Чайна М’євіль "Вокзал на вулиці Відчаю"

2020-01-30 21:40:27

Переглядів: 238

http://chytay-ua.com/

Тиша. А потім ми сперечаємося. Швидко. Схвильовано. Висуваємо кандидатів і відкидаємо їх. Критерії відбору збивають з пантелику – ми обираємо приреченого чи проклятого?

Чайна М’євіль «Вокзал на вулиці Відчаю»

 

А це, бляха, що за цирк?

Чайна М’євіль «Вокзал на вулиці Відчаю»

Як би завзято вчені не сперечалися про теорії мультивсесвіту, скільки б не ламали списи об питання про те, скільки ж світів існує насправді, справжні книголюби, особливо фентезілюби, лише тихенько посміюються. Вони знають відповідь: світів, насправді, безліч! 

І цим людям варто вірити! Вони вже встигли повоювати в Нарнії, посидіти у «Трьох мітлах» в Гоґсміді, оглянути кожен закапелок Ширу та й решти Середзем'я. Багато з них без особливих труднощів опинилися в Вестеросі чи в Задзеркаллі. Не важко знайти тих, хто з задоволенням крокує небезпечними вулицями Кетердама, Каморра, Археона чи Анк-Морпорка. Хтось, звісно, не проти проникнути в оселю Вічних, дехто не може обрати серед розмаїття світів, які причаїлися в Лондоні, а комусь достатньо затишного готелю «Девкаліон» в Невермурі. 

Але є і місця, куди вам навряд чи захочеться потрапити з доброї волі. Мордор, наприклад, Арракіс чи величезне місто-держава Новий Кробузон. А проте, якщо доля все ж закине вас на сторінки книг Чайни М'євіля, так просто ви цей незбагненний мегаполіс не покинете. Бо це достобіса реальний вигаданий світ, безжальний, жорстокий, незвичний, але безмежно звабливий. Це як з метеликом, що летить на полум’я свічки. Шанси вижити, до речі, у вас з метеликом будуть приблизно однакові… 

Новий Кробузон – головна локація і повноцінний персонаж роману «Вокзал на вулиці Відчаю» (Perdido Street Station) британського письменника Чайни М’євіля. Цією книгою, написаною у 2000 р., починається трилогія про Бас-Лаг, до якої входять також книги «Шрам» (The Scar) та «Залізна рада» (Iron Council). Хоча М’євіль не забуває про свій дивний і непередбачуваний світ, час від часу повертаючись до нього, наприклад, в оповіданнях. 

«Вокзал на вулиці Відчаю» часто відносять до так званого «нового химерного фентезі». Сам автор каже, що його роман – це фентезі в альтернативному світі з вікторіанською технологією, тож це радше не феодальне суспільство, а ранньоіндустріальне капіталістичне, з яскраво вираженими рисами загниваючої поліцейської (а ще корупційної та олігархічної – О.П.) держави. Якщо до цього опису додати елементи стімпанку, абсурду і навіть гротеску, то можна отримати картину того, що криється за стінами міста, в якому всі колії перетинаються на тій злощасній вулиці Відчаю. 

Дивні речі творяться у Новому Кробузоні — велетенському мегаполісі, де співіснують найрізноманітніші раси й екзотичні тварини. В ньому з’являються химерні і смертельно небезпечні істоти, що загрожують усім решта, — глитай-нетлі. Вони вриваються у сни й свідомість містян, полюючи на них і випиваючи їхню пам’ять дотла. Навколо цих літаючих почвар зав’язуються події, що переростають у криваву драму з багатьма дійовими особами. Тут і вчений-винахідник двигуна кризової енергії зі своєю коханою хепрі (напівлюдиною-напівкомахою), і могутній бос злочинного синдикату, і представники корумпованого уряду, і повітряні мисливці ґаруди (напівлюди-напівптахи), і конструкти (щось подібне до біороботів), і пороблені — організми, хірургічним способом зліплені з різних видів живих створінь. Є також водяники, какти, вірми... А між ними всіма, у різних вимірах, мандрує велетенський павук Ткач — уособлення неземної сили і мислення. 

З анотації 

Оскільки це перша книга трилогії, то і завдання перед нею стояло не з найпростіших: не просто розповісти історію, а познайомити читача з новим для нього сетингом. Чи впорався «Вокзал…» з цим? Безперечно!  

