Книги, НЕ рекомендовані для читання у транспорті!

2019-07-04 22:19:35

Переглядів: 1110

http://chytay-ua.com/

Спочатку заголовок, потім фотографія. У такому порядку, на думку деяких редакторів, читач сприймає статтю журналіста. Потім йдуть підпис під світлиною, перше речення і, власне, решта статті. Але для того, аби заволодіти увагою читача, і цього має бути достатньо: влучний заголовок та яскрава фотографія!

Не знаємо, наскільки ці правила прийнятні для книг, але допоки залишаються люди, які судять книгу за її назвою, які обирають книги за їхніми палітурками, доти ця підбірка буде актуальною. 

Одразу розставимо крапки над «і»! Наведений список є абсолютно суб’єктивним і точно невичерпним, а потрапили до нього книги, які читають редактори цього порталу, незнайомці у громадському транспорті та перевірене і наднадійне джерело – «Окей, ґуґл».

Для чого ми взагалі взялися за таку роботу? Маємо для вас універсальну і безапеляційну відповідь: бо того!

Авжеж, ми могли б скласти список «книг про кохання», «книг для читання у відпустці», «книг, які змінять ваш світогляд» тощо. Але такі підбірки вже є, деякі навіть на нашому порталі. Відтак, пропонуємо вашій увазі список літератури НЕ РЕКОМЕНДОВАНОЇ ДЛЯ ЧИТАННЯ У ГРОМАДСЬКОМУ ТРАНСПОРТІ:

Адольф Гітлер «Майн Кампф» (Mein Kampf)

Взагалі-то вона заборонена. 

Трохи нудного «юридичного тексту»: авторське право діє протягом життя та 70 років після смерті автора. Виключні права на публікацію книги Гітлера у Німеччині належали баварському урядові, однак у 2015 році цей строк сплинув. В Україні книга перебувала під забороною також до 2015-го: у 2009-му «гітлерівська боротьба» була визнана Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі такою, що порушує українське законодавство, розпалює релігійну та національну ворожнечу. Однак, у 2015-му Комісію було ліквідовано. 

І хоча щось у цьому є «мріяли про збереження миру у всьому світі, а закінчили світовою війною», чи у цьому «людина помирає за свої ідеали і аж ніяк не схильна помирати за свої справи», або навіть тут «наступ завжди був і залишається кращою тактикою», а розділ про воєнну пропаганду, мабуть, в молодших класах розбирали юні кагебісти... Утім, не думайте, що можете спокійно собі читати «Майн Кампф» у метро. Статтю 436-1 Кримінального кодексу України ніхто не скасовував! Вона стосується виготовлення, поширення, зокрема, нацистської символіки та пропаганди націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму. 

Олексій Жупанський «Побутовий сатанізм»

Уявіть собі симпатичну дівчину в сукенці з ромашками, яка сидить навпроти в метро з книгою Жупанського «Побутовий сатанізм»… Придивіться до того м’якого крісла, обляпаного кров’ю на палітурці, вдивіться в ті очі білого ходака (?), які визирають з перекособоченої картинної рами… 

«Побутовий сатанізм» – збірка оповідань, об’єднаних (далі текст поцуплено з анотації на сайті «Видавництва Жупанського») єдиною концепцією-стержнем, а «саме шизофренічно-тривожними тенденціями сучасних соціокультурних реалій, а більшість із яких за своєю суттю є страшними та юродивими віддзеркаленями процесу інтелектуального і духовного гниття душі людської цивілізації, який зараз може спостерігати кожен, хто наважиться розплющити очі і поглянути у вічі реальності, що її само для себе вибрало людство, реальності, що більше нагадує ніцшеанську безодню, яка споглядає тебе, в той час коли ти зазираєш у неї». Амінь! 

Тут більш ніж погоджуюся, бо ситуація реально моя! Але ще додайте до сукенки з ромашками торбинку з зображеною п’ятикутною зіркою та юним Володею Ульяновим, як на обкладинці іншої книги Жупанського, «Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек!», і вираз обличчя бабусі-кульбабки, над якою я фактично нависала в переповненому вагоні метро, уявити не важко) 

Оксана Пелюшенко, редактор порталу «Читай.ua»

Марк Сидоній Фалкс «Як керувати рабами»

Дуже дякуємо©, але один «слуга народу» у нас вже є, а інші «слуги» в процесі добору (на жаль, не природного). Утім, якщо згадати 5 статтю Конституції України про те, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, то ця книга може стати у нагоді. Тільки, будь ласка, не читайте її в транспорті! 

