Віталій Запека "Цуцик"

2019-07-05 21:37:15

Переглядів: 476

http://chytay-ua.com/

     -  Який лудий! – людське дитинча стояло напроти. – Я буду звати тебе Балсіком! Балсік, на!

     Цуцик вже чув це ім’я. Давно. В іншому місці, в іншому житті. В хорошому доброму житті, яке тривало надто недовго. Це «Балсік» було знайомим, рідним. Не стримався – вильнув хвостом, гавкнув. Не так, як нещодавно, коли шукав тут ворогів. Тихіше, доброзичливіше.

     На дитячій долоні - помаранчевий м’ячик. Перед тим, як вхопити його пащею, здійнявся на задні лапи, дотягнувся до обличчя дитини. Лизнув. Дитя розсміялось.

… Добре місце. Дарма, що не пахне димом. Лапа вже зажила, Друг видужав, тож зможуть щось вполювати. Не пропадуть. Де тут найближчий ліс та городи з чужими курми?

 

Такою доброю є кінцівка чудового роману Віталія Запеки «Цуцик». Дочитала останні рядки – і в душі відчула себе тою маленькою дівчинкою, уявила, як кидаю помаранчевого м’ячика, і песик з м’ячем у пащі біжить мені назустріч. 

В цілому цей роман про події на Сході України, але за жанром його визначено як антивоєнний, тому що в основі – люди, людяність,  радість життя та біль втрат очима собачати, що з’явилося на світ  під час війни, росте та пізнає світ з усіма його небезпеками та  принадами. Хвиля неймовірно щемких відчуттів накриває протягом читання твору від першої сторінки і до останньої. Читаєш – і переживаєш за цуценя, що втрачає спочатку маму, а потім людську сім’ю, співчуваєш, з кумедних моментів смієшся, а моментами не стримуєш сльозу, бо є й трагічні сторінки. 

Автор три роки був на українсько-російській війні (добровольцем у складі батальйону спецпризначення «Полтава»), тому твір не тільки до болю  зворушливий, а й правдиво описує життя військових на позиції, поведінку, думки, долі багатьох. Жорстока війна показує через відчуття та сприйняття песика світлих людей, що трапляються йому на  шляху, Друзів, яких він самовіддано захищає, та Чужинців, що приносять горе. 

В окремих описаних подіях брав участь безпосередньо сам автор, багато персонажів мають реальних прототипів. У передмові вказано, що роман присвячено Юлії Угнівенко, дівчинці з села Кряковка Луганської області, котра загинула від російських «градів» разом з усією своєю сім’єю, волонтерам Дніпровського госпіталю та собакам на війні (перелічено понад сто імен-позивних реальних тварин, що «в строю ЗСУ»).  

Дякую пану Віталію за цей чудовий роман-присвяту чотирилапим друзям військових. Сама добре знаю, які відносини у собак та військових – взаємна дружба та любов. Милі розумні створіння не вміють говорити, але хвостик та очі усе розказують! 

Впевнена, що кожен, хто прочитає роман, буде глибоко вражений, полюбить, як і усі, хто вже прочитав книгу,  головного героя, а той, хто не має в реальному житті песика, заведе його. Не обов’язково рудого, не обов’язково Барсіка, а такого, що стане справжнім надійним другом.

P.S. Треба відзначити, що книга мала неймовірний успіх на Книжковому арсеналі у ветеранському наметі. Також житомирське видавництво вже оголосило, що подаватиме цей антивоєнний роман на премію «Книга року «Бі-Бі-Сі», а також на Національну премію України імені Тараса Шевченка.

Іще кілька слів про самого автора. Віталій Запєка у цивільному житті  професійно займався фотосправою. І на війні фотоапарат входив в його бойовий комплект. Зробив понад 10 тисяч знімків, чимало яких тепер зберігаються в історичних архівах України з приміткою: «Зберігати довічно».

Писати почав на війн, про війну, насамперед… Цікавими для читачів будуть книги «Батальйон «Полтава». Роки війни. Фото та розповіді», тритомник «Слово про війну», де надруковано багато його оповідань як важливе джерело інформації про те, що відбувається на зраненому Сході нашої країни, з перших вуст. В соціальній мережі «Фейсбук» є тематична сторінка «Книжки В.Запеки».