Френк Герберт "Месія дюни"

2019-10-30 08:36:32

Переглядів: 180

http://chytay-ua.com/

Герберт Ф. Месія Дюни : роман / пер. з англ. Н. Михаловської. – Харків : «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. – 256 с.

 

Відважну природу діянь Муад’Діба видно з того,

що від самого початку Він знав шлях, на який був рокований,

але ні разу не збочив зі шляху сього. 

З «Ямв-ал-дін» («Книга Судного Дня»)

Існують твори, які є лише містком між іншими, більш вагомими творами. Тобто як окреме явище, вони — беззмістовні, але як маленька цеглинка над фундаментом — це важлива частина цілої історії. Власне таким твором є другий роман із серії «Хроніки Дюни» Френка Герберта під назвою «Месія Дюни».

Перший роман із серії: Френк Герберт "Дюна"

Дехто міг би охрестити цей текст філером (користуючись сучасною серіальною термінологією) — порожнім епізодом у сазі про пустельну планету Арракіс. І певною мірою мав би рацію, оскільки іноді відчувається певна пустотілість в оповіді, є усвідомлення того, що цей твір є якоюсь надщербленою сходинкою, яку варто перестрибнути на шляху до емоційної кульмінації.

«Месія Дюни» є безпосереднім продовженням історії Пола Атріда — нового управителя пустельної планети Арракіс (Дюна), який заручився підтримкою місцевих племен фрименів, ставши для них Магді — месією, котрий встановить ідеальний лад на Арракісі. Пол поступово реформує життя на Дюні — суворій землі гігантських хробаків, унікальній скарбниці абсолютно цінної речовини — меланж (прянощі). Але, як завжди, існують ті, хто проти нового устрою, ті, хто готує змову проти Пола. Змовники збираються повністю покінчити з імперією Атрідів. Основним знаряддям для  здійснення підступних намірів є подарований імператорові  гхола (клон) на ім’я Гайт, який дуже нагадує Полові вірного вчителя і друга, що віддав за нього життя, — Дункана Айдаго.

Напевно, більшість читачів першої книжки серії вподобали створений Френком Гербертом багатогранний всесвіт, персонажів, які його прикрашають своїми яскравими характерами, і, безперечно, інтриги та пригоди, що захоплюють протягом доволі великого за обсягом роману. Зрозуміло, чому друга частина (яка в українському перекладі займає лише 256 сторінок) отримала певну порцію негативної критики від цінителів попередньої історії про Пола Муад’Діба. У «Месії Дюни» набагато менше дії, динаміки та пригодницької складової. Це радше політично-релігійна драма, сповнена внутрішніх монологів і роздумів, можливо, спричинених дією прянощів.

Наскрізною темою книжки є здатність Пола до передбачення майбутнього. Він пригнічений владою, яку отримав. Часом він ненавидить навіть власноруч створену імперію і зневажає свої ж думки. Пол збудував навколо себе цілий світ і сам став його центром. Він обгородив себе стінами Твердині, яка могла захищати лише фізично, але перебуваючи в трансі провидіння, Муад’Діб «внутрішнім зором продовжував бачити падіння місяця» (стор. 125), відчував химерність власних укріплень. Величний Пол Атрід заблукав у метушні почуттів, заплутався поміж люттю і нудьгою, стомився від знання свого наступного кроку — прозірливість його була не тільки даром, але й важким тягарем. Пол став неймовірно могутнім, та навіть для найсильніших є певні обмеження, переступивши які вони знищать самі себе.

Насправді, «Месія Дюни» має свої переваги. По-перше, читач отримує певне розширення всесвіту Дюни, з’являються нові поняття, раси й персонажі. На сторінках цієї книжки ми зустрічаємо Бене Тлейлаксу, лицепляса, гхолу, згадки про карти Таро Дюни. По-друге, повнокровнішими стають окремі образи, зокрема образ Алії — рідної сестри Пола Атріда. Вона — особлива, оскільки до народження піддана впливу Води Життя, «отрути просвітлення». Алія ще до появи на цей світ увібрала в себе досвід усіх превелебних матерів, але тепер вона доросла не тільки розумом, а й тілом. Алія має власний храм, їй поклоняються люди, оскільки вона такий самий об’єкт їхньої релігії, як і її брат. До речі, навіть у цьому персонажі простежується проміжне значення «Месії…» в серії про Дюну. Алія ніби нарощує м’язи, наповнюється певною суттю, щоб вийти на авансцену в наступному романі.

Щодо недоліків книжки, то вони, безперечно, є. Передусім це її внутрішня малорухомість, яка змусить частину читацької аудиторії почати нудьгувати. Дія переважно відбувається навколо питання зради і провидіння, та зважаючи на те, що після подій першого роману минуло дванадцять років, то дуже не вистачає хоча б невеличкої ретроспективи, аби читач міг з’ясувати, яким чином усе змінювалося за цей час у світі Дюни. До того ж, кілька сюжетних ліній не набули необхідного розвитку, хоча мали неабиякий потенціал для цього, деякі поняття так і зосталися непоясненими. Основну причину певних недомовок і відчутну порожнистість другої частини саги вбачаємо саме в обмеженому обсягу тексту та прагненні відкласти фабульний розмах на наступну книжку серії. Хай там що, але Френк Герберт, безсумнівно, лишає читача в передчутті третього роману — «Діти Дюни».

Ігор Ярославський

Читаю, рецензую, пишу.

author photo