Авторка «Переднього слова» Мері Бірд каже, що якби ця «інструкція» була б опублікована дві тисячі років тому, то, напевно, зайняла би провідне місце у списку найпопулярніших книжок з менеджменту. Оповідач, шляхетний римлянин Марк Сидоній Фалкс, дає поради майбутнім рабовласникам щодо різноманітних ситуацій, пов’язаних із володінням рабами. Мері Бірд зазначає, що Фалкс ніби вказує пальцем на нас. Адже деякі з його уявлень і нині допомагають керувати підлеглими. «Чи впевнені ми, що сьогодні «оплачувані раби» аж так відрізняються від справжніх? Чи так уже й далеко ми відійшли від античних римлян?» - задає риторичні питання авторка. Ой, перестаньте, пані Бірд, ви давно були в Україні?

Сунь-дзи «Мистецтво війни»

Ну добре, добре, погоджуємося, ця книга сюди притягнена трохи «за вуха». Ну що тут такого, якщо хтось із пасажирів читає книгу про відточення навиків ведення війни? Можливо, він збирається влаштувати війну за «відкрите-закрите вікно»? Але ж ви пригадуєте, ми не лукавили, коли говорили про суб’єктивність. 

Отже, авторство цього древнього китайського манускрипту приписується генералу та стратегу Сунь-дзи. Сьогодні трактат використовується під час військового навчання у деяких країнах світу. Автор вважав війну необхідним злом, що бажано вести швидко, аби уникнути тяжких економічних наслідків, або ж вести на території супротивника, максимально використовуючи його ресурси. Експерти кажуть, що думки, викладені генералом, можна застосовувати не тільки на воєнному полі бою, а й в будь-якому протистоянні, ба навіть в бізнесі. 

Салман Рушді «Сатанинські вірші»

Окрім назви нічого такого у цій книзі немає (але це не точно).

Написана у 1988 році британським письменником індійського походження Салманом Рушді, книга отримала схвальні рецензії та навіть потрапила в фінал «Букерівської премії». Її жанр визначають як новелу з елементами магічного реалізму. За інтерпретацію релігійної оповіді про Пророка Магомета книга переслідувалась та піддавалась нищівній критиці у мусульманських країнах.

У 1989 році на демонстраціях проти Рушді в Пакистані та Індії вбито декількох людей, поранено більше сотні, лідер Ірану Хомейні віддав наказ про фізичне знищення письменника, у 1991-му перекладача на японську мову було вбито, перекладача на італійську тяжко поранено, а перекладач на перську жив під страхом розправи, поки не змінив ім’я та країну проживання. Вихід книги ускладнив стосунки Ірану на міжнародній арені, а Велика Британія взагалі розірвала з ним дипломатичні відносини. 

Лейн Брайєн «Енциклопедія тортур і страт» 

Застосування тортур, як вказується у вступі до книги, відомо практично у всіх культурах, у всіх народів світу і завжди розглядалося як злочин, що знищив претензії людства на цивілізованість. Тортури, за словами автора, до цього часу використовуються як легальний інструмент судового, політичного терору в більш ніж 60 країнах світу. Але описуються у енциклопедії, в основному, покарання, які застосовувалися в Західній Європі. Методи катувань та знаряддя тортур взяті автором в основному з «готичного» історичного періоду всевладдя інквізиції і полювання на відьом, а також з кривавої історії Стародавнього Риму та інших античних цивілізацій.

Як створювалися гільйотина та електричний стілець? В яких країнах досі дозволені тортури? Що таке колиска Іуди та колесування? Відповіді на ці та інші питання можна знайти у книзі, яку також не рекомендуємо для читання у транспорті. 

Сергій Оксеник «Вбивство п’яної піонерки»

Насправді ця книга потрапила сюди тільки тому, що слова «піонерка» і «вбивство» згадуються в одному рядку. Ні скандальної обкладинки, ні кровожерливого сюжету тут немає.

Судячи із опису книги на сайті «Видавництва Старого Лева», – це детективний роман, історія подвійного розслідування (дітьми та дорослими) злочину. Судячи із назви, цей злочин – вбивство п’яної піонерки у селі Варварка. Як вказується в описі, за злочином стоїть не лише людина, а радянська система (сподіваємося, ми щойно не заспойлерили кінцівку), що безнадійно загрузла в брехні; це роман про маленьку людину на тлі доби, про дружбу, про стосунки в родині, яка також підлягає впливу системи.

 

БОНУС:

Весь Пауло Коельйо. Бо як справедливо зазначив один письменник, якого ми дуже поважаємо і про якого сьогодні вже згадували: «Я терпіти не можу Пауло Коельйо і з підозрою ставлюся до тих, хто його читає». А ще ми могли б поділитися посиланням на статтю «Що робити, якщо твій хлопець читає Пауло Коельйо?», але чого б це нам рекламувати чужі статті?!

Уся Дар’я Донцова. Бо як сказала одна із редакторок цього порталу «Я б не купила книгу Донцової, навіть огорнену в розкішну чорну палітурку. Навіть якби мені за неї доплачували!». Цілком поділяємо таку думку. 

Всі частини «50 відтінків сірого». Чому? Бо так! *Місце для хтивого смайлика*

Христина Пошелюжна

Юридично грамотний книголюб)

author photo