Джеймс Джойс "Улісс"

03.02.2016

Переглядів: 11083

http://chytay-ua.com/

Почну з того, що про роман легендарного ірландського письменника Джеймса Джойса «Улісс» вперше я почула від своєї подруги понад 10 років тому. Від тоді і практично по вересень минулого року я постійно чула, мов мантру, що треба його купити і колись прочитати. Спочатку була спокуса придбати «Улісс» російською, адже українського перекладу на той час не існувало. Проте ціна на якісні московські видання постійно кусалась, та й дуже великого бажання читати цю книгу тоді не було. Аж ось Видавництво Жупанського, яке завжди уміє здивувати своїх читачів, анонсує появу українського видання «Улісса». Відповідно питання про те, якою мовою читати, відпало само собою, і я починаю з найсправжнісіньким нетерпінням чекати на нього. 

Напевне всі чули, що роман «Улісс» є важкопідйомною книгою, яка дається не кожному, про його сюжетну лінію побудовану за аналогією до гомерівської «Одіссеї» і про потік свідомості. Я теж таке чула і, чесно кажучи, мене це завжди лякало. Я чомусь була твердо переконана, що перед «Уліссом» потрібно спочатку нагадати собі сюжет грецького епосу, відомого мені ще з шкільних років. Проте Олексій Жупанський переконав мене цього не робити, бо для «Улісса» прочитати «Одіссею» Гомера надто мало, треба орієнтуватися взагалі у всій історії літератури, тому краще за все просто читати його як цікавий психологічно-пригодницький роман. Що я й зробила. 

«Улісс» складається із трьох частин, 18-ти епізодів на 682-ох сторінках. Це немов би цікава і дуже складна гра для справжніх інтелектуалів із різними ступенями складності, чи левелами, як в комп’ютерній грі – від найпростішого до найскладнішого. Найважче було читати 15 епізод. Були моменти, коли я відкладала книгу, хитала головою, про себе лаялась, а потім бралася за неї знову. Чому? Бо 15 епізод складається з таких моментів, які іноді дуже важко уявити. Я включала свою фантазію на повну силу, я ґвалтувала себе, примушуючи прочитати і вифантазувати собі те, що уявити здавалось неможливо! Саме тоді мені спало на думку, що можна було б екранізувати «Улісс» аналогічно фільмові французького режисера Жана-П’єра Жене «Амелі» (2001). А чому б ні? Я вважаю, що цей роман треба вводити в маси, удоступнювати. До того ж тут дуже багато тонкого гумору. Якщо ж майстерно поєднати комічне і трагічне, підібрати гарну музику, спростити сюжет, запросити геніальних режисера і оператора… І опля! «Улісс» стане чи не найулюбленішим фільмом мільйонів поціновувачів. 

Звичайно, що на сьогоднішній день дехто вже намагався екранізувати цей твір, наприклад: американець Джозеф Стрік - «Улісс» (Ulysses, 1967) та ірландці Пет Мерфі - «Нора» (Nora, 2000) і Шон Волш – «Блум» (Bloom, 2003). На жаль, я не бачила жодного з цих фільмів, але чомусь переконана, що переглядати їх буде чи не складніше, ніж прочитати саму книгу. 

Зрештою, «Улісс» справив на мене дуже сильне враження. Я захоплювалася ним практично з перших сторінок. Але, зізнаюсь, поки я не почала розуміти про що у ньому йдеться, читати його було надзвичайно нудно. Зважте 682 сторінки за 69 днів, це, мабуть, найдовший термін протягом якого я читала книгу! 

Приблизно з 8 епізоду я здогадалась підглядати у оригінальний текст. Справа в тому, що переклад цього роману просто надзвичайний, викликає непідроблений захват: читаєш оригінал, здавалося набір незрозумілих слів – відкриваєш той самий текст, але вже у перекладі Олександра Тереха & Олександра Мокровольського, і насолоджуєшся всією красою джойсового слова, такого недосяжного для розуміння спочатку! Проте іноді я без оригінального тексту не могла зрозуміти український. Складалося враження, що перекладач настільки захопився своєю роботою, щоб створити певний перекладацький шедевр, що забував про пересічного читача, який буде це читати.

