онлайн-журнал про книги та літературу
Видавництво «Жупанського», 2023. 136 с. цикл «Колесу року»
« І без того виснажена реальність року ще більше витончується»
І Колесу року закрутилося…
Безбарвного осіннього ранку на давно проіржавлених ногах, воно зробило непевний, ледь помітний, порух, щоб розповісти химерну історію. Нову, стару та перш за все дивну. Про загублене у часі місто наповнене мжичкою, посірілими будинками та безнадійними примарами, що поспішають на Свято мертвих. А поряд граються зграйкою діти: хлопчик з блідим обличчям, дівчинка з тріснутою губою та їх кульгавий товариш.
«… і очі твої не бачать, а вуха твої не чують, і ноги твої не ходять, а руки твої не хапають, і очі твої не бачать, а вуха твої не чують…»
Химерний світ «Колеса року» веде нас ностальгічними вуличками депресивної столиці початку 90-х. Ми побуваємо на розбитих баскетбольних майданчиках, напівзруйнованих сталінках та закинутих будинках соцзабезу, помандруємо ледь освітленими, захаращеними промрайонами та опинимося у святилищі радянської епохи – ЖЕКу. З темних вікон будь-якої квартирки за нами спостерігатиме справжня Відьма, або «пильні очі Бухгалтера на пенсії, який все своє життя веде облік всього на світі», вулицями шастатимуть собачі «мусорські наряди», набундючені бабки, як завше, обростатимуть поламані лавки поряд з під’їздами, а на останок вас зустріне сам Капітон (хто б він там не був).
«З одного боку дороги безрадісно тягнуться старезні сталінки, до яких подекуди туляться ветхі, ще дореволюційні будинки із жовтої, оранжевої чи коричневої цегли»
Здавалося б, що компанія дітей беззмістовно блукає похмурим містом у пошуках пригод (чи вдало оминає їх), дивних артефактів для Капітона та не менш зловісних місцях забутого богом куточку Києва. Який сенс воскрешати мертву кішку?! Чи лізти у темне черево моторошного наросту на стелі у кабінеті начальника жеку?! Проте, кожен наступний крок героїв оповіді, або ірреальна ситуація чи сюжетний виверт, лишень поглиблює туманну реалістичність світу «Колеса року». Робить її більш об’ємною та звичною, справжньою.
«Мертві щось схвильовано шелестять пошершими губами, але продовжують напирати з коридору і все сильніше обступають його стіл, а начальник жеку, зрозумівши до чого все йде, намагається по телефону видзвонити вахтера і бодай кількох чергових сантехніків»
Хоча, й не на всі питання читач знайде відповіді. Але й не всі відповіді потребують запитань в «Осінньому заціпенінні». Тут головне меланхолійно-брутальна атмосфера оповіді загорнута у подарунковий пожовклий папір з початку 90-х. Проте, таки кожна деталь в цій магічно-містичній повісті важлива. Бо Колесу року закрутилося. І крутитиметься далі…
Читайте також: Олексій Жупанський «Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек»
