Алла Рогашко "Сни з колодязя"

2019-06-09 22:55:09

Переглядів: 205

http://chytay-ua.com/

Книгу Алли Рогашко я справді очікувала якось із трепетом.  Ще на початку осені відбулась «невипадкова» зустріч на Форумі видавців у Львові, де в кількахвилинній розмові з пані Аллою ми з подругою дізнались про орієнтовний час виходу «Снів з колодязя» у світ.

І ось, 31.12.18р. в переддень Нового 2019 року, з символічною 19% знижкою від видавництва «Мандрівець» представниця «Нової пошти» передає мені ЇЇ...

Дизайн книги захоплює. Отвір у палітурці спонукає читача пірнути з головою у вир містичного, де переплелись минуле і сучасне.

Ще не знаю, на чому зупинюсь, над чим задумаюсь, але чітко знаю, що побачила для себе.

Надто особисто, тому деякі «збіги» з моїм життям у попередніх книгах авторки я не поширювала, а лише надсилала в повідомленнях.

Цього разу все якось по-іншому...

Ми ростемо, дорослішаємо, перестаємо зациклюватись лише на собі та знаках, бо відчуваємо, що відповіді на деякі запитання слід шукати десь далі. Пора переставати дивитись на світ крізь призму лише своїх окулярів, проектувати все на себе, а варто уважніше вслухатись у зойки Всесвіту, навіть якщо це йде  з минулого.

Якщо в наших силах зарадити, треба спробувати. За умови, що по-іншому – ніяк.

Тема цікава, сюжет захопливий, історично значимий.  У несправедливих війнах загубилась лінія долі багатьох українців. Це актуально. І про це варто писати. А у такий спосіб – поготів, бо це спонукає до роздумів про своє коріння, пошуку власних родинних історій,  пошуку містичних збігів.

Але... ми не знаємо всіх своїх родичів, їхні історії губить час. Єдине – ми можемо за них молитись. Так сила Роду збільшуватиметься, і вони зможуть подбати про нас.

Героям романів Алли Рогашко випадає унікальна можливість. До них приходять не лише їхні родичі, а й інші, розповідаючи про «скелети у давно забутих шафах», вимагаючи співчуття та оплакування. 

Фантастичні подорожі в часі через сни Матвія та Ксенії грають сюжетотворчу роль. Колодязь – портал, повен невпокієних душ. Серед них – дід Матвія. Мабуть, через нього Матвію такий небайдужий цей будинок та і вся історія родини Соломії. Хоча, «хто ж, як не сам дім оповідає тепер свою історію Матвієві?....і, зрештою,.. запрагнув віддати себе в Матвієве володіння» (с. 111) До того ж,  герой має чутливу душу, яка може одночасно бути в кількох часопросторах, поки тіло спить. «В тому дивному стані химерної прострації. Пройшов крізь десятиліття, ба навіть століття; побував у різних часових смугах і навіть втрапляв у перетин містичних сфер» (с. 123)». А потім таке явище спостерігається в його дівчини. Може, через те, що «так трапляється, коли зустрічаєш рідну душу і втямлюєш те одразу, а не з часом, як теж, утім, буває» (с. 64). Вона його споріднена душа.

Але як пояснити, що його портрет точно намалювала дівчинка ще у 1913 році? Мабуть, літературною метафорою. Сни – основне джерело сюжетів авторки, закономірно, що вони ж є поштовхом до подій у творі. Отже, Соломії теж снилися сни.

Одрі Ніффенеггер, наприклад,  в своєму дебютному романі «Дружина мандрівника у часі» пояснює такі мандри Генрі рідкісною генетичною хворобою, чим наближає свій твір до наукової фантастики. Подібне бачимо й у Оксани Забужко, однак «епізоди з життя Адріяна-першого, що їх бачить уві сні Адріян-другий, письменниця  пояснює  науково-філософською концепцію, розробляючи оригінальну фантастичну ідею у руслі  сайєнс-фікшн. Чим доводить теж давно зрозуміле в світі, але далеко не всім очевидне у нас: високої літератури без суттєвого елементу фантастики вже просто не існує», - стверджує  Я. Дубинянська в статті  «Ідеальний роман?» 

Помітно, що серйозно опрацьовано краєзнавчий матеріал Рівненщини. Цікаві факти про будинок, колодязь, дерево та ін. можна дізнатись із авторських приміток.

Якось тематично близько зі згаданими вище творами О. Ніффенеггер та О. Забужко «Сни з колодязя» А. Рогашко стають в один ряд ще з однією дуже цікавою для мене книгою. Це «Забудь-ріка» Братів Капранових. І я з того радію. Автори теж багато працювали з історичними джерелами, вивчали спогади бійців УПА, німецької та Червоної армій, в'язнів радянських таборів та  дослідження підпільного руху 30-х та 40-х років. Містики тут значно менше, хоча «випадковими невипадковостями» (припав мені до душі цей вислів Алли Рогашко) можна назвати зустріч нащадків, що закохалися один в одного, а однакове прізвище спонукало до пошуків своїх дідів, корені одного з яких відшукають в Сибірі, а іншого – зовсім близько: похованого в закинутій могилі, що знаходилась поблизу могил її ж родичів...

Це ще раз доводить, що сучасна література, як і наше життя, рідко буває без містики.

Якщо згадати попередні романи А. Рогашко, то знаковими були погодні негаразди, що служили рубежем, орієнтиром, що скоро відбуватиметься щось непоясниме. Тож, закономірно що й у романі «Сни з колодязя» злива застає героя в кульмінаційний момент - ночівлі в закинутому будинку. Насування цієї ж зливи спостерігатиме Ксеня у своєму сні.

Чимало власне слів та навіть цілих речень має смислові навантаження: тиша; передчуття лиха; те зло; те, що вже було;  якась незрима сила; особливий; ті, хто були полоненими, але насправді ВІЛЬНИМИ; ті, які начебто мали владу, але насправді НЕ МАЛИ ВОЛІ; вільні люди обернулись на метеликів і вільно здіймались у Небо, як їм і належить. Їх авторка сама ж виділяє, наполегливо турбуючись, щоб читач все зрозумів і нічого не впустив.

Художніми деталями роману також є лялька, щоденник, шафа, метелики. А ще цигарки: надто часто герої нервували.

Особливе місце займає в творі поезія Ігоря Григорчука. Завдяки їй Тадеуша Сосновського можна порівняти з  Сулейманом Пишним. Можливо, вся жорстокість вчинків, то данина часові? А душа ж була ніжна. Просто не було поряд жінки, яка б спрямувала, порадила, розрадила..

Хочеться також сказати про образ самого автора та її літературних героїв, які в попередніх романах пані Алли були в стані пошуку себе, свого кохання, свого місця в житті. В цьому ж романі герої «цілісні», ніби «виросли», чітко знають, чого їм треба. Ось тут і є моя паралель. Ми вже не готуємось до життя, ми живемо.

Важлива присвята твору, бо  це присвята синові, який надихнув писати цей роман і народження якого дарувало здатність авторці писати. В ньому – її продовження, він той, з кого точно писаний або ще буде писаний не один образ. Цей роман також спосіб сказати для нього щось важливе. Нехай він це побачить сам. А я дякую за сюжет, композицію та героїв. 

Нич Тетяна

вчитель словесності

author photo