До речі, як на мене, в перекладі іноді виходило краще, ніж в оригіналі. Ось наприклад, О. Терех: "Jingle jaunty jingle" (Під дугою коника дзвоники дзвенять); О. Мокровольський: "BIDDY THE CLAP" і "CUNTY KATE" (ПТАШКА ТРИПЕРА і КИЦЯ ХТИЦЯ). Тому раджу всім, якщо ви плануєте читати «Улісс», то обов’язково користуйтеся оригіналом! Наприклад, щоб посмакувати улюблене місце, адже англійською воно звучить зовсім по-іншому, по-особливому. А ось тут лінк, яким я користувалася: https://ebooks.adelaide.edu.au/j/joyce/james/j8u/

Оскільки раніше я нічого подібного до «Улісса» не читала (цей твір неможливо порівняти з будь-яким іншим, хіба з шекспірівськими творіннями, але, на жаль, я так мало знаю Шекспіра), то Джойс в моїх очах повстав як новатор, руйнівник усталених мовних конструкцій та пунктуаційних норм, винахідник зовсім нового, не знаного мені досі стилю. Я читала і з кожним оригінальним нововведенням захоплювалася Джойсом все більше і більше. Кожен новий розділ був для мене відкриттям, адже відрізнявся від попереднього стилем викладу. Мене захоплювала гра слів, іноді букв, речення по півсторінки, де нема жодного розділового знаку, хитрющі скорочення, які здатні заплутати неуважного читача, майстерне поєднання думок і дії без чітко окреслених меж тощо. Це настільки круто, що важко описати, тому що це треба відчути самому! 

Моїм улюбленим персонажем був Леопольд Блум, головний герой твору. Яка несподіванка, правда? Читати про нього було одне задоволення. Визнаю місцями було досить складно, але Блум – це один із тих персонажів, які заворожують і залишаються назавжди у пам’яті. Він тактовний, добре вихований, делікатний, дещо сексуально стурбований 38-річний дивак з багатою на вигадки уявою. Зрештою весь роман про нього: його життя, його роботу, його взаємини з жінками, його світосприйняття, його… І все це вміщено в один день – 16 чевня 1904 року, і в одне місто – Дублін.

Дуже багато уваги Джойс приділяє стосункам між чоловіком і жінкою, в основному це розповідь про Блума і його жінок (Моллі, Міллі, Марту та ін.) самим Блумом або… А найкрутішим моментом всього роману я вважаю 18 епізод, коли після довгих мандрівок думками Блума і Стівена Дедала, Кінчика, читач опиняється у нічних думках Моллі, дружини Блума. О, як вона чітко розставляє все на своїх полицях, скільки всього незрозумілого досі стає зрозумілим! Я читала це із неприхованим задоволенням. Я розуміла, чому Блум зраджував Моллі і чому Моллі зраджувала Блуму, чому Міллі написала листа лише Блуму і чому Блум з обережністю про це повідомив Моллі, чому Блум не хотів розлучитися з Моллі і чому Моллі залишалася з Блумом та багато інших досі непояснених чому… 

Книга містить коментарі, упорядковані Олександром Мокровольсьским, другим перекладачем. Вони мені дуже допомогли. Я від самого початку ними користувалася для того, щоб зрозуміти текст. Звичайно, що вони не здатні всього пояснити, адже надають лише коротку довідку щодо певної фрази, прізвища, історичної дати тощо, але, зізнаюсь, без них було б важче. Що мені дуже сподобалось це те, що коментарі поділені на частини та епізоди відповідно до тексту, із зазначенням сторінки, до якої вони належать. На початку коментарів до кожного епізоду наведені паралелі між даним епізодом «Улісса» і гомерівською «Одіссеєю». Це дало мені змогу не читати саму «Одіссею», але орієнтуватися у її сюжеті. 

