Улюблені книги: Максим Гах

2019-06-26 22:21:44

Переглядів: 358

http://chytay-ua.com/

Максим Гах – львівський письменник, автор роману "П'ятий парк" (2016), збірки оповідань "Прогулюючись пустелею" (2019), а також окремих оповідань та есе, що увійшли до різноманітних збірок та антологій. 

І як читача, і як автора його завжди цікавила фантастична література в широкому сенсі, література, що описує світ, у який проник елемент незвичайного. Разом із тим, Максим Гах завжди високо цінує виразний авторський стиль. "Якщо вірити Борхесу, сюжетів є лише чотири, зате сам стиль оповіді здатний змусити найбанальнішу історію засяяти новими барвами" – каже письменник. А ще, звісно, розповідає про улюблені книги і не тільки. 

Книга: паперова чи електронна?  Не принципово. Шафа, повна паперових книжок, звичайно, тішить як око, так й еґо теж, але свій старенький Kindle я б мало на що проміняв.

Книга, з якою асоціюєте себе:  "Вежа з чорного дерева" Джона Фаулза.

Книги, котрі читати НЕ будете:  Насправді я вже багато чого прочитав із того, що колись обіцяв собі НЕ читати. 

Недочитані книги:  30-40% від загальної кількості.

Особистість, котра надихає:  Річард Лінклейтер

Музика, що створює настрій:  Люблю музику 1970-х, у ній багато внутрішньої свободи. 

Фільм, що вразив:  "Патерсон" Джима Джармуша

Життєве кредо:  Перебуваючи у тілі віслюка, насолоджуйся смаком трави (тибетське прислів'я).

Відразу зауважу, що це список не так улюблених книжок (їх значно більше), як тих, про які з певних причин захотілося б розповісти у цей конкретний момент.

Мірча Еліаде "Генеральські мундири"

Збірка оповідань відомого історика релігії, дослідника примітивних вірувань і міфологій. Одна з тих книжок, за яку я взявся суто з інтуїтивного інтересу, майже нічого не знаючи ні про автора, ні про власне зміст збірки. 

Час і місце дії цих історій важко точно ідентифікувати, хоча це схоже на Східну Європу (Еліаде родом з Румунії) між світовими війнами. Після них у мене залишилося враження, що я побував у тому часопросторі, який австралійські аборигени називають "часом сновидінь". Тут авторський досвід знавця міфології накладається на прекрасний, простий, але дуже прозорий стиль, і на виході ми отримуємо дивні, часто нелогічні у звичному сенсі архетипічні сюжети, візуальним рядом до яких могли б слугувати полотна Рене Маґрітта або фільми Луїса Бунюеля. Як стверджував сам Еліаде, він писав ці оповідання в стані своєрідного трансу. Найсильнішим твором збірки для мене став "Змій", сповнений відчуття глибокої архаїки, яка проникає у сьогодення, і потужного міфологічного саспенсу.

Колін Вілсон "Аутсайдер"

У цій своїй ранній роботі, яка принесла йому раптову славу такого собі британського екзистенціаліста з робітничих низів, Колін Вілсон здійснює масштабне дослідження постаті аутсайдера в літературі 19-20 століть. Він аналізує твори романтиків, Достоєвського, Барбюса, Хемінґвея, Сартра, Камю. Його цікавлять світовідчуття і мотивації персонажів, які в силу різноманітних обставин віддалилися від соціуму, як, наприклад, Мерсо зі "Стороннього". Разом із тим, ця книжка швидше не про літературу, а про життя як таке, тому що досвід аутсайдера так чи інакше знайомий кожному. Вілсонова неймовірна ерудиція і чіткість викладу з легким нальотом класичного британського гумору перетворює цю напівакадемічну розвідки на справді захопливу подорож у світ літератури, яка, як відомо, є нічим іншим, як дзеркалом людської психіки.

Крістоф Рансмайр "Останній світ"

Вперше я прочитав цей роман ще у старших класах, у журналі "Всесвіт". Тоді він мені сподобався, але не більше; мабуть, мій читацький досвід був надто обмеженим, щоб усвідомити всю його екстраординарність. Лише значно пізніше, згадуючи незабутню атмосферу цієї книжки, я зрозумів, що подібних книжок, м'яко кажучи, мало. 

Якщо коротко, то це історія римлянина Котти, який вирушає на східні околиці імперії, до приморського містечка Томи (сучасна Констанца), щоб зустрітися з Овідієм у вигнанні, і непомітно опиняється серед персонажів його, Овідієвих, "Метаморфоз". 

