Олег Шинкаренко "Перші українські роботи"

2017-03-07 23:00:13

Переглядів: 1239

http://chytay-ua.com/

"У наші часи псевдореальність так званих «симулякрів» може існувати незалежно від реальності справжньої" Олег Шинкаренко 

Стиль Олега Шинкаренка складно чітко охарактеризувати чи вписати у вже існуючу класифікацію. Роман "Перші Українські роботи" сам автор зараховує до агрокіберпанку, оскільки його проза – це спроба пересадити американський кіберпанк 80-их на вітчизняний ґрунт. Для українського читача Олег Шинкаренко як письменник відомий завдяки своєму роману "Кагарлик". "Перші українські роботи", хоч і має абсолютно нових героїв, все ж є своєрідним продовженням "Кагарлика". Роман написаний в тому ж іронічному ключі, а сам текст є багатошаровим, де можна співставляти та віднаходити абсолютно несподівані речі.

Коли береш до рук книжку, в назві якої є слово «роботи», неодмінно будеш думати про майбутнє. Звичайно, в мріях це майбутнє наповнене розумними машинами, які робитимуть повсякденне життя комфортнішим. В романі "Перші українські роботи" є робот, який може викладати студентам ядерну фізику, увечері – забирати на спеціальній машині сміття, а вночі – патрулювати вулиці міста.

Після таких фантазій виникає логічне запитання: чи не стануть люди зайвими в такому роботизованому суспільстві? Що робити з безробіттям, коли заводи будуть обходитися без людей? В "Перших українських роботах" події відбуваються в 2116 році, де ці питання вже є актуальними.

"Перші українські роботи" змушують задуматися, де пролягає межа між сферою людської діяльності та сферою, де панують роботи. Коли ця межа буде затертою, головною проблемою людства буде збереження людської ідентичності. В своєму романі Олег Шинкаренко, розповідаючи цікаву історію про майбутнє, з точністю відтворює теперішнє зі всіма його хворобами, що тягнуться з минулого.

Адже протистояння людини і техніки – це не лише майбутнє, це й досвід воєн XX та XXI. Ще з романів Еріха Марії Ремарка та Ернста Юнґера можна було прочитати, як повні ентузіазму добровольці приїжджають на фронт в пошуках пригод та воєнної слави, а в результаті повинні боротися за виживання під шквальними обстрілами артилерії та газовими атаками. Той, хто натиснув на кнопку, навіть не задумується про тих, кого це знищить. В майбутньому, яке змальовує Шинкаренко, війна між Україною та Росією триває, але її ведуть винятково роботи.    

В "Перших українських роботах" майбутнє невідривне від теперішнього. З особливою іронією автор нас веселить роботом, якого ми точно не сподівалися побачити в 2116 році, адже його завдання – переконувати людей в швидкій перемозі комунізму. Вишуканий гумор Шинкаренка апелює до сучасного світу, де можна зустрітися з людьми, які часом переконані ще в більших дурницях, ніж запрограмовані роботи.

Майбутнє, змальоване в романі, присутнє тут і тепер. Завдання хорошої літератури полягає в тому, щоб зафіксувати зміни та тектонічні розломи в сучасному світі. Художній текст здатен вловити складнощі та парадокси, які лежать на поверхні, й донести все це читачам.

Олег Шинкаренко фіксує саме цю парадоксальну реальність. Коли в один і той самий час відбувається посадка ракети на Землю, запускаються таксі на автопілоті й здійснюється доставка пошти безпілотниками, десь по інший бік земної кулі думають про новий пам’ятник Сталіну, бачать, як мироточить бюст Ніколая IIчи ще гірше – лякають всіх довкола своїм ядерним арсеналом.    

Ці дві реальності вживаються в романі "Перші українські роботи". Цих два явища співіснують в нашу епоху.

Наша реальність – це постійний інформаційний потік. Люди тим тільки й займаються, що відслідковують новини, і не так важливо, вони про науку чи про військовий парад. Людям більше не цікаво бути учасниками, простіше бути спостерігачами.

Ми стежимо за стрічкою в Instagram. Всі ті фейкові посмішки, пафос та "святоякеніколинеприпиняється" проектуємо на реальне життя. Олегу Шинкаренку в "Перших українських роботах" вдалося стати над цим потоком безумства і показати, що сучасній людині комфортніше здаватися, ніж бути. Будь як всі – змарнуй своє життя.   

Займатися нецікавими справами для отримання чогось абсолютно непотрібного – саме це, на думку одного з героїв роману, і означає змарнувати життя. Бути собою не потрібно, адже існують тисячі когнітивних бомб, й невідомо, в якому місці, через який жест чи слово вони можуть вибухнути. Тому щось говорити небезпечно, думати теж небезпечно, краще повторювати запрограмований текст.

Після останньої сторінки "Перших українських роботів", після цікавих та іронічних історій про роботів, майбутнє не здаватиметься світлим та безхмарним. Адже роботизація може мати негативну сторону, коли люди будуть мало відрізнятися від роботів.

Людьми-роботами керуватимуть через комп’ютери, запускаючи спеціальні віруси. Не кожного героя з "Перших українських роботів" можна чітко ідентифікувати, то робот чи людина.  

Грань між людиною і роботом тонка не лише в романі Олега Шинкаренка, вона тонка насправді. Роман "Перші українські роботи" - це правда про світ, де людей легко змусити одночасно робити флешмоб, це світ, де другорядне може стати інформаційною бомбою, а щось насправді важливе пройти непоміченим, це світ, де часто неможливо дати собі раду без Інституту Захисту Реальності, який повинен допомогти докопатися до того, а що ж врешті-решт відбувається насправді.

У своїй колонці для The New York Times Томас Фрідман пробує заглянути в близьке майбутнє, де людей все більше і більше підмінятимуть роботи. Американський журналіст доходить до висновку, що унікальною людина залишатиметься завдяки своєму серцю. Адже робот ніколи не матиме людського серця (почуттів). Роман Олега Шинкаренка "Перші українські роботи" підштовхує до того, щоб задуматися про людське та про цінність зв’язків, які творить людська спільнота. Від того, наскільки люди будуватимуть міцні взаємостосунки у реальному житті, залежить, наскільки вони залишатимуться людьми в майбутньому.

 

Станіслав Бондар

Редактор Читай.ua, мрійник та ідеаліст

Сторінка автора в Facebook

author photo