Поліна Кулакова "Дівчина, яку ми вбили"

2019-05-05 22:34:53

Переглядів: 275

http://chytay-ua.com/

Поліна Кулакова. Дівчина, яку ми вбили. Вінниця, : Дім Химер, 2019 – 160 с.

 

Побутує думка, що у житті важливими є лише дві речі: любов і смерть. Любов – це провідник усього сущого у цьому світі, а смерть, своєю чергою, – це нагадування про те, що час людини обмежений, і, якщо перефразувати класика, найгірше те, що він може виявитися обмеженим зненацька.

Погодьтеся, сперечатися із цим доволі складно. Згадане твердження просочує навколишнє, і не в останню чергу царину літератури, де любов і смерть є мало не панівними елементами. Вони наче невидимі, та все ж наповнюють життя центральних персонажів роздумами, жвавістю і спасінням у тому чи іншому сенсі. І хоча іноді зауважують, ніби всі книжкові історії зазвичай побудовані на трагедії, тут все одно залишається місце для маневру любові, навіть якщо її розуміють неправильно, що саме по собі може залишити фатальний слід, як це, наприклад, відбувається у так званій екстремальній літературі.

Роман Поліни Кулакової «Дівчина, яку ми вбили» саме про це. Замахнувшись на психологічний трилер, авторка покрокувала заздалегідь окресленою колегами стежкою, поєднавши вище зауважену тему з не менш важливим у житті людей причинно-наслідковим зв’язком. Фактично, ми всі про нього знаємо, але не завжди згадуємо чи то пак відслідковуємо, коли щось робимо, тому часто маємо не надто приємні наслідки. Герої Поліниної історії винятком, звісно, не стали.

Більшість проблем дорослих людей корінням своїм сягають дитинства, ну або підліткових років. У цьому віці закладаються багато цеглинок, з яких згодом вибудовується соціальний індивід. Та не секрет, що не всі цеглинки закладають у людях добро, почуття світлого і прекрасного. Іноді вони слугують звичайним муром, за яким, немов у шафі, ховаються скелети. Скориставшись цим знанням, Поліна Кулакова склала історію про, як то кажуть, без вини винуватих підлітків, про замислену школярами дурість, результатом якої стала смерть. Та на цьому написане тільки починається, а за відомими канонами жанру – якщо написане починається чиєюсь загибеллю, то хтось у цій книжці за неї обов’язково мусить заплатити, і не факт, що один.

Сюжет роману доволі простий. Під час загальних гулянь на подвір’ї гине дівчинка. Винуватці ситуації – компанія шкільних друзів – спочатку ніби нічого з цього приводу не відчувають, звісно, крім жалю. Історія з часом забувається, принаймні на позір, і кожен має своє особисте життя і турботи у ньому. Однак зібравшись разом маже через два десятки років, вони розуміють, що давнє насправді не поховане, і тому події починають розгортатися у зовсім неочікуваному для них ключі.

Скориставшись прийомами майстрів жанру, авторка побудувала свій роман на засадах кохання, страху і бажанні помсти, а точніше відновлення справедливості, яка по факту виявляється банальною жагою самозаспокоєння. Претензійний читач одразу помітить за написаним блиск скла окулярів С. Кінга і сюжетний почерк А. Невілла, але, певна річ, тут все-таки маємо індивідуальну історію, на яку Поліну Кулакову своєю чергою наштовхнула історія справжня. Але тут, як у нас заведено, жодних спойлерів, за бажанням можете дізнатися про все самі.

Крім згаданих засад, роман також піднімає доволі цікавий пласт, у якому висвічується людське почуття провини і методи самозаспокоєння. Тобто, на що здатна людина у відчаї, яка не в силах знайти спокою через минуле? Та й наскільки оте минуле зрештою винувате у тому, що з цією людиною сталося чи відбувається зараз? Це питання, які не мають однозначної відповіді, а тому маємо поле для обговорень одвічних людських запитів: хто винуватий і що тепер робити? Складно сказати, що пропонує читачеві авторка, власну відповідь чи просто художній твір на тему. При нагоді поцікавтеся у неї самі, адже тур Поліни Кулакової містами України якраз набирає обертів.

Олександр Завара

письменник, рецензент

author photo