Перше, що варто відзначити, це те, наскільки вільно Рансмайр поводиться тут із різнорідними часовими пластами, які, накладаючись один на одного, створюють дивний ефект: у стародавньому Римі існують сучасні стадіони, автомобілі, ЗМІ; мешканці Томів ведуть спосіб життя, притаманний початкові двадцятого століття. Відчувається також, що, незважаючи на відсилання до класики, автор не претендує на зайвий інтелектуалізм, що його мало цікавить потрапляння на "високу полицю". Оповідь динамічна, насичена влучними деталями. Разом із Коттою Рансмайр проводить нас незвіданими стежками між м'якою провінційною меланхолією у стилі Бредбері і воістину античним трагізмом.

Станіслав Лем "Голос неба"

Замість "Голосу неба" в цьому списку могли б бути інші книжки Лема: "Катар", "Фіаско", "Солярис", "Голем XIV". Все це шедеври постмодерної science fiction (від слова "science"), яка переступає межі жанру, перетворюючись на щось інше: публіцистику, філософське есе, наукову працю. 

В якомусь сенсі Лем – це Філіп Дік навпаки. У своїх пізні художніх творах він стає настільки раціональним, настільки наближається до строгої реалістичності, що в його сюжети просто неможливо не повірити. З фантастичних припущень у "Голосі неба" лише наявність зафіксованого сигналу з космосу. Все інше є дуже ретельним відтворенням буденної роботи команди вчених світового рівня, які намагаються інтерпретувати, розшифрувати, пояснити феномен. Їхні гіпотези, суперечки, побічні продукти досліджень, вільний час на засекреченій базі, схованій в американській пустелі – це книжка, в якій на поверхні відбувається не так вже й багато; навряд чи вона сподобається типовому любителю фентезі чи кіберпанка. Зате вона точно сподобається кожному, хто любить спостерігати процес аналітичного мислення, відчувати його своєрідну раціональну магію. 

Роберт Пірсіґ "Дзен і мистецтво догляду мотоцикла"

Це автобіографічна історія і в той же час філософський трактат. 

Сам Пірсіґ у дитинстві був вундеркіндом з IQ 170. Він на кілька років швидше закінчив школу, але, зіткнувшись в університеті з проблемою множинності робочих гіпотез у природничих науках, втратив інтерес до навчання та пішов у армію. Згодом він все ж повернувся до університету, вже в якості викладача. Саме цей період його життя описується у книжці крізь призму спогадів під час подорожі з сином Америкою на мотоциклі. Головний герой розмірковує про суспільство, етику і філософію, водночас переповідаючи історію свого нервового зриву і подальшого проходження електрошокової терапії з відмиранням старої особистості і народженням нової.

Зізнаюся, для мене ця книжка починалась як досить буденна історія. Проте неймовірне вміння Пірсіґа вибудовувати з розділів свого роду сходинки, якими підіймаєшся все вище і бачиш все далі навколо, зробило свою справу. В кінці цього запаморочливого підйому я озирнувся і вражено усвідомив, що прочитав справжній шедевр!

Гор Відал "Сотворіння світу"

Кір Спітама, посол перського царя в Афінах, пригадує своє довге, насичене подіями і мандрами життя. Він онук самого пророка Зороастра, і цей факт накладає відбиток на всю його долю, лейтмотивом якої є пошук відповіді на питання походження світу, а точніше пошук альтернативних версій цієї відповіді. Герой знайомиться з жрецями Вавилона та Суз, грецькими філософами, Буддою, Конфуцієм, Лао-Цзи. Деякі релігійні вчення видаються йому привабливішими, ніж інші, проте жодне не стає остаточною істиною. 

Хоча проблематика пошуку твердого світоглядного фундаменту серед буремної мінливості сансари тут очевидна, цей роман можна читати, не заглиблюючись у тонкощі компаративного релігієзнавства, натомість сприймаючи просто як пригодницьку сагу, написану з ґрунтовним знанням античної історії у поєднанні зі скептицизмом щодо міфологізації "старих добрих часів" – як відомо, консерваторів Гор Відал недолюблював.

Віктор Пелєвін "Омон Ра"

Сказати, що дебютний роман Пелєвіна написаний блискуче, – це не сказати нічого! Я повертався до нього три рази з інтервалом у кілька років і щоразу виявляв нові глибини, чи точніше нові висоти, чи точніше і те, і те. 

Як для роману книжка достатньо коротка; вона швидше справляє враження довгого оповідання – Пелєвін, майстер висловлювати складну думку коротко і влучно, тут почувається, як риба у воді. Шикарний конденсований стиль, яскраві персонажі і розкидані де-не-де поодинокі деталі, які в кінці складаються в єдине ціле, роблять цю, якщо задуматися, достатньо маразматичну історію радянської космічної програми чимось значно більшим. Тут схований роман-виховання, трагічна драма дорослішання, констатація неминучого зіткнення з тоталітарним монстром соціуму, що вимагає від героя відмовитися від крихкого, сокровенного, сповненого наївної щирості внутрішнього світу, прийняти існуючий порядок речей і врешті стати "як усі".