Кейт Елізабет Расселл «Моя темна Ванесса»

20.11.2020

Переглядів: 375

http://chytay-ua.com/

 Моя темна Ванесса: тонка межа між коханням та насильством

— Мені просто дуже потрібно, щоби це була історія кохання. Розумієш? Дуже, дуже потрібно.

— Розумію, — відповідає Рубі.

— Бо якщо це не історія кохання, тоді що?

Книжка, яку вже встигли охрестити «новою Лолітою», але я не люблю штампів. Тим більше в реальному світі, де поруч із нами живе безліч Ванесс та Стрейнів, а це набагато бентежніше за ті рафіновані стосунки, які описав свого часу Набоков. 

Про сюжет та те, як нас трошки дурить анотація  

Якщо вірити анотації Ванесса Вай — амбітний та трохи стервозний підліток. Скоріше за все дівчина вирішила отримати певну користь зі стосунків зі старшим чоловіком, але врешті в них же й заплуталась. Відчуваєте, як у голові одразу вимальовуються паралелі з Лолітою?

Реальність книжки трохи інша. Ванессі — 15. Дівчина не те щоби надто добре вміє ладнати з однолітками. За натурою одиначка, вона все ж відчайдушно прагне спілкування, але її найкраща подруга Джейн обирає стосунки з хлопцем, а не їхню дружбу (яка подекуди нагадує хворобливу залежність) і тим самим обриває ті нечисленні соціальні зв’язки, які у дівчини ще є.

Ванесса опиняється у своєрідному соціальному вакуумі, непомітна й нецікава для однолітків. А ж тут з’являється він — Джейкоб Стрейн — 42-річний вчитель американської літератури, який не лише її помічає, а й розуміє, хвалить її вірші. Якій дівчинці-підлітку не полестить увага дорослого чоловіка?

У романі є ще одна сюжетна лінія, яка, як мені здається, закриває всі подальші варіації на тему, адже до певних висновків героїні все-таки доведеться прийти. Та сама Ванесса тільки їй уже 32 і вона відчайдушно намагається зрозуміти, які саме стосунки пов’язували її зі шкільним вчителем. Кохання? Залежність? Насильство? Адже вже геть інша дівчина звинувачує його в сексуальних домаганнях.

Що таке аб’юз і коли він починається?

Поняття аб’юз (від англійського abuse — зловживання, образа, жорстоке поводження, насильство), яке використовують психологи, описує стосунки між людьми, у яких один виступає в ролі агресора, а другий — жертви. Це не лише фізичне насилля, а й, зокрема, психологічне, яке може бути не менш болючим, травмуючим і небезпечним.

Але як визначити, коли саме починаються аб’юзивні стосунки? Коли дорослий чоловік робить дівчинці-підлітку безневинний комплімент про те, що кленове листя дуже пасує до її волосся? Чи тоді, коли двозначно хвалить її маскарадний костюм «Ви подивіться хто, тут. Маленька киця… Знаєш, чого б мені зараз хотілося? — запитує він. Слова зливаються разом більше, ніж звичайно, і він хитається, наставляючи сигарету на мене. — Я хотів би знайти велике ліжко, вкласти тебе в нього й поцілувати на добраніч».

Коли потай пестить коліно дівчини під столом, а потім довго й болісно вибачається? Чи коли врешті затягує її в ліжко?

Про враження від роману та емоційні гойдалки

Роман написано насправді філігранно, психологічно тонко й майстерно виважено в кожному слові. Це, а також те, що більша частина роману написана від імені розгубленої 15-річної дівчини, не дозволить вам емоційно відсторонитись від розповіді.

Це роман про майстерного маніпулятора, який точно знає, що й коли потрібно зробити, які слова точно влучать у ціль і яка емоція буде максимально доречна в цій ситуації.

Стрейн залишає для Ванесси вибір без вибору, говорить про те, що ти завжди можеш сказати «ні», але робить усе для того, щоби це «ні» ніколи не прозвучало.

Свою основну слабкість він фактично перетворює на силу, постійно нагадуючи, як його мучить почуття провини за їхні стосунки, як він майже зламався під цим тягарем, але не в змозі все закінчити, бо він так шалено її кохає, бо вони споріднені душі. І Ванесса повсякчас поступається, не бажаючи робити цей «тягар» ще важчим. Бо зрештою вона ж теж його кохає.

Поступово Стрейн поглинає все більше життя Ванесси, а ж поки не залишається нічого, окрім хворобливої залежності. Для мене знаковою точкою неповернення став момент, коли він потай приїхав у будинок її батьків.

Зважаючи на те, що вся оповідь ведеться від імені Ванесси, голосу самого Стрейна в романі досить мало, але навіть тих моментів, коли він з’являється між рядків досить, щоб зрозуміти, що він за людина. Він цілком свідомий того, що робить, але разом із тим, для нього є неприйнятним насилля. З рештою він і сам вірить у те, що все відбувається за взаємною згодою, адже вона теж отримує насолоду від процесу.

Окремо варто поговорити про оточення. Адже ви не думаєте, що в приватній школі ніхто б не помітив близьких стосунків вчителя та учениці? І ось тут вмикається стандартна схема суспільства: «очі не бачать — серце не болить». Дехто списує тісне спілкування на безневинний фаворитизм, хтось — на заздрісність інших учнів, і зрештою, коли ситуація виходить з під контролю, на неврівноваженість самої Ванесси. Адже визнати правду — це відчинити скриньку Пандори.

На вибіркову сліпоту страждають і батьки Ванесси, щоправда, її причина дещо інша, усвідомлення ситуації для них настільки жахливе, що вони згодні забути про все й удати, що нічого не сталось.

Кому читати роман? Тим, хто цінує тонкий психологізм та детальне копирсання у внутрішньому світі персонажів. 

Кому не читати роман? Якщо ви погано переносите сцени психологічного та фізичного насилля, відверті сексуальні сцени. Та і взагалі емоційно чутливим людям, я б цю книгу не радила, бо авторка не надто жаліє свого читача.

Вікторія Гнипа

Автор текстів

author photo