Роздуми Йосипа Бродського

12.03.2016

Переглядів: 1202

http://chytay-ua.com/

Про мистецтво. Якщо мистецтво чому-небудь навчає, то саме індивідуальності людського буття. Будучи найдревнішою та найбільш буквальною формою приватного підприємництва, воно добровільно чи примусово, сприяє в людині відчуття розвитку індивідуальності, унікальності, особливості – перетворюючи її з суспільного примата в особистість.

Багато чого можна розділити: хліб, дім, переконання, коханку – але не поезію, скажімо, Райнера Марія Рільке. Витвір мистецтва – а особливо література та зокрема поезія – звертається до людини тет-а-тет, вступаючи з нею у прямі стосунки, без посередників. За це і не долюблюють мистецтво, а особливо літературу і зокрема поезію, володарі загального блага, повелителі мас. Тому, що там де мистецтво залишає свій слід, де прочитано поетичні рядки, вони виявляють на місці бажаної згоди та одностайність – незгоду та сумнів.

Про кліше. В буденному житті ви можете розповісти той самий анекдот тричі, і тричі викликати сміх, стати душею компанії, суспільства. В мистецтві подібну форму поведінки називають «кліше».

Про унікальність кожного. Незалежно від того, чи є людина письменником або читачем, її завдання, перш за все, полягає в тому, щоб прожити своє власне, а не навязане ззовні, нехай навіть найблагородніше, життя. Воно у кожного з нас одне, і ми добре знаємо, чим все це закінчиться. Було б нерозумно, використати цей єдиний шанс на повторення чужої зовнішності, чужого досвіду, на тавтології – тим паче, що повелителі мас, по вченню яких людина готова на тавтологію, в труну з нею не ляжуть і спасибі не скажуть.

Про державу. До тих пір, поки держава дозволяє собі втручатися у справи літератури, література має право втручатися в справи держави.

Я не пропоную замінити державу бібліотекою – хоча така ідея мені неодноразово спадала на думку – але я не маю сумніву, що якби ми обирали наших володарів на основі їх читацького досвіду, а не на основі їх політичних програм, на світі було б менше горя.

Про естетику. Всяка нова естетична реальність, яку породжує література, уточнює для людини реальність етичну. Тому, що естетика – матір етики і поняття «добре» та «погано» - це поняття, в першу чергу естетичні, які передують поняттям «добра» та «зла». В етиці не «все дозволено», тому що в естетиці не «все дозволено». Немовля, яке з плачем відштовхує незнайомця, або навпаки пригортається до нього, інстинктивно здійснює вибір естетичний, а не моральний.

Про книгу. Книга є надійнішою в якості співрозмовника, аніж приятель чи коханка. Роман або вірш – це не монолог, а діалог письменника з читачем… І під час цієї розмови письменник рівний читачу, як і навпаки, незалежно від того, відомий він автор чи ні. Ця рівність – є рівністю свідомості, і вона залишається з людиною на все життя у вигляді пам’яті і, рано чи пізно, визначає поведінку індивіда.

Книга є засобом переміщення в просторі досвіду, зі швидкістю перегорнутої сторінки.

Про страшний злочин. Не існує законів, які захищають нас від власних помилок, ні один кримінальний кодекс не передбачає покарання за злочин проти літератури. І серед цих злочинів не є найважчими – переслідування авторів, цензура, спалення книг у вогні і т.п. Існує злочин більшої тяжкості – зневажання книг, їх не читання. За цей злочин людина розплачується всім своїм життям; Якщо ж його вчиняє ціла нація – вона відплачує за це своєю історією.

Краще бути останнім невдахою в демократії, аніж мучеником або повелителем думок в деспотії.

Світ, скоріш за все, врятувати вже не вдасться, але окрему людину завжди можливо.

Йосип Бродський,цитати з виступу під час вручення Нобелівської премії з літератури 1987 року.

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.

Слава Славський

Адмін Telegram, редактор рубрики Роздуми. 

Сторінка автора в Facebook

author photo