Завдяки коментарям я зрозуміла, що роман «Улісс» тісно пов’язаний із іншими творами Джойса – збіркою коротких оповідань «Дублінці», романом «Портрет митця замолоду». Таким чином, своїми творами Джойс ніби створює свій власний світ і дає змогу читачам потрапити у Дублін, в якому він жив, познайомитися з самим містом, його вуличками і забігайлівками, людьми, які в ньому живуть. 

Під час читання роману в мене виникали труднощі із тим, що абсолютно нічого не знала про Ірландію, її історію, культуру, про самого Джойса, а мої знання про Шекспіра і його творчість виявилися недостатніми для розуміння певних моментів в «Уліссі». Це спонукає мене зараз дізнаватися більше інформації про раніше незрозумілі мені речі, що я вважаю дуже позитивним фактом. А ще мені дехто казав, що російський переклад кращий за український. Бридня! Я з цим не згідна. Про те, що український переклад кращий за російський мені розповідали ще до того, як я взяла до рук книгу. Один незнайомець, назвемо його так, написав цілу статтю англійською мовою про українське видання «Улісса», в якій зробив аналіз перекладів українською і російською. Тобто він брав перекладені тексти і ще раз перекладав їх на мову оригіналу. Звідси він дійшов висновку, що російський переклад є неточним і бідним порівняно з українським. От так от! 

Я не читала цієї статті, але заради цікавості просто порівняла для себе найсмачніші моменти і от що в мене вийшло: 
"...Piper is coming.
- Piper! Mr. Best piped. Is Piper back?
Peter Piper pecked a peck of pick of peck of pickled pepper".
(...Там буде Пайпер.
- Пайпер? - перепитав містер Кращ. - То Пайпер що, повернувся?
Пітер Пайпер пік, пік і напік пічкурів півтори пательні на пробу)
(…Там появится Пайпер. 
- Пайпер? — переспросил мистер Супер. — Пайпер уже вернулся? 
Питер Пайпер с перепою пересыпал персики каперсами)

"Because it was a little canarybird that came out of its little house to tell the time that Gerty MacDowell noticed the time she was there because she was as quick as anything about a thing like that, was Gerty MacDowell, and she noticed at once that that foreign gentleman that was sitting on the rocks looking was
Cuckoo
Cuckoo
Cuckoo"
(Через те що маленька пташка вискочила зі своєї маленької хатки сповістити годину Герті Мак-Дауел зауважила годину вона була там бо вона була страх яка тямуща щодо подібних речей, атож, вона була така, Герті Мак-Дауел, і вона відразу зауважила, що той джентльмен-чужоземець, що сидів на каменюках позираючи був
Ку-ку
Ку-ку
Ку-ку)
(Потому что в этих часах выскакивала птичка из домика и так выкрикивала и Герти Макдауэлл ее заметила когда была здесь потому что она моментально все замечала, такой уж она была, Герти Макдауэлл, и она тут же заметила что этот иностранный джентльмен, который сидел на камнях и смотрел, что у него были 
Ро- га 
Ро- га 
Ро- га)
Або ж у листі від татової знайомої міссіс Стенгоуп до Моллі Блум звертаються різними мовами так: Doggerina, Псина і Жучка (це натяк на те, що Моллі с*чка)

Гм… Написала так багацько, а тепер не знаю, як це закінчити. Розповідати про «Улісса» можу багато, адже цей роман мене дійсно зачіпив. Чого варті лишень такі крилаті фрази, як «Любов любить любити любов» (Love loves to love love), «Кінність це щойність усекінності» (Horseness is the whatness of allhorse) чи «Думка це думка про думку» (Thought is the thought of thought)! Зрештою, читати чи не читати джойсів «Улісс» звичайно вирішувати вам. Я ж на ньому не планую зупинятись, в мене колись попереду ще роман «Портрет митця замолоду» і збірка оповідань «Дублінці». Чому? Тому що Джойс геніальний, тому що це цікаво і тому що «це означає копирсатися в особистому житті великої людини», а це ж так захопливо!

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті

Мар'яна Глинка

Книголюб.

author photo
poster