Богдан Дячишин «Ословленого світу таїна»: есеї про літературу – Львів: Растр -7, 2022 – 200 с.
Об’єднати Україну словом рідною мовою – саме для цього працює плідно та невтомно львівський мислитель, науковець, письменник, «активний читач», популяризатор читання Богдан Дячишин. У творчості шановного автора мене найбільше захоплює, вражає те, наскільки багато книг читає автор, статей у літературних часописах газетах, на сторінках різних Інтернет сайтів.
У новій книзі есеїв про літературу «Ословленого світу таїна» дуже багато посилань на цікаві книги сучасних письменників та мислителів минулого. Богдан Васильович запрошує читача розмислювати, аналізувати прочитані тексти, а отже співтворити неповторний світ художнього слова рідною мовою.
Особливістю книги стало те, шо вона присвячена «світлій пам`яті Любомира Сеника». Так, буквально з перших рядків, авторові вдається спонукати читачів поцікавитися життям та творчістю письменника, літературознавця, професора української літератури ЛНУ Франка. (Любомир Сеник відійшов у засвіти у квітні 2021 року.)
Пан Богдан глибоко осмислює численні книги, наприклад, фантастичний роман Любомира Сеника «Райський світ», переклади античних мислителів та поезію Андрія Содомори, Павла Мовчана, Світлани Антонишин, Марії Маш, Богдана Смоляка, Богдана Чепурка, Миколи Петренка, Ірини Калинець та багатьох інших літераторів. Всіх авторів, яких цитовано у книзі, неможливо охопити в короткому огляді. За найскромнішими підрахунками посилань понад 50, але у цьому випадку я аж ніяк не претендую на точність...
Далі зосереджуся на власних рефлексіях після прочитання книги «Ословленого світу таїна». Автор ненав’язливо спонукає замислитися над актуальними проблемами та викликами сьогодення.
«Сильні світу цього керуються своїми амбіціями і не бажають співпрацювати з Богом. Саме тому чи не дев’яносто відсотків тих, у кого Святе Письмо лежить на поличці, не читають його».
Цілком поділяю думку автора про те, що найголовніше завдання для кожного, хто любить та цінує рідну Україну – творити добро, сумлінно працювати на своєму місці, навчитися брати на себе відповідальність за власне майбутнє, перестати почуватися винним, активно мислити критично, таким чином застановляючи себе на успіх, а не на поразку.
«Місія України, українця – нести світові дух правди, щоб оживити замертвілу суспільність до життя».
Характерною особливістю творчого стилю Богдана Дячишина є цитування думок інших майстрів слова. Ось як влучно автор пояснює мету такого художнього прийому.
«Це, що пишу – не є рецензіями на ті чи інші тексти, які торкнулися мого серця, а радше розмислами про те, що автор хотів донести читачеві, бо «Сила і спасеннє лежить у нас самих, у праці над освітою...» ».
Тема розуміння та сприйняття Всевишнього як Абсолюту і поверхневість у дотриманні обрядів; вміння бути вдячним за кожний прожитий день на світі, потреба у постійному самовдосконаленні, духовному зростанні – це лише деякі аспекти, над якими автор пропонує замислитися кожному, хто гортатиме сторінки його книги для вдумливого читання. Правду кажучи, можна цитувати ледь не кожну сторінку написаного, помітно, що письменник сам відчув або пережив емоції, почуття, переживання, про які пише.
Небажання чи радше недостатній розвиток критичного мислення або, інакше кажучи, нестача «вміння любити і думати» – це, на думку автора, є причиною кризи моралі у суспільстві, яку переживаємо на сучасному етапі розвитку України та світу.
«... людство безнадійно тупіє, ми живемо в епоху тотальної деградації і людство самоліквідується від тріумфу масової глупоти» - цитує Дячишин думку Володимира Єрмоленка.
Ще однією рисою цієї та інших книг автора є повторення вже сказаного. Ймовірно, когось із читачів такий прийом може здивувати або збентежити. Для того, щоб відшукати ключик до серця скептиків, письменник по-батьківськи терпеливо роз'яснює:
«Я ж повторюю речі актуальні на щодень, які потрібно пам`ятати вдень і вночі: покоління приходять і відходять, а правдиві слово, думка повік пробувають і не стираються з пам'яті вічности».
Цікаво, що частиною книги стали рецензії та відгуки на попередні книги Богдана Дячишина. Авторами цих тексів є критики, літературознавці, письменники Ігор Фарина, Петро Шкарб`юк, Євген Баран, Марія Маш, Надія Гаврилюк та інші.
Знову пан Богдан справами, а не словами, засвідчує, наскільки важливим для нього є популяризувати творчість не лише знаних майстрів на ниві слова, але й молодих авторів.
Словом, кожний, хто наважиться зазирнути до «Таїни ословленого світу», захоче бодай спробувати її осмислити відкрити для себе, неодмінно знайде те, що стане близьким, рідним, важливим саме для нього, щоб докласти власних зусиль, аби енергії духовності та світла у світі стало на крихточку більше.