Жуакін Марія Машаду де Ассіс "Дон Кажмурру"

2019-07-15 14:39:10

Переглядів: 218

http://chytay-ua.com/

Україномовний літературний простір поповнився ще одним твором, який належить до класики світової літератури, — книжкою «Дон Кажмурру» бразильця Машаду де Ассіса, переклад якої вийшов у новоствореному видавництві «Макондо».

Бразилія — п’ята у світі країна за площею і шоста за чисельністю населення. Та либонь небагато з нас назвуть когось із її письменників, окрім Пауло Коельйо й Жоржи Амаду.

Зате ми бачили бразильські серіали! Рабиня Ізаура увійшла у наше життя наприкінці 80-х, і ми досі називаємо свої дачі фазендами, в лихі 90-ті нас відволікала від важких реалій Тропіканка, а тих, що були потім, не злічити.

Тож для пересічного українця Бразилія, як і Латинська Америка загалом, — суцільна мильна опера.

Та нарешті у нас з’явився шанс поглянути на цю частину світу, на її людей, історію та сучасність «незамиленим» оком. Бо в Україні створено видавництво, що спеціалізуватиметься на латиноамериканській літературі, — а цьому регіонові є що запропонувати світовому культурному товариству.

Видавництво отримало назву «Макондо». І ось щойно з-під пресу його перша книжка: один з найвизначніших творів усієї бразильської літератури, роман «Дон Кажмурру» Машаду де Ассіса.

Що ж це за книжка?

I. Слухаємо

Чи підпадали ви коли-небудь під чари іноземних мов? О ні, я не маю на увазі, що ви їх багато знаєте. Можливо, «Київ із зе кепітал оф Юкрейн» є вершиною ваших здібностей. Але чи вчувалися ви у незнайомі звуки? Чи пестили вони ваш слух? Чи збуджували уяву?

Якщо так, то ви мене зрозумієте:

«...вертаючись із міста до Енженью-Нову... задля надання мені флеру родовитого фідалгу... на вулиці Мата-Кавалуш... відправити нашого Бенчінью до семінарії... Це все вигадки Жузе Джіаша... На веранді я зустрів кузину Жусчіну... Жуазінью, ну не будь дитиною!.. Вийдемо біля Пассею-Публіку...».

І ще:

Навпроти нього якраз стояв негр, у якого ми вже деякий час купували кокади:

— Синьязиньйо, яка сьогодні кокада?

— Ніяка, — відповіла Капіту.

— Кокаджінья дуже добра!

— Йди геть, — грубо відказала Капіту

— Дай сюди! — сказав я, простягаючи руку по дві цукерки».

Варто заплющити очі, і самі звуки цього перекладу перенесуть вас до Бразилії!

А тепер порівняємо із російським виданням 1961 року:

...возвращаясь из города в предместье Энженьо-Ново... вот, мол, какой спесивый идальго!... на улице Матакавалос... поместить нашего Бентиньо в семинарию... — «Все это выдумки Жозе Диаса... На веранде я встретил тетушку Жустину... Жоанзиньо, довольно ребячиться.... Мы вошли в Городской сад...

І той самий уривок:

Негр-разносчик, у которого мы обычно покупали сладости, увидев нас, закричал:

— Конфеты, кому конфеты?

— Не нужно, — отозвалась Капиту.

— Вкусные лакомства.

— Уходи скорее, — ответила она тихонько.

— Дай-ка сюда! — крикнул я разносчику и протянул руку.

Де ми? Хто зна!

«Я думаю, мене за це будуть критикувати, але я наполіг і систематично дотримувався принципу фонетичної транскрипції власних назв саме за вимовою Бразилії... Зокрема ім’я головного персонажа в португальській мові вимовляється як Бенчінью, і, відповідно, українською його звати не Бентиньо, якщо транслітерувати, а Бенчінью. Те саме стосується імен багатьох инших персонажів, — розповідав під час презентації на Книжковому Арсеналі перекладач Олексій Шендрик. — Я старався чим більше реалій зберегти, не шкодуючи виносок, пояснень, і ці реалії не завжди суто формальні... Я консультувався з російським перекладом, було цікаво, як російський перекладач усе це переклав, і, як на мене, виглядало більше як роман якогось класичного російського автора, дія якого відбувається в Бразилії».

