Стівен Кінґ "Воно"

2019-07-18 15:54:08

Переглядів: 186

http://chytay-ua.com/

Коли я дочитала цю книгу, то спершу подумала: чи не посунути мені з першого місця мого особистого кінґоп’єдесталу улюблений роман “11/22/63” на користь “Воно”? Але ні, таки дуже люблю я цю історію про Кеннеді та подорожі в часі, тому тепер вже не менш улюблений роман “Воно” просто поставлю поруч із фаворитом на тому ж самому першому місці. Бо він того дійсно заслуговує – 1340 сторінок суцільного задоволення! 

Взагалі, у мене досить міцна нервова система і налякати мене дуже складно. Але “Воно” – це таки капець яка моторошна історія! Кількість завмирань мого серця била всі попередні рекорди, а діаметр моїх вибалушених від подиву та шоку очей перевищував усі фізіологічні норми. У цьому ніяке “Сяйво”, ба навіть “Кладовище домашніх тварин” (вибач, котику) не зрівняється з “Воно”. Принаймні для мене. Я вже мовчу про те, наскільки захоплюючий сюжет придумав автор і як майстерно відтворив персонажів. Це той старий-добрий Кінґ, якого багато хто з нас так любить. Не знаю, як це в нього вийшло, але я вірила в реальність усього, що відбувається, навіть коли відбувалися до біса химерні речі. А відчуття власної присутності в тому місці, де розгорталися події, було настільки сильним, наче в той час, коли Воно роздирало свою чергову жертву, я стояла поруч і витирала йому піт із чола.

Якщо казати про сюжет (може, не всі його знають), то тут хочеться згадати діалог між Джої та Рейчел із серіалу “Друзі”, який хоч і стосувався іншої книги Кінґа, але так само добре підходить і до цієї. ”А що такого доброго в цій книзі?”, – питає Рейчел. “Спитай інакше: що такого поганого в цій книзі?”, – відповідає Джої. 

Так от поганого, а точніше, злого, потворного і химерного тут предостатньо. В маленькому містечку Деррі, що в штаті Мейн, орудує страшна сила, яка вбиває дітей. Ніхто не підозрює, яке зло замішане у цих смертях. Ніхто, окрім купки дітей, що звуться Невдахами, які кидають йому виклик і наміряються знищити, поки те саме воно не зробило із ними. Це зло вони називають Воно. Ціною великих зусиль дітлахам на деякий час вдається його приспати. Але через 27 років, набравшись сил, Воно прокидається і прикликає Невдах до їхнього рідного міста, щоб вступити із ними у вирішальну битву. Чим це все завершиться, я, звісно, розповідати не буду. Але пам’ятайте, що це Кінґ, тому у фіналі може статися все, що завгодно.

Резюмуючи, наведу цитату із самого видання:

“У найбільшому та найамбітнішому романі за всю свою кар’єру Стівен Кінґ дарує нам не тільки епопею найстрашнішого горору, а й освітлює коридор, що з’єднує яскраві дитячі таємниці та статечну зрілість”.

Фільм не бачила, але збираюся подивитися. Ну а ти, друга частино фільму, чекай на мене у вересні в кіно!