Фентезі, Ґейман і багато Австро-Угорщини

2018-12-03 21:14:48

Переглядів: 132

http://chytay-ua.com/

Коли кінець року невблаганно насувається, роботи стає більше, натхнення менше, на вулиці холодніше, а в магазинах мандариновіше, писати про улюблене-прочитане на завжди вистачає часу, але все одно хочеться. Тому сьогодні будуть не більш-менш пристойні і детальні відгуки, а так, суб’єктивні і сильно різношерсті замітки. Поки що якось так, з нового року буду виправлятися, але це не точно)

А, ну і маленька ремарка: логіки у виборі книг тут немає, спойлерів, здається, теж, зате букв багато. Ви попереджені) 

Андрій Шарий, Ярослав Шимов «Коріння та корона. Нариси про Австро-Угорщину: доля імперії» 

Історія ніколи не була моїм улюбленим предметом. Я путаю дати і те, який Георг йшов за яким Едвардом, дуже швидко забуваю, хто і чому на кого перший напав і що з того вийшло. Історія – це взагалі як один суцільний спойлер: наперед знаєш, чим все закінчиться. Саме тому я б дуже здивувалася, якби хтось мені сказав, наскільки сильно я полюблю цю книжку. До того ж в неї є цікава передісторія, варта зайвих пари сотень знаків.

***

П’ята ранку. Я у Львові. Речі у вокзальній камері схову. Чекаю, поки розвидниться, і вирушаю на зустріч місту і хорошим друзям. До кордону виїжджаємо аж о 19.00.

- Ти в Відень їдеш? Слухай, є одна дуже крута книжка про Відень і про Будапешт, там взагалі про Австро-Угорщину, але в дуже класному форматі: не тільки про саму імперію, а ще про окремі міста. Дуже гарто написано! Я давно читав, в електронці російською, але чув, що її мають перекласти. Знайдемо вай-фай – подивимося, яке видавництво. Тобі вона точно сподобається! Після неї ще в Відень захочеш!

Знайшли вай-фай. Книгу, виявилося, вже переклали. Зробили це в видавництві «ДІПА».

***

- А давайте підемо на Форум? 

- Давай! Я на Форумі ще не була!

Говорю з кимось, розмахую, як завжди, руками, повертаюся – і розумію, що стою прямо навпроти стенду «ДІПИ». Пронизливий і сумний погляд старого імператора заглядає просто в душу. Це була доля.

Мій примірник книги «Коріння та корона. Нариси про Австро-Угорщину: доля імперії» став, мабуть, єдиним зі всього тиражу, який за три дні побував у трьох імперських столицях: Відні, Будапешті і Львові. Я внесу її в список кращих з прочитаного за рік.

***

Хоча «Корона та коріння» – це історичні нариси і розвідки з пристойним списком використаних джерел, читається вона не менш захопливо, ніж добре написаний історичний роман з харизматичними персонажами і чудовими, соковитими описами міст. Цікаві деталі, щемкі моменти, маловідомі факти з життя останніх імператорів австрійської гілки Габсбургської династії, вкраплення коротких довідок про життя і долі непересічних підданих величезної Австро-Угорської імперії – ця книга дуже майстерно закидає гачки і нікуди ти від неї не дінешся, аж поки сонце Великої Дунайської Імперії не згасне остаточно.

Марія Терезія, вічний кайзер Франц Йосиф, прекрасна і по-своєму нещасна улюблена імператриця австрійців Сісі, вона ж Єлизавета Баварська, ерцгерцог Франц Фердинанд, який так невдало для всієї Європи з’їздив в Сараєво, Карл, останній правлячий імператор Австро-Угорщини – історії цих і не тільки цих людей захоплюють і затягують, а перед очима вже розгортається велична історія, варта того, аби за її екранізацію взялися НВО чи ВВС.

Але «Коріння та корона» – це не просто історії окремих людей і міст. Це перш за все про велику імперію. Можливо, про єдину в своєму роді імперію. Габсбурги не вміли воювати, що, зрештою, їх і погубило. Ці правителі брали іншим: вони одружували, навчали, відкривали університети, розбудовували міста, зводили мости і століттями намагалися зшити докупи те, що зшитися просто не могло – численні народи своєї величезної країни.

