Фредрік Бакман "Брітт-Марі була тут"

2019-08-03 12:03:14

Переглядів: 161

http://chytay-ua.com/

У певному віці майже всі питання, які людина собі ставить, зводяться до одного: як жити далі? 

Фредрік Бакман «Брітт-Марі була тут»

 

ЗАСТЕРІГАЄМО: після прочитання цієї книги вам може захотітися прибрати робочий стіл, упорядкувати свої думки, викинути мотлох з житла, ба навіть зайвих людей з життя. 

 

Місце, де вже побувала Брітт-Марі, можна легко ідентифікувати за чистотою та порядком. Вона вичищала всі брудні поверхні, до яких тільки могла дотягнутися, з таким ентузіазмом, ніби намагалася прибрати не помешкання, а власне життя. 

***

Шведський блоґер, журналіст та письменник Фредрік Бакман знайомить читачів з прискіпливою Брітт-Марі ще у романі «Моя бабуся просить їй вибачити». З її фанатичним прагненням до порядку. З скрупульозним слідуванням різноманітним спискам, приписам, правилам. Для сусідів Брітт-Марі була справжньою скалкою у дупі.

Але у своїх творах Бакман переконливо гне власну лінію. Він вкотре наголошує, що перше враження може бути оманливим. Ми ж не знаємо, що привело людину сюди. Які потрясіння їй довелося пережити. З ким назавжди попрощатися. Чим пожертвувати. За що боротися. 

«Брітт-Марі була тут» («Britt-Marie var här»), четвертий бакманівський роман,— вийшов друком у 2014 році. Український переклад, традиційно, забезпечило видавництво «Книголав». 

***

Отже, після певних подій Брітт-Марі сідає у власний автомобіль, залишає позаду героїв книги «Моя бабуся…» та потрапляє у містечко Борг. Туди її направило бюро з працевлаштування. Брітт-Марі отримала першу за кілька десятків років роботу. 

Таких містечок, як Борг, тисячі по всій Швеції, Європі та світові. Економічна криза прийшла туди несподівано. Вона позабирала робочі місця і, залишивши по собі вивіски «Зачинено», – попрямувала далі. Тепер оглушливу тишу провінційного містечка порушує лише скрип вивісок, п’яний гул засідателів чи то піцерії, чи то магазину та глухий, методичний стукіт футбольного м’яча об бетонну стіну. 

Перше знайомство Брітт-Марі з Боргом виявилось приголомшуючим. Реальність буквально збила її з ніг. Однак, з усім можна впоратись, якщо під рукою є улюблений миючий засіб та сода. 

***

Бакман, у властивій йому манері, пише просто про складне. Про людей, які втратили все і ось-ось втратять найцінніше – себе. Про квіти на балконі, які ще не виросли. Про дітей, які виросли занадто швидко. Про білі автомобілі з голубими дверцятами. Про сіру скандинавську погоду та абсурдну бюрократію. Про тварин. Про супергероїв (щоправда, тут їх зовсім обмаль). Про футбол. І футболу тут чимало. Бо той кубок серед юнацьких команд – чи не єдине, що змушує мешканців Боргу повилазити зі своїх домівок.

Бакман традиційно, сторінка за сторінкою, абзац за абзацом спростовує перше оманливе враження, яке могло скластися у читача про головного героя. Ким же насправді була Брітт-Марі? Була з тих жінок, хто знаходив у собі сили тоді, коли їм треба було комусь допомогти. І для цього, повірте, треба не менше мужності, аніж збираючись в епіцентр пекла чи війни. 

***

Отже, ця історія трохи більше, ніж про Брітт-Марі, яка захотіла привнести порядку до зневіреного містечка, яке, натомість, не хотіло нічого. 

Ця історія про сорочки, які пахнуть парфумами й розбитим серцем.

Про чоловіків, які помиляються. Про жінок, які шукають у собі сили, аби їх пробачити. 

Про людей, які вірять більше в справедливість, ніж в закон. 

Про страхи, які відчувають самотні люди. 

Про втрату, яка випалює весь кисень з легень. А ще про дружбу, яка може починатися зовсім не з обміну люб’язностями чи посмішок. 

Але насамперед ця історія про другий шанс, який ніколи не пізно давати. Про другий шанс, який ніколи не пізно давати СОБІ. 

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Фредрік Бакман "Чоловік на ім’я Уве"

Фредрік Бакман "Моя бабуся просить їй вибачити"

Христина Пошелюжна

Юридично грамотний книголюб)

author photo