Певна, багато читачів разом зі мною подякують перекладачеві за його вибір. А ще — за чудовий, живий, невимушений переклад, що має ту властивість, котру повинен мати справді добрий переклад: він настільки прозорий, що жодним чином, жодної миті не стоїть між нами та автором і його героями.

II. Дивимось

Розповідь у книжці ведеться від першої особи: головний герой оповідає про своє життя. Але ця оповідь мало нагадує класичний роман, де розгортається послідовна, широка і розгалужена панорама подій за участи чималої кількости дійових осіб.

Натомість перед нами низка маленьких, часом геть дрібних епізодів, в центрі яких лише герой, його родина, кохана, друг і декілька випадкових осіб. Ніби одна-єдина сцена, яку наша свідомість збирає по частинках. Збирає так само легко, як імпресіоністичну картину з кольорових мазків чи точок — автора не дарма вважають імпресіоністом від літератури.

Власне, зовнішню структуру свого тексту я позичила саме з цього роману.

III. Відчуваємо

На перший погляд перед нами сентиментальна історія кохання 19 століття. Хтось із читачів саме так і прочитає цю книжку, і то буде цікава і хвилююча історія, що триматиме у напрузі до останньої сторінки.

Але, як кожний справжній витвір мистецтва, книжка багатошарова і написана зовсім не для того, аби вас розважити.

IV. Розмірковуємо

У міру того, як спогади головного героя добігатимуть кінця, ви усе частіше загадуватиметесь над питанням: а чи так усе було насправді, як він бачить? Чи не стало драматичне завершення історії його життя результатом викривлення реальности, яке відбулося у його власній свідомості? А якщо так, то що призвело до такого викривлення? Коли воно відбулося? Які зовнішні події стали поштовхом? Які риси особистости героя зробили його можливим? І чи помічали ми, переживаючи разом із ним події його життя, особливих відчуттів, особливого стану атмосфери, якими супроводжувалося це викривлення і за якими його можна було відстежити?

А тоді, подумки відчитуючи цю історію у зворотному порядку (а ви робитимете це знову і знову, бо вона вас не відпускатиме, поки це не буде зроблено), ви побачите, сподіваюсь, усі ті численні віхи та знаки, що їх залишив автор, аби ви змогли знайти відповіді на свої запитання.

V. Оцінюємо

Чого тільки не вбачали у цьому романі критики з часу його створення. І бразильську варіацію сюжету шекспірівського «Отелло», і психоаналітиче дослідження, і детектив, і філософічність, і соціальність, а ще феміністичність, релігійну тематику, фрейдизм; роман називали романтичним, і реалістичним, і модерністським...

Та якщо ви — освічена і вдумлива людина 21 сторіччя, автор говоритиме з вами зовсім не про сентименти і реалії позаминулої епохи і не про проблеми епохи минулої, а про вас самих та виклики сучасного світу.

VI. Усвідомлюємо

А найважливішим трендом нинішнього часу стали найрізноманітніші практики, що допомагають нам розширити свідомість і привнести усвідомленість в усі без винятку аспекти життя: ми вчимося безперервно усвідомлювати свої бажання, думки і почуття, своє тіло і кожну його часточку, а також усе, що нас оточує: людей, події, будь-які прояви матеріального світу з усіма його кольорами, звуками, запахами, аж до найтонших змін атмосфери. Усвідомлення, усвідомлення, усвідомлення — це рефрен сучасности, справжній її імператив.

Ми прагнемо відкинути усі ті збочені, викривлені бачення себе і світу, через які перетворили свою прекрасну планету на величезний смітник, а життя, народжене для радости, — на вир жорстокости і страждань. Прагнемо зажити нарешті із широко відкритими очима — відкритими для Істини світу.

І ця книжка — непоганий тренажер для реалізації цього прагнення.

VI. Діємо

Ті відповіді, що їх кожен з нас знайде для себе, розмірковуючи над романом, безпосередньо застосовні до наших особистих негараздів і невдач.

До стосунків з близькими і не дуже.

До подій історії власної країни, які розгортаються при наших очах, — адже ми щойно бачили, як викривлення свідомости обернулося національною трагедією, і нам треба зрозуміти, що тепер із цим робити і як запобігати такому у майбутньому.

І до історії Землі, яку мусимо нарешті змінити.