Але Габсбурги старалися. Іноді навіть здавалося, що в них вийде. І, можливо, таки вийшло – стара-добра бабця Австрія пустила коріння в душі багатьох нині незалежних країн. На віденський бал їдуть зі всього світу, віденську каву із задоволенням п’ють в Будапешті і не тільки, львівська опера радує око, австрійські часи пам’ятає і Прага, і Чернівці. Сісі досі обожнюють у Відні, відбитки австрійських днів не важко знайти в Сараєво. За Австрії в континентальній Європі з’явився перший метрополітен (Будапешт) і перше оглядове колесо (Відень). Ця імперія себе любила і на собі не економила, але заразом вона і віддавала багато чого, прагнучи розвитку, знань і освіти. Це певною мірою було унікальне державне утворення, дуалістична монархія, яка існували радше всупереч, ніж навпаки.  

З висоти сьогодення, коли минуло століття з часу розпаду Австро-Угорської імперії, ця країна все більше перетворюється на ідилічну, недосяжну мрію, утопічний край і спогад, здатний викликати якісь фантомні ностальгічно-меланхолійні настрої. Так, звучить дивно, особливо якщо зважити, як мало нині живих жили колись під владою Великого Цісаря, але «Коріння та корона» робить незбагненну річ: змушує сумувати за тим, чого ніколи не мав і не знав. Дивне, щемке і незвичне відчуття.

Ну а якщо ви раптом плануєте відпустку, то «Коріння та корона» пропонує непоганий маршрут)

Остап Українець «Малхут»

І якщо вже мова зайшла про бабцю Австрію, то без «Малхута» тут не обійтися. Це дебютний роман франківського перекладача і письменника Остапа Українця, дія якого відбувається у Станіславі ХІХ ст. Головний герой, найкращий бургомістр Станіславова Іґнацій Камінський, намагається розібратися в історії таємничого ордену, зрозуміти, як вона пов'язана з містом, а загалом і дати раду з насущими житейськими проблемами. «Малхут» – це історія про одержимість, про пошук, про те, чи варте те, чого прагнеш, того, що було втрачено, загублено чи знехтувано по дорозі до мети. І про те, чи всі пошуки завершуються успішно. Іноді трапляється, що знайдена відповідь буде зовсім не такою, якою б нам хотілося її бачити. 

Роман «Малхут» (в перекладі з єврейської означає «царство») – це історична симуляція, суміш того, що було, з тим, що могло б бути. Реальні історичні персонажі і події поєднуються з авторською вигадкою і домислами, але настільки вдало, що не завжди виходить відрізнити одне від іншого. 

Книзі можна закинути певну недосказаність, можливо, деяку картонність персонажів, але це все меркне перед тим, яка в «Малхута» мова! Ця книга, особливо ці діалоги, написані такою соковитою, смачною мовою, що їх просто хочеться перечитувати і смакувати знову і знову! Місцева говірка з домішками польської і німецької роблять роман справжнім лексичним і фонетичним задоволенням! (точно знаю, бо уривки я просто зачитувала вголос).    

Остап пише, що якщо Біблія каже правду і кожному буде по його вірі, чимало з нас після смерті опиняться в Австро-Угорщині. Я дуже хочу, щоб він виявився правим! В «Малхуті» Австро-Угорщина така зваблива!

Джессіка Таунсенд «Невермур»

Святий Миколай – просто жирний капіталістичний кіт із хорошим рекламним відділом. У Королеви Йоль є стиль.

Джессіка Таунсенд «Невермур»

Не думала, що буду виступати адвокатом других «Фантастичних звірів», особливо якщо сама маю до фільму купу питань, але слухати про те, що фільм поганий, бо в ньому немає казковості, чарівності і доброї магії Гаррі Поттера - це вже занадто. По-перше, магія там аж з екрану вихлюпується, а по-друге, чому всі вважають, що «Фантастичні звірі» – це як Гаррі Поттер, тільки на пару десятиліть раніше? Чому «Фантастичні звірі» мають бути схожими на Гаррі Поттера? 

Мені ця похмура, сувора і навіть жорстокувата атмосфера і тони дуже навіть подобаються. Про сюжет не говорю, бо в цьому моменті я перебуваю в стані а_що_це_щойно_було??? Бити кулачками і тупати ніжками почну, якщо нічого не буде прояснюватися в 3 частині, а зараз просто заляжу в режим STAND-BY.

Але Різдво скоро, зима скоро, ялинки і мандаринки скоро, тому свята і казковості справді хочеться. Тож якщо душа бажає чарівності і доброї магії першого фільму і книг про хлопчика з блискавкою,  то вихід є: після того, як передивитися / перечитати канонічне семикнижжя Ролінґ («Прокляте дитя» не рахується, то зло і від лукавого), взятися за «Невермур» Джессіки Таунсенд. От де справжня магія, дива і добра казка!