Не поспішаючи, плавно, продумано і доречно М’євіль розповідає не лише історію міста, а й історію світу Бас-Лаг в цілому. Ця історія триває вже тисячі років, однак, автор органічно вплітає її в сюжетну канву роману. А ще розповідає про географію, економічні зв’язки між країнами і континентами, особливості їхніх політичних систем і суспільних норм. Це справді дуже продуманий всесвіт, в якому увага приділяється всьому: мові, зброї, звичкам та звичаям. А враховуючи, що одна з ключових тем «Вокзалу…» – взаємодія між расами і класами, отой знаменитий орвеллівський постулат про рівних і рівніших, класова боротьба зі всіма її наслідками, то така деталізація дуже допомагає глибше зануритися в сюжет, зрозуміти мотивації і першопричини героїв. Особливо цьому сприяє те, що М’євіль розповідає про всіх: хепрі, ґаруди, какти, водяники, рукохапи, вірми… Так, вони дуже різні. Так, багато в чому вони страшенно схожі. 

Особливо детально пропрацьований Новий Кробузон. Це не просто локація і місце дії, не місто в вакуумі, це повноцінний персонаж, складний і важливий майже так само, як Оран для «Чуми» Камю. Це не рай на землі. Це місто не захищає слабких і скривджених. Тут царює корупція, процвітає проституція, дискримінація і утиски, діє підпільний рух опору, а кожним районом управляє свій місцевих князьок. У Кробузона є мер і вибрані партії влади, однак керують ним тіньові ляльководи. Але всупереч всьому злу, бруду, смороду, злочинам і жорстокості, Новий Кробузон магнітом притягує всі раси. Трапляється, що вони навіть знаходять те, що шукали.

Однак, яким би безжальним не був Кробузон, у світі Бас-Лаг є дещо набагато страшніше за нього. Це нелюдське, неприродне зло, що з’явилося тут з іншого виміру і розквітло через людську тупість і жадібність. Зло, яке дуже нагадує роботи Ганса Р. Гігера. Воно має форму і мету, проникає в сни і випиває мешканців міста, але разом з тим перебуває в декількох вимірах, тож самотужки ніхто в Кробузоні з ним не впорається. Для того, аби здолати нетлів, доведеться просити помочі в істоти навіть більш загадкової, алогічної і прадавньої – у Ткача. Цей велетенський павукоподібний естет з власним баченням прекрасного пробігає світовою павутиною, плетучи та ремонтуючи її. І наскільки ж жалюгідними, слабкими та скороминущими виглядають люди на фоні цих істот!      

Але не тільки злу з паралельних реальностей є чим зайнятися в Кробузоні! Тут боряться за своє кохання, життя і майбутнє представники різних рас і навіть Рада Конструктів, штучний інтелект, який самозародився через чи то технічний збій, чи то вірус чи, можливо, за Великим Задумом. Це розумна, логічна і абсолютно прорахована свідомість, без почуттів, сумнівів та жалю, який поступово підкорює, скажімо так, біологічних істот… Скайнет. Початок – замовляли?

«Вокзал на вулиці Відчаю» цілком виправдовує свій статус химерного фентезі. Головних героїв тут важко назвати справді героями. Немає – за незначним винятком – і симпатичних персонажів. Номінально головний герой – лінивий, опецькуватий і самовпевнений, а ще маємо ґаруду, покараного за непрощений злочин – крадіжку вибору, пана Пістрявого, який постає як мішанина всіх рас і видів, злочинців, вбивць, хабарників, ділків і Пороблених різних форм та ступенів каліцтва. Маємо достатньо лайки, відразливих описів і живий труп, яким керує та сама Рада Конструктів. Як? Та просто відрізавши людині пів голови і встромивши кабелі в її мізки! І як би парадоксально це не звучало, але така грубість, незавуальована брутальність і відверта некраса не відштовхує від книги, не викликає бажання відкласти її та помити руки. Навпаки! Це радше той випадок, коли аби цілком одужати, потрібно продертися через всі стадії хвороби.

…Вам і справді навряд чи захочеться добровільно прийти в Новий Кробузон. Але якщо так трапиться, що насмішка богів закине вас туди, то пройти крізь відчинені двері і покинути місто ви не захочете, аж поки не доберетеся до останніх його сторінок.