Вільям Бекфорд "Ватек"

2019-06-07 09:59:45

Переглядів: 175

http://chytay-ua.com/

Їхні серця запалали, і саме тоді вони втратили найнеоціненніший дар небес: надію.

Вільям Бекфорд «Ватек»

«Ватек» Вільяма Бекфорда був написаний у 1782 році. Його автор, англійський аристократ, син лорда-мера Лондона, член британського Парламенту, письменник, колекціонер і мандрівник, стверджував, що написав твір лише за один день та дві ночі. Автору було 21. Підтвердити його слова вже не зможе ніхто, а от те, що «Ватеку» судилася слава, визнання і знакове місце в літературі – доведений факт. 

Незважаючи на те, що написана книга французькою (найімовірніше, як данина тогочасній моді), вперше читачі змогли її прочитати у 1786 р. англійською. Семюел Генлі всупереч волі Бекфорда опублікував свій переклад раніше за оригінал, не вказавши імені автора, під назвою «Арабська оповідка. З неопублікованого рукопису». З того часу книга багато разів перевидавалася під різними заголовками і з авторськими правками та доповненнями. 

Однак, найбільша цінність «Ватека» в тому, що цей доволі невеликий готичний роман справив неабиякий вплив не тільки на сучасників. Він надихав Джорджа Байрона, Едгара По, Шарля Бодлера, Говарда Лавкрафта, не приховував свого захоплення від твору Бекфорда і Борхес. Відтворена і передана у книзі атмосфера, відчуття страху, невідворотності та приреченості, ігри вищих сил і людська одержимість – все це читач ще не раз зустріне на сторінках згаданих вище авторів.

Видання 1834 року

«Ватек» – дуже невеликий за обсягом роман. Настільки невеликий, що, можливо, доцільніше було б називати його повістю. Книга розповідає про дев’ятого каліфа з династії Аббасидів на ім’я Ватек. «Книжковий» шлях він починає як розумний, благородний правитель, що прагне захистити свої народи і користується їхньою повною повагою та підтримкою. Однак, Ватеку цього мало. 

Його вабить незвідане і мучить невгамовна жага до нових знань і нерозгаданих таємниць. Каліф любить жінок, добре поїсти і відпочити, але значно більше його цікавить те, що сховане за межами людського розуміння. Ватек зібрав найдивовижніші дивовижі зі всього світу, побудував височенну аж до зірок вежу, навчився читати мову світил і, прагнучи пізнати Велику Істину та здобути неймовірні багатства, почав забувати, що всі під небом. 

На цьому терпіння в Пророка та джинів вичерпується, вони влаштовують Ватеку доленосну зустріч зі страшним, злим і жорстоким чужинцем Гяуром (згодом цим іменем Байрон назве свою поему). Проклятий демон пообіцяє зарозумілому і сповненому гордині Ватеку все, до чого він так прагне, в обмін на страшні криваві жертви. Каліф погодиться. Це стане початком його кінця.   

Роман Вільяма Бекфорда сповнений східним колоритом, розкішними, багатими та вишуканими палацами, пишними стравами і дорогими тканинами, огидними слугами і фатальними красунями. Але не це вирізняє книгу з-поміж багатьох інших, написаних у популярному тоді стилі арабської казки, а той морок, який віє від її сторінок. Темні зловісні сили і сутності, глибокі безконечні підземелля з привидами і проклятими душами, криваві ритуали і жертвоприношення, одержимість, божевілля і вища невблаганна сила, яка завжди нависає над героями – По, Бодлеру, Лавкрафту та іншим справді було чим надихатися! 

А що ж до моралі роману, то: 

Такою була кара за розгнуздані пристрасті та жорстокі вчинки; такою буде кара за сліпу цікавість, що хоче вийти за межі, які поставив Творець перед людським пізнанням; за честолюбство, що прагнучи набути знань, призначених найчистішим розумам, набуває лише нерозумних гордощів.