«Невермур. Випробування Морріґан Кроу» – це перша частина трилогії про ту саму Морріґан Кроу, яка начебто проклята і має померти в день власного дванадцятиріччя, але факт існування книжки доводить, що помирати Моґ передумала. Тобто, не зовсім передумала, радше їй допомогли не померти. Зробив це чарівний, милий, таємничий і екстравагантний Юпітер Норт. Він забрав те мале недопрокляте дівчисько в світ магії і дивії – в Невермур (я спершу думала, що ця книжка про якесь котяче королівство, але котяра там тільки один, зате який же це котяра!!).

В сюжеті немає нічого нового і унікального. Магія, незвична школа з випробуваннями, зло, у повернення якого ніхто не вірить до тих пір, поки воно не станцювало просто перед носом у всіх, добрий наставник з купою таємниць, чарівне місце, яке героїня нарешті може назвати домом…

Так, це схоже на Поттера, але це не Поттер. «Невермур» явно не дотягує до масштабності, вигадливості і закрученості ГП, але дуже потішить цікавими персонажами, дотепними смішними діалогами, легкою і захоплюючою оповіддю і двом прекрасним моментам: готелем «Девкаліон», який, як і Хоґвортс, живе власним життям і змінюється, як йому заманеться, і описами Різдва і різдвяних святкувань.

Суперництво Святого Миколая і Королеви Йолі, святкові веселощі і приготування зображені так смачно, мило і чарівно, що це просто не може не зробити «Невермур» прекрасною книгою для різдвяного читання з пледом, мандаринками і какао!

Ніл Ґейман «Сендмен»

Ніл Ґейман. З ним завжди і найлегше, і найважче. Просто Ґейман – це людина, яка вміє розповідати історії. Можливо, сьогодні він той, хто робить це найкраще. Просто тому що Пратчетта і Толкіна вже немає, а Роулінг поки що розповідає одну, хай і величезну, історію. Тому – суб’єктивна думка – мама Поттера поки що на дуже почесному другому місці.

Історії Ґеймана майже завжди створюються зі снів, диму, туманів і напівтонів. Вони дуже схожі на міражі, на димку вдалині над розпеченим асфальтом в пекельно-спекотний день, на танцюючий серпанок на поверхні схованого океану, на густий туман нічного Лондона і на піски, якими керує людина в одязі з темряви. В Ґеймана немає меж і обмежень. В його фантазії змішуються боги, міфології, часопростори і попкультура. Історії Ґеймана творять самі себе і, здається, він сам не завжди знає, куди це його приведе. Його дуже цікаво читати. Як не крути, а Ґейман завжди пише казки, просто майже завжди вони не для дітей. Деяким дорослим, до речі, теж не варто таке читати.

Історію про Морфея Ґейман почав писати у 1989-му і закінчив в 1996-му. Потім ще був приквел, окремі історії про бога Сну, оповідання про його «родину» і всяке таке, але справжнім феноменом, сенсацією і тим, що дуже змінило графічні романи, стали ті перші 75 випусків «Сендмена», він же «Пісочний чоловік».

Дуже важко розповісти, про що ці комікси. Не тому, що вони не мають головного сюжетного осердя, навпаки, дуже навіть мають. Просто «Сендмен» – це наче снігова куля, яка постійно набирає не лише масу і швидкість, а й додає нові темі, персонажів і сюжетні повороти. І чим довше вона котиться, тим більше нових фрагментів додає Ґейман, нових локацій, світів і реальностей. Вони складаються і перемішуються, від книги до книги будують картину Морфеєвого королівства. А потім виходить нова книга, досипаються нові піщинки та нові деталі – і все, з’являється новий світ, якому теж скоро судилося змінитися.

«Сендмен» – це темне фентезі, чорна комедія і хоррор. Тут багато крові, жорстокості і божевілля. Тут предостатньо смертей і навіть є Смерть, бо старші сестрички завжди приглядають за братиками, навіть якщо твій брат – сам Пісочний чоловік. Тут дуже специфічне трактування біблійних сюжетів, оригінальне почуття гумору і дуже багато посилань на пісні та музичні гурти. Цей графічний роман не для всіх, бо чиїсь почуття він образить, комусь здасться занадто темним і жорстоким, а комусь просто вульгарним. Це закономірно. Зрештою, людям ще й, наприклад, не всі казки подобаються, не всі історії видаються їм вдалими, а багато снів вони взагалі воліють забути.

Але який же «Пісочний чоловік» красивий! Такі обкладинки, рисунки і образи створюються для історій, які для автора і художника є по-справжньому важливими. Це історії, які люблять.

****

Хороших снів. Морфей вже повернувся. Тепер все буде добре. Мабуть.