Енді Вейр "Марсіянин"

2019-01-10 20:04:21

Переглядів: 218

http://chytay-ua.com/

Слід з’ясувати, як саме мені з’ясувати все, що я маю з’ясувати.

Енді Вейр «Марсіянин»

ВІД АВТОРА: Це не буде рецензія чи глибокий відгук, де все розкладається, розшифровується і шукаються приховані смисли, наслідування і відсилки. Ні. Це буде твір на тему «Що я думаю про «Марсіянина»?» Тому тут буде багато особових займенників «я» і «мені», за що перепрошую заздалегідь. Але… Зрештою, книжка теж від першої особи написана, тому… 

Марс на сьогодні, мабуть, найпопулярніше серед людей місце в космосі. Не в останню чергу так вийшло завдяки старанням фантастів, кінематографістів, візіонерів, НАСА і Ілона Маска на додачу. Про червону планету пишуть, читають, дискутують і мріють, до неї планують дотягнутися вже в найближчі десятиліття, при цьому активно сперечаючись, хто топтатиме червону пилюку першим. Але хто б там в тих марсіанських перегонах кого не обійшов, ми ж знаємо, хто справжній переможець! Марк Вотні, виходь, не соромся!  

Станом на зараз «Марсіянин» Енді Вейра – це найкраща і наймотиваційніша мотиваційна література, яку мені довелося читати. Серйозно! 

Сюжет тут простий, а завдяки одноіменному фільму 2015 р. ще й відомий кожному. Маємо Марка Вотні, астронавта-ботаніка-інженера, якого волею долі і негоди залишили на Марсі. Вотні, будучи хлопцем впертим, наполегливим, розумним і кмітливим, дивом врятувавшись від неминучої смерті, подумав, що якщо Марс, то Марс, і взявся колонізовувати червону планету. «Марк Ворті. Космічний пірат!» – читаю і одразу бачу гордого Мета Деймона. Та якщо чесно, то після того, як подивишся фільм, дуже важко уявляти головного героя якось по-іншому. 

«Марсіянин» – це по суті «Робінзон Крузо», тільки на новий лад і в скафандрі. Марк, цілком природно, помирати не хоче, а тому робить все, щоб такого не допустити. Він не вигадує велосипед, а методично і буденно (наскільки можна так казати, якщо ти виявився єдиним мешканцем цілої планети) вирішує проблеми і приймає виклики, які виникають ледь не щодня. 

«Будемо хвилюватися в хронологічному порядку» – каже Марк і після важкої праці на Станції чи на поверхні безатмосферної планети вкладається спати або з безвиході по колу передивляється серіали 70их. В особливо трагічні для себе дні колонізатор Марса слухає музику диско, від чого невимовно страждає. 

Щоб не збожеволіти і розповісти людству про те, як він виживав на Марсі (а Марк ще й оптиміст, він від самого початку вірить, що повернеться додому), Вотні робить записи, веде свого роду щоденник і розповідає, як вирощував картоплю і що з того вийшло, як перетворив ракетне паливо на воду, налагодив зв'язок з Землею і потрапив в перше в історії Марса ДПТ. І все це без скиглення, нарікань на тяжку долю, Бога чи НАСА, ниття і голосіння. Є проблема – Марк починає думати – Марк придумує – Марк думає, як здійснити придумане – Марк підключає мозок, знання і логіку – Марк вирішує проблему. Іноді це породжує нову проблему. Але то деталі.

І ще трохи поговоримо про Вотні. Він не супергерой (принаймні, в тому розумінні, якими їх малюють Marvel і DC). Марк – звичайна людина з плоті і крові, він дуже навіть смертний, не вміє літати, дихати під водою і не має за спиною потужного банківського рахунку чи власної гігантської технологічної корпорації. Але Марк має голову на плечах. І, завважте, знання в цю голову не потрапляють просто так, в результаті нещасного випадку чи, навпаки, щасливого збігу обставин. 

Вотні вкладає знання в свою світлу голівку постійно і систематично, він наполегливо навчався і працював ще на Землі, брав участь в складному відборі і виснажливих тренуваннях для екіпажу місії «Арес 3», щиро та безапеляційно вірить в силу науки, має прекрасне почуття гумору і рідкісний дар сходитися з людьми. І від того читати його марсіанські хроніки цікаво і легко: тут немає пафосних роздумів, душевних переживань і глибоко філософських тем, зате є дуже багато «людського» і того, що притаманне більшості з нас: страх, віра, радість, розчарування, надія, втома, відчай, тріумф.  

Емоції Вотні – це емоції звичайних людей, його… розумієш і віриш, що людина справді може так себе поводити. Марк підірвав Станцію: «Все! Мені кінець!! Я тут помру!!! АААААААА!!!!». Марк посидів, глибоко вдихнув-видихнув, заспокоївся, замислився. А в наступному записі читаємо: «Я тут посидів-подумав, і виявилося, що все не так погано, як видавалося вчора. Ось що я робитиму:… »  

«Марсіянин» – це чудовий, хрестоматійний зразок правильної здорової пропаганди знань і популяризації науки в цілому. Так, тут є місце випадку і щасливому збігу обставин, але загалом історія покинутого астронавта – епічна поема про те, як розум, вміння думати, аналізувати, експериментувати і знаходити нестандартні рішення може врятувати вам життя. Застрягли на Марсі? Ну з ким не буває! Але ж ви вчений, до того ж ботанік (!), ви просто не можете здатися! Мінімальний набір для виживання є, а все інше залежить від вас. І трохи від НАСА, звісно) 

 

Мені справді дуже сподобалася ця книга. Не беруся судити про її наукову точність, оскільки я не зовсім Марк Вотні, але це дуже мотивуюча і натхненна історія. Написаний легко, з гумором, «несерйозністю» і купою наукових штук, «Марсіянин» не стає занадто «розумним», а від того нудним і важким для сприйняття. 

Я почав день з горнятка нічогенького чаю. Нічогенький чай готувати дуже просто. Спершу налийте в горнятко гарячої води, потім додайте нічого.

Навпаки! Роман Вейра – це найкраща ілюстрація до знаменитого Never Give Up! Ніколи не здавайся, вір у власні сили, стався до життя і світу легко і з гумором, вір в науку і силу розуму, думай, думай, потім ще раз думай, постійно вчися, не бійся ризикувати і не пасуй перед труднощами, хай би якими великими вони не були. І навіть якщо все навколо проти тебе, якщо здається, що виходу немає і будь-які дії – просто трата часу, згадай, що Марк Вотні повернувся з Марса, а в тебе як мінімум є атмосфера і можливість вибирати музику. В першу чергу «Марсіянин» для мене саме про це.