Улюблені книги: Павло Дерев"янко

2019-07-17 09:58:45

Переглядів: 234

http://chytay-ua.com/

Для багатьох любителів фентезі, зокрема, фентезі українського, роман Павла Дерев'янка «Аркан вовків», що цьогоріч з’явився у видавництві «Дім химер», став справжнім відкриттям. Книга про козаків-характерників, але без звичних шароварних шаблонів, зате з Гетьманатом, який таки відбувся, відьмами, цепелінами і підписаними кров’ю домовленостями, просто не могла пройти повз поціновувачів жанру!  

А ми не могли відмовити собі в приємності розпитати письменника про його улюблені книги й не тільки. 

Ось що Павло Дерев'янко розповідає про себе: «Можу назватися молодим письменником, але до філологів чи літературознавців не належу. Соцмережі не люблю, у Фейсбуці мене змусила зареєструватися літагентка. Поціновувач відеоігор. У вересні планую вирушити на мотоциклі у невеликий презентаційний тур мого фентезі-роману “Аркан вовків”, першої книги з трилогії “Litopys Siroho Ordenu”, а навесні наступного року хочу видати другу».

Книга: паперова чи електронна?  Паперова.

Книга, з якою асоціюєш себе.  Не асоціюю з жодною.

Книги, котрі читати НЕ будеш.  Будь-яка російська література.

Недочитані книги.  Айн Ренд, «Атлант розправив плечі», подужав тільки першу книгу.

Особистість, котра надихає. Стівен Кінґ.

Музика, що створює настрій. Melodic death metal, black metal, pagan & folk metal.

Фільм, що вразив. Нехай буде «mother!».

Життєве кредо. No gods, no masters.    

Нещодавно у фейсбуці прокотилася чергова хвиля флешмобу “книжки, які на мене вплинули”. Я двічі малодушно відморозився від запрошень (вибачте, Ксеню та Володимире), бо з часом питання на кшталт “твої топ-три автори?” перетворилися на масштабний виклик, який занурює мене у глибини роздумів настільки безодні, що співрозмовник може сприйняти це за кататонічний ступор.

Проте, готуючись до цього допису, я таки зміг підготувати невеликий перелік творів, які в різні часи значно вплинули або/та вразили мене. Перелік, авжеж, далеко не повний, але зараз хочеться розповісти саме про ці.

Всеволод Нестайко «Таємничий голос за спиною»

У дитинстві мою родинну бібліотеку складали видання переважно російською мовою. Одним із виключень були твори Всеволода Зіновійовича – настільки яскраві, самобутні та цікаві, що заклали мені надійний фундамент любові до української книжки. Кожну я перечитував кілька разів: “Тореадори з Васюківки”, “В Країні Сонячних Зайчиків”, “Одиниця з обманом”, але тільки нещодавно я збагнув, що саме містичний детектив “Таємничий голос за спиною” познайомив мене з козацькими легендами та можливістю їхньої сучасної інтерпретації: багато років потому я наважився долучитися до неї власним “Арканом вовків”.

Астрід Ліндґрен «Брати Лев'яче Серце»

З доробку Ліндґрен я в дитинстві прочитав майже все: детектив Блюмквіст і Карлсон, Роня та Еміль з Льонеберґи… Вибір непростий. Я спинився на найбільш контроверсійному і критикованому творі письменниці (численні звинувачення в прославленні ескапізму, самогубства, релігійних сект, тощо) – “Брати Лев'яче Серце”.

У дитячі роки ця книга остаточно зміцнила моє захоплення пригодами у неймовірних краях меча та чарів, і водночас підіймала серйозні питання: смерть, вірність і хоробрість, зрада і тиранія, обов'язок і самопожертва. Не певен, як у сучасних літературних реаліях треба сприймати жанр твору – дитяча казка чи young adult, бо тепер вона видається мені значно гіркішим і сумнішим твором, аніж здавалося у дитинстві.

«Я бачу світло!»

Ґай Ґевріел Кей «Тіґана»

А от і класичне фентезі. Не писатиму про пана Толкіна (лише зауважу, що саме “Володар перстнів” відкрив для мене фентезі та подарував бажання творити у цьому жанрі),  натомість згадаю нашого сучасника Кея, який допомагав Крістоферу Толкіну в підготовці видання «Сильмариліону».

Не розумію, чому “Тіґана” досі не видана українською. Історія про повстанську боротьбу у завойованій країні, чиє ім'я та історію мстивий тиран-маг знищує з пам'яті всіх людей, крім народжених у Тіґані – вони єдині, хто пам'ятають цю назву та можуть промовляти її вголос. А для решти… “He named it Lower Corte, making Corte, their traditional enemies to their north, seem superior to a land that was all but forgotten.” Резонує, еге?

 “Тіґана” – обов'язкове фентезі для всіх пост-колоніальних країн, що зуміли зберегти національну ідентичність після падіння імперій.

ВИДАЙТЕ УКРАЇНСЬКОЮ!!!

Роберт Гайнлайн «Пасинки неба»

Глибоко поважаю тверду наукову фантастику і захоплююся її авторами; між Азімовим, Лемом, Кларком та іншими метрами жанру розбігаються очі.

Історія Гайнлайна про космічний корабель-світ, пасажири якого давно забули про те, що вони у польоті (сама концепція всесвіту зникла, а технічна література сприймається за релігійні тексти, де незрозумілі слова типу “корабель” чи “планети” тлумачаться як метафоричні вирази), міцно зачепила мене у підлітковому віці. Роздуми про природу релігії, соціуму та людської природи за гостросюжетними лаштунками пригод у пост-апокаліптичному техногенному сеттінгу перевернули моє ставлення до питань віри та її мутацій між змінами поколінь.

Видайте українською!

Ейдзі Йошікава «Міямото Мусаші»

Люблю Японію у багатьох аспектах: історія, аніме, ігри та, звісно, література. Особливо історична література. Не знаю напевно, з ким можна порівняти твори Йошікави: глибока, насичена проза про середньовічну Японію, де, попри купу специфічних назв та імен, не губишся.

Історія розповідає про становлення Міямото Мусаші, японського національного героя, автора трактату «Книга п'яти кілець» та найвправнішого фехтувальника на двох мечах. Неймовірно цікава біографія.

Авжеж, видайте українською!

Алан Мур, Дейв Ґіббонс «Вартові»

Не можу не відзначити комікс, який відкрив для мене дев'яте мистецтво. Починалося все з фільму (досі один із улюблених), що розкрив світ супергероїв з іншого боку – повний розрив шаблону! На сторінках оригінального коміксу чекала жорстока й безжальна деконструкція міфу про надлюдей у костюмах, суворо витримана у форматі три на три кадри.

Дуже радий, що комікси в Україні зараз почали друкувати темпами, яких вони заслуговують. Маю велике бажання долучитися до вітчизняної хвилі мальописів власним внеском (поки нічого конкретного, але є плани в цьому напрямку).

Non-fiction

Last but not least. Три книжки, які раджу прочитати кожному:

Ювал Ной Гарарі – “Людина розумна: Історія людства від минулого до майбутнього”

Карл Саган – “Світ, повний демонів. Наука як свічка у пітьмі”

Білл Брайсон – “Коротка історія майже всього на світі”