Книги про книги

2016-06-20 20:22:58

Переглядів: 4423

http://chytay-ua.com/

Багато чого минулося з того дня, коли людина тримала в руках першу надруковану книгу. Багато подій, людей і речей ми забули з тих далеких часів. А книги залишилися жити. Їх видають, продають, купують, крадуть, ховають і періодично спалюють, але від них не відмовляються. До їхніх порад дослухаються, про них знімають фільми, за їхніми сюжетами пишуть музику і малюють картини. А ще часто про них пишуть книги. Дуже хороші, глибокі і проникливі книжки про книги.

Таких творів насправді є дуже багато, і хочеться розповісти про ті, які особисто мені сподобалися, вразили, заділи чи просто подарували парочку приємних безсонних ночей.   

1. Важко знайти книгу, яка більше підходить до рубрики «Книги про книги», ніж «Не сподівайтеся позбутися книжок» Умберто Еко та Жан-Клода Кар’єра. Це, по суті, – інтелектуальні бесіди двох видатних мислителів і філософів сучасності, які за сумісництвом є ще й страшенними бібліофілами. Книга, незважаючи на свою «безсюжетність», читається легко і швидко і буде знахідкою для тих, хто займається вивченням історії книгодрукування та бібліофілії як способу життя та мислення в цілому.

2. Умберто Еко «Ім’я рози». Мабуть, це найвідоміша книга великого італійця. Події в ній розгортаються навкруги пошуку забороненої і втраченої для світу другої частини «Поетики» Аристотеля, в якій, як прийнято вважати, йдеться про комедію, її зміст, засоби, а також про сміх. Безглузда і жорстока боротьба зі сміхом як символом вільних мислячих людей – ось що рухає сюжет цього прекрасного детектива з відверто філософським підтекстом та безліччю відсилок до інших літературних творів. Зокрема, неможливо не помітити, як в романі обіграна тема всесвітньої бібліотеки Борхеса та й сам аргентинець, який на старості літ теж став сліпим бібліотекарем, а в образах головного героя Вільяма Баскервільського та його юного помічника Адсона дуже легко побачити конан-дойлівських Холмса і Ватсона. Це не просто роман, це бальзам на душу тим, хто любить таємниці, пошуки, загадки і приховані натяки.

3. Рей Бредбері «451 градус за Фаренгейтом». 451 градус за Фаренгейтом – це температура, при якій начебто починає займатися папір. Цей роман-антиутопія розкриває суть тоталітаризму і диктатури, в яких думати – найбільший злочин. Опора і пси режиму – пожежники, головне завдання яких – розводити полум’я і в ньому знищувати книги та будинки тих, хто насмілився їх приховати. Але так сталося, що один із паліїв прочитав книгу і зрозумів, що життя – це не те, що показує гігантський екран в його квартирі. Герой прагне знайти істину і, щонайстрашніше для режиму, він починає думати… Прекрасна книга для любителів жанру антиутопії, з відсилками на боротьбу з книгами тоталітарних (зокрема, нацистського та радянського) режимів і засторогою сучасникам, які сповідують культ телевізора та споживання.

4. Роман Хав’єра Сієрри «Таємна вечеря» є майже ровесником бестселера Дена Брауна «Код да Вінчі». Ці книги справді дуже схожі, оскільки основою сюжету мають геніальні роботи Леонардо да Вінчі. Особисто мені «Таємна вечеря» сподобалася більше. Вона значно більше опирається на історичні факти, відкриває велике коло моральних і філософських проблем, змушує по-новому глянути на знамениту фреску Леонардо і те послання, яке вона, можливо, передає. Читати «Таємну вечерю», як і Брауна, багатьом (мені так точно) довелося з відкритою Вікіпедією, але це просто неймовірно захопливий, динамічний і, всупереч всьому, життєстверджуючий роман. А до чого тут книжка? Все просто: маленька синя книжечка, причина всіх напастей і смертей, – ось що так відчайдушно шукають у романі, ось що так відкрито заховав перед нами великий да Вінчі.

5. Маркус Зусак «Крадійка книжок». Про цю книгу можна писати томи, але в світі все одно не вистачить слів, або розповісти, наскільки вона прекрасна, глибока і незвичайна. Особисто для мене на даний момент це найкраща із всіх прочитаних книг. Тут прекрасно все: оповідь від імені Смерті, глибокий, якийсь аж хірургічний психологізм, нестерпна легкість в розповіді про нелюдське зло, дитяча наївність і доросла безвихідь. А ця мова, ця розкішна мова, де сонце скапує в тарілку супу, ліктями можна заритися в стіл, а погода сьогодні димчатого кольору – я більше ніде не зустрічала такого багатства і краси слова і порівняння. Ну і звісно, там є книжки. Лізель краде книги в бібліотеці, переховує і рятує їх від вогню. Вона і сама пише книгу, яку читає найвдячніший у світі читач – Смерть.

Звісно, всі ці прекрасні твори – це лишень маленька крапля в океані. Книжка як повноцінний герой чи як причина або зав’язка сюжетних перепитій, як декорація, на фоні якої відбувається головна дія, в літературі зустрічається дуже часто! Як тут не згадати «Майстра і Маргариту» Булгакова, «Тринадцяту казку» Діани Сеттерфілд, «Тінь вітру» Карлоса Сафона. Навіть одна з найкращих у світі книг для дітей, написана Міхаелем Енде, розповідає про те, що до хлопчика Бастіана потрапляє книжка «Нескінченна історія», з якої він довідується про чарівну країну Фантазію… Бо книга – це і є фантазія, якій судилося щоразу оживати по-новому.

Читайте! І не забувайте: ті, хто читає книги, завжди будуть керувати тими, хто дивитися телевізор.

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.