Улюблені книги: Світлана Тараторіна

2018-11-03 18:54:08

Переглядів: 296

http://chytay-ua.com/

Світлана Тараторіна – журналіст і pr-менеджер. Вона переможниця конкурсів фантастичних оповідань від літературного об’єднання “Зоряна фортеця”, макабричних оповідань від журналу “Стос”, а також отримала спеціальну відзнаку на конкурсі фантастичних оповідань “Брама”. Роман письменниці “Лазарус” здобув першу премію на літературному конкурсі видавництва “КМ-Букс” у номінації “Література для дорослих” і вже активно читається та обговорюється не тільки любителям фантастики і фентезі, а й всіма, хто любить атмосферні історії і не байдужий до київських легенд. Ну а про те, які історії любить сама, письменниця охоче розповідає читачам Читай.ua. 

Книга: паперова чи електронна?  Аудіокнига! Це найзручніший формат. Навушники у вуха і можна слухати книгу у транспорті, за кермом, на біговій доріжці. Так само за зручність ціную електронні книги. У мандрівку можна взяти одну паперову чи планшет з цілою шафою книжок. Але, кого я дурю? Насправді, я паперовий букоголік, купую паперові книжки у великій кількості. Це певний фетиш, коли хочеться засунути носа до нового видання і просто дихати фарбою, торкатися ілюстрацій чи залишати помітки на полях. А ще тільки на паперових книжках можна взяти автограф. Хоча Джорджа Мартіна я таки змусила розписатися на портреті “Матері Драконів”, книзі і, здається, якомусь постері. В мене є знайомі, які полюють за книжками з підписами авторів чи за авторами, щоб отримати жаданий розчерк. Паперова книга буде актуальна доти, доки писатимуться книжки.

Книга, з якою асоціюєте себе.  Звісно “Лазарус”! Як хтось з читачів зауважив, це книга з подвійним дном. Хтось прочитає захопливе урбаністичне фентезі, хтось побачить алюзії на реальні історичні події. Інший знайде (вже знайшов) у цілком вигаданому світі роману нетолерантне ставлення до реальних націй. Когось це обурить, а хтось посміється з дотепних вигадок. Книга – це продукт спільної творчості. Це завжди більше, ніж вклав автор. А, згідно із модною теорією “сторіз”, кожна людина – це те, що про себе розказує. Всі ми можемо обирати, у якій іпостасі повставати перед іншими, яку маску одягати чи не одягати. З цього погляду, всі ми з подвійним дном. І кожного можна “читати” з різним ступенем занурення. Достоту як “Лазарус”.

Книги, котрі читати НЕ будете.  Я дуже люблю книги і вони нарівні з членами родини змагаються за простір у нашому помешканні. Поки що люди з невеликою перевагою перемагають. Є певні малоцікаві мені жанри, наприклад, занадто мелодраматичні романи чи безсюжетні роздуми, які пафосно називають “сучасною літературою”. Але поділяю думку Карлоса Руїза Сафона з серії “Цвинтар забутих книжок” – кожна книга заслуговує бути прочитаною. Книга “вмирає”, коли про неї забувають. Я вірю, що кожна книга обов’язково знайде свого читача. 

Недочитані книги.  Є такі, хоча в мене цілий пунктик на “дочитування” книжок, що потрапили мені до рук. Але називати не буду. Бо іноді питання не стільки у якості книги, скільки у внутрішньому стані читача, коли до нього потрапляє та чи інша книга.

Особистість, котра надихає.  На сьогодні це головна героїня американського серіалу “Penny Dreadful» Ванесса Айвс. Хто читав “Лазарус”, зрозуміє про що я) У Лондоні “Penny Dreadful” живуть вампіри, вовкулака, Франкенштейн – Віктор і його творіння, доктор Джекіл, Доріан Грей та інші моторошні істоти. Ванессу оточують “справжні чоловіки”, а вона мала би поводитися, як “справжня” вікторіанська пані – виступати у ролі жертви і давати себе врятувати мужнім джентльменам. Натомість вона не просто подає набої, а й виступає в ар’єргарді боротьби з темрявою. Але не так, як перші суфражистки – парасольками та камінням. Ванесса визнає і приймає свою жіночність. Це її магія. Вона не стає рівною чоловікам чи кращою за них, Ванесса перемагає, розуміючи силу своєї інакшості. 

Музика, що створює настрій.  З музикою в мене складні стосунки. На початку 2000-х один мій знайомий записував з радіоефіру улюблені мелодії. Всі касети називалися “Зборняк про любов №1/2/3 тощо” І це при тому, що поруч могли бути пісні про кохання, війну, уривки з реклами чи обірвані композиції. Просто людина чула гарну мелодію і натискала на “запис”. Щось подібне відбувається і у моїй голові. Для мене мелодія більше, ніж набір звуків. Вона має викликати асоціації, нагадувати настрій, в якому була вперше почута. Тому дуже люблю саундтреки. Наприклад, індірокові композиції з останнього сезону “Твін Пікс” (2017 рік). Чи дивовижне інтро до першого сезону “Справжній детектив”. У категорії «подобається» електронна музика: Avicii, композиції Філіпа Гласса, Вівальді. Сучасна українська музика теж дуже залежить від настрою, обставин чи пори року.

Фільм, що вразив.  “Виживуть тільки коханці” Джима Джармуша. Це квінтесенція всього, що мені подобається у кіно: неймовірна картинка, яку можна кадрувати на репродукції чи листівки, саундтрек (завдяки цьому фільму я дізналася про дивовижну співачку з Лівану – Ясмін Хамдан і закохалася у ліванські колискові). А ще там є надзвичайно красиві вампіри і відповідь на питання – чи можлива вічна любов? Ні, насправді, навіть Джармуш нічого про це не знає). 

Життєве кредо.  Живи так, наче на завтра запланований Апокаліпсис. А це значить цінувати свій час, не боятися втілювати мрії, любити, робити те, що хочеться, а не те що мусиш, визначати пріоритети і оточувати себе тільки тими, з ким захочеться зустріти Апокаліпсис.

“Танго смерті” Юрій Винничук. Це одна з улюблених книг, якщо говорити про сучасні українські тексти. Вона відкрила для мене несподіваний і неймовірно цікавий Львів: довоєнний і у розпал Другої світової війни. Для мене “Танго смерті” передусім про дружбу, попри національність, про кохання, попри смерть, про пригоди і загадки на фоні реальних історичних подій. Неймовірно захопливе читання. Майже ідеальна книга, якщо скоротити сучасну лінію) Крім того, це таки фантастика – твір побудований на міцному фантастичному припущенні.

“Чарівник Земномор’я” Урсула Ле Гуїн. Улюблена книга дитинства. Сама вона закохала мене у фентезі. Набагато пізніше були Толкін і Сапковський, з їхніми ідеально збудованими світами і захопливими сюжетами. Але саме “Чарівник” Урсули Ле Гуїн залишається для мене еталоном фантастичного світу, в який можна безоглядно пірнути, а “істина мова”, що не припускає брехні, концептом, про який досі хочеться думати і вигадувати свої варіанти. 

“Гіперіон” Ден Сіммонс. Якби мене запитали, що спільного між “Лазарусом” і Гіперіоном (таке ніхто не запитає, але раптом), я б сказала: новельна структура роману. Я її підгледіла саме у Дена Сіммонса. “Гіперіон” – неймовірний. Має цільний сюжет, але завжди можна повертатися до улюблених розділів. Мої фаворити – “Пісня Сірі” – найромантичніша наукова фантастика з мого читацького досвіду та історія про віру та релігію, з найвигадливішим фантастичним припущенням – хрестоформами. Ці іншопланетні елементи змушують носія завжди перероджуватися, дарують майже вічне життя, але навіки прив’язують до одного місця і змушують страждати, якщо ти намагаєшся втекти. 

“Щиголь” Донна Тарт. Тут можна поставити хештег не_фантастикою_єдиною. Цей роман у 2014 році здобув Пулітцерівську премію і розказує про дорослішання хлопчика, що вижив після катастрофи. Під час теракту головний герой втрачає матір. Його життя різко змінюється, і єдиним ліхтарем, що освітлює нелегкий шлях підлітка-сироти стає картина голландського майстра Карела Фабріциуса “Щиголь”. Мені пощастило бачити цю мініатюру вживу. Нічого надзвичайного і у той же час – цілий світ на невеличкому полотні. У цьому вся сіль роману Донни Тарт – будь-яке життя може осяяти невмируща краса, і у кожному житті є речі, які варто рятувати з полум’я.

“Відьма” Томас Олде Хьовелт. Спершу був приїзд Хьовелта до Києва, а вже потім я прочитала книгу. Є упередження, що особисте знайомство з автором впливає на враження від тексту. І щось у цьому є. Досі не можу повірити, що така харизматична сонячна людина написала настільки моторошний роман. Бічним зором я досі можу вловити відьму із зашитим ротом і очима, що ховається десь за моєю спиною. Я дуже люблю темну літературу, і “Відьма” – один з найкращих зразків жанру. 

Юлія Буйських “Коли русалки по землі ходили… Жіночі образи української міфології ”. Сучасний, дуже фаховий вітчизняний наук-поп. Звучить фантастично? Але книга справді варта уваги. Юлія Буйських на основі польових досліджень аналізує жіночі персонажі української демонології, розвінчує міфи, наприклад, доводить кабінетність образу «берегині» та дуже цікаво розказує про сучасний стан вітчизняної етнології. Хотілося б, щоб подібних книжок з найрізноманітніших галузей науки виходило якомога більше. 

Пітер Воттс “Сліпобачення”. Це теж ще одна подія у нашому книжному житті. Про плани перекласти і випустити на вітчизняний ринок один з найкращих науково-фантастичних текстів останніх років було оголошено ще кілька років тому. Але перекладати Воттса надзвичайно важко. Недаремно саме з його іменем пов’язують відродження цікавості до наукової фантастики і пік популярності так званої “твердої” наукової фантастики. Тексти Воттса завжди переповнені сучасними науковими ідеями, посиланнями на актуальні дослідження чи теорії. Читати його без базового знання фізики чи вміння швидко гуглити доволі важко. Але хто подолає перші сторінки, отримає справжнє задоволення. “Сліпобачення” – один з найкращих романів Воттса. Про перший контакт, подорожі у космосі і генетично реанімованого вампіра на облавку.

Яцек Дукай “Крига”. Цю книгу українською я чекала кілька років. Яцек Дукай дуже популярний у Польщі. Його стиль неповторний і важко піддається класифікації. Він пише “м’яку” або як ще кажуть, гуманітарну фантастику, при цьому дуже часто вдається до лінгвістичних експериментів. Тут треба висловити подяку перекладачу “Криги” Андрію Павлишину. Перекладати Дукая, почасти, ще тяжче, ніж Воттса. “Крига” – перетин історії і фізики. Після падіння Тунгуського метеориту у Російській імперії почалися незворотні зміни. Час ніби замерз. Революції не відбулася і на початку 1920-х досі живий Микола другий, а Ленін мирно старіє за кордоном. При цьому країну чимдалі більше захоплюють крижані іншопланетяни – люті. Це неймовірне глибоке читання з високим бар’єром входження у текст, але воно того варте.