Вікторія Гранецька "Reality show / Magic show"

2019-05-21 09:48:35

Переглядів: 223

http://chytay-ua.com/

Вікторія Гранецька. Reality show /Magic show: збірка оповідань. – Вінниця: Дім Химер, 2019. – 192 с.: іл.

Один з найбільших викликів, які зрештою отримує автор, – це майстерність слова. Не секрет, що вона приходить не одразу. Також слід зауважити: часто вона до автора взагалі не приходить, і він по суті залишається на тому ж рівні, з яким прийшов до літератури. 

Один з аспектів майстерності – це вміння передати /донести читачеві складні для розуміння речі простими словами. Воно стосується і поезії, і прози. Першу не розглядатимемо, принаймні поки що, а от про другу згадаємо. На мою думку, проза має більше просторів для маневру і може виливатися у різні жанрові форми, що своєю чергою полегшує авторові справу. Одна з таких форм, яких на щастя у сучукрліті стає дедалі більше, це оповідання, а точніше – збірки оповідань, що часто об’єднані однією концепцією, покликаною донести до читача хвилюючі письменника речі. Такою є й крайня книжка Вікторії Гранецької «Reality show / Magic show». Її мета вкотре зауважити недосконалість людей – соціуму? – і відсутність почуття міри у тому, що вони коять.

Запропонована видавництвом «Дім Химер» збірка складається з тринадцяти оповідань, формально розділених на дві частини: вигадані і написані на основі справжніх подій. Складно сказати, коли саме письменниця все це спланувала, але складене цілком відповідає сучасній тенденції, тобто твори можна назвати розділеним на окремі частинки романом з різними персонажами, які об’єднуються у одному з оповідань. Подібний хід не новий, його складно назвати оригінальним, але мова зрештою не про ексклюзивність задуму, а про майстерність втілення. І тут авторка добре попрацювала.

Обидві частини «Reality show /Magic show» пронизані хвилюючими Вікторію проблемами суспільства, яке вже давненько загралося у свої жорстокі ігри з навколишнім. Наприклад, однією з найпомітніших тем постає питання захисту тварин, яке має місце як серед реальних історій, так і серед вигаданих. А пронизує усі твори наскрізь той самий людський фактор, що своєю чергою часто стає причиною поневірянь, уроком, який той чи інший персонаж має засвоїти. Та чи засвоює? Відповіді авторка переважно не дає, та й вочевидь не її це справа. У цьому випадку головне, аби читач сам знайшов їх, приміряв на себе і поставив би собі питання: наскільки він /його вчинки відрізняються від того, що коять персонажі історій? Ймовірно, у цьому полягає основна мета збірки.

Що стосується моїх особистих вражень: Справжність мені зайшла більше за Вигадку. І справа не у техніці чи чомусь подібному. Насправді читаючи книжку, вкотре розумієш: хай би що вигадували автори, реальність все ж значно страшніша у своїй жорстокості і подекуди безвиході. Так, можна довго диспутувати про те, що безвихідних ситуацій не існує, але інколи судити про це зі своєю теплої і затишної дзвіниці значно комфортніше, чи не так? 

А що як одного дня людині поставлять діагноз, дуже співзвучний з назвою істоти, яку хворий любив їсти? Чи що, як піддавшись впливу оточуючих, люди роблять геть бездумний вибір, а потім мусять банально виживати, бо втікати від прикликаних проблем зрештою нікуди? А уявіть на хвилинку, що вам до рук потрапив солдат ворожої армії, якому не більше п’ятнадцяти років… Що з ним робити? Те, що велить закон чи, може, совість? А що як одного разу тіла людей почнуть проявляти якщо не всі, то принаймні деякі вчинені гріхи? 

Питань до читача багато, по одному в  кожному закладеному у збірку тексті. І це одна з причин, яка виділяє книжку: Вікторія Гранецька дає можливість не лише спостерігати і переживати, а фактично зануритися у світ персонажа, примірявши його ситуацію на себе, адже фантастики як такої тут немає, бо за винятком кількох нафантазованих речей, інше оточує кожного у звичайній повсякденності. 

Ось тут і маємо один із проявів зауваженої на початку майстерності, яка робить збірку «Reality show /Magic show» якщо не кращою, то принаймні однією з кращих книжок авторки.

Як вже йшлося, попри розподіл на дві частини, у оповіданнях Вікторії все-таки переважає реалізм, реалізм наш, побутовий. Персонажі історій не вихідці і не представники доби тотальної діджиталізації. Навпаки, це селяни, пенсіонери, ветерани АТО і в цілому звичайні люди, що живуть довкола, на відстані руки. З одного боку це іноді дратує, бо хотілося б охоплення так би мовити всього суспільства, але з іншого доволі швидко приходить розуміння, що авторка насправді просто віддзеркалює оточуюче, бо не секрет, що більшість нашої країни такою і є. Це звичайні люди, прості в усіх сенсах. І у цьому, як на мене плюс, один із. 

Що стосується загального враження про збірку, це одна з книжок, які не варто читати всю й одразу. Попри спорідненість оповідань у настроях, вони, зрештою, про різне, і думається після кожного відповідно. Тому мішати все докупи точно не слід. 

Це стосується обох частин, не лише Справжності. Читання залишає по собі цікавий післясмак. І якщо ви любите розважатися, приміром, відстрілом птахів із пневматики, або, як варіант, дозволяєте собі необдумані вчинки, радійте, що ви не персонажі цієї збірки. Хоча, направду, хтозна, як воно. Цілком можливо, що ви вже тут і зараз є героєм чиєїсь незакінченої історії. І що на вас чекає попереду – читайте, за що вам доведеться заплатити, – залежить від Автора.

 

Олександр Завара

письменник, рецензент

author photo