожен із суперників явно домінував у межах свого простору — на відміну від імперських європейських претендентів на глобальну гегемонію, жоден із яких не спромігся встановити вирішальну перевагу в самій Європі. І кожен використовував власну ідеологію для посилення свого впливу на васалів і підвладних у спосіб, який дещо нагадував добу релігійних воєн.

Поєднання глобального геополітичного розмаху і про­го­лошеної універсальності конкурентних догм надало суперництву безпрецедентної інтенсивності. Але додатковий чинник, так само наповнений глобальними підтекстами, зробив суперництво справді єдиним у своєму роді. Створення ядерної зброї означало, що війна класичного типу, пряме зіткнення між двома основними суперниками, не лише означатиме взаємне руйнування, а й може спричинити фатальні наслідки для знач­ної частини людства. Напруга конфлікту, таким чином, водночас визначила надзвичайну стриманість обидвох суперників.

У геополітичній сфері конфлікт переважно розвивався на євразійській периферії. Китайсько-радянський блок домінував над більшою частиною Євразії, але периферії не контролював. Північній Америці вдалося закріпитися на обидвох — західному і східному — берегах великого євразійського континенту. Захист цих континентальних плацдармів (типовою на західному «фронті» була Берлінська блокада, а на сході — Корейська вій­на) став першим стратегічним випробуванням того, що пізні­ше стало відомим як холодна війна.

У завершальній фазі холодної війни на карті Євразії з’явився третій захисний «фронт» — південний (див. карту на с. 16). Радянський напад на Афганістан прискорив двовекторну американську реакцію — пряму допомогу США народному опорові в Афганістані для того, щоб змусити радянську армію «зав’язнути», і широкосяжну розбудову військової присутності США в Перській затоці як засіб стримувати поширення радянської політичної та військової сили на південь. Сполучені Штати присвятили свої сили обороні регіону Перської затоки нарівні з їхніми західно- та східноєвразійськими інтересами безпеки.

Північна Америка успішно стримувала зусилля євразійського блоку здобути дійове владарювання над усією Євразією, обидві сторони до кінця утримувалися від прямого військового зіткнення з остраху перед ядерною війною, і результат суперництва врешті-решт вирішили невійськові засоби. Політична життєздатність, ідеологічна гнучкість, економічний динамізм і культурний поклик стали вирішальними чинниками.

Редакція Читай.ua

Редакція сайту Читай